Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'1999

Назва
 
Рішення у справі «Далбан проти Румунії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Dalban v. Romania)
 
Зміст
 

507
28.09.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ДАЛБАН ПРОТИ РУМУНІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 28 вересня 1999 року у справі «Далбан проти Румунії» (Dalban v. Romania), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушення статті 10 (право на свободу вираження поглядів) Європейської конвенції з прав людини і що немає необхідності перевіряти справу на предмет її відповідності до пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд). Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив удові заявника 20 000 французьких франків як компенсацію за моральну шкоду.

1. Основні факти

Справа стосувалася заяви, поданої до Європейського суду з прав людини паном Іонелом Далбаном (Ionel Dalban), громадянином Румунії, 1928 року народження, проживав у Румунії. Пан Далбан працював журналістом та очолював місцевий щотижневий журнал «Кроніка Ромаскана» (Сronica Romascana). Він помер 13 березня 1998 року.

У вересні 1992 року пан Далбан опублікував у своєму журналі статтю про низку шахрайських діянь, які, за його словами, вчинив пан Г. С. (G. S.), головний виконавчий директор румунської державної сільськогосподарської компанії «ФАСТРОМ» (Fastrom). Ця стаття та інша, яка вийшла пізніше, також кидають тінь підозри на сенатора Р. Т. (R. T.). Заявник стверджував, що в основу опублікованої інформації було покладено доповіді Групи боротьби з шахрайством. Румунські суди визнали пана Далбана винним у наклепі, який карається відповідно до кримінального законодавства, та засудили його до трьох місяців ув'язнення (умовно). Йому було також присуджено сплатити панові Г. С. та панові Р. Т. компенсацію у розмірі 300 000 румунських лей. Незважаючи на засудження, заявник продовжував публікувати інформацію із звинуваченнями у шахрайстві.

У квітні 1998 року генеральний прокурор звернувся до Верховного суду з клопотанням скасувати засудження заявника за наклеп через відсутність складу злочину. Своїм рішенням від 2 березня 1999 року Верховний суд задовольнив це клопотання. Щодо засудження заявника за вчинення наклепу стосовно Г. С., то пана Далбана було виправдано на тій підставі, що він діяв з добрих намірів. Щодо наклепу на Р. Т., суд скасував засудження, хоча наполягав, що заявника було засуджено правомірно, і постановив закрити справу у зв'язку з його смертю.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 20 квітня 1995 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 22 січня 1998 року висловила думку, що було порушення статті 10 (одноголосно) і що немає потреби перевіряти, чи було порушення пункту 1 статті 6 (тридцять один голос проти одного). Комісія передала справу до Суду 27 квітня 1998 року. 5 травня 1998 року вдова заявника також звернулася в Суд.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набрання Протоколом чинності 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Ріца Тюрмен (RizaTürmen, Туреччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (FrançoiseTulkens, Бельгія)

Вєра Стражніцка (VieraStrážnická, Словаччина)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Ханна Софія Грев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (AndrásBaka, Угорщина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Ралука Бастеліу (Raluca Basteliu), суддя ad hoc,

та Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на порушення права на свободу вираження поглядів за статтею 10 Конвенції. Він також стверджував факт порушення права на справедливий судовий розгляд усупереч статті 6 Конвенції, а саме, що суди не вивчили матеріалів поліцейських документів, пов'язаних з його статтями.

Рішення Суду

Спочатку Суд зазначив, що заявника було засуджено румунськими судами за наклеп у пресі. На думку Суду, вдова пана Далбана мала законне право отримати ухвалу про те, що засудження її чоловіка було порушенням його права на свободу вираження поглядів.

Згодом Суд визнав, що пані Далбан може виступати у справі замість заявника.

Стаття 10 Конвенції

Суд відхилив аргумент Уряду про те, що заявник перестав бути «потерпілою особою» після ухвали Верховного суду, яка, на думку Уряду, була прийнята на користь заявника.

Суд нагадав, що ухвала або захід на користь заявника загалом був би достатньою підставою для позбавлення його статусу «потерпілої особи» — тільки якби органи державної влади прямо або по суті визнали наявність порушення Конвенції з подальшим наданням компенсації.

Тому Суд вважає, що вдова заявника могла стверджувати про статус «потерпілої особи» відповідно до цілей статті 34 Конвенції.

У Суді не заперечувалося, що засудження заявника було «втручанням органів державної влади» або що це було «передбачено законом» і відповідало законній меті («захист репутації… інших осіб»).

Суд зазначив, що статті, які розглядаються, стосувалися справи загального інтересу: управління державними активами і того, як політики виконують вимоги свого мандата.

У таких справах, як ця, межі державної оцінки окреслюються інтересами демократичного суспільства у тому, щоб преса мала можливість виконувати свою роль «сторожового пса» та надавати інформацію, яка становить значний громадський інтерес. Неприпустимо позбавляти журналіста можливості висловлювати критичні судження, якщо він не може довести їх правдивість.

У даному випадку не було доведено, що описані події у статтях абсолютно не відповідали дійсності і були спрямовані на розгортання наклепницької кампанії проти Г. С. та сенатора Р. Т.

Уряд не спростовував висновків Комісії про те, що, навіть беручи до уваги обов'язки та відповідальність журналіста, який користується правом, викладеним у статті 10 Конвенції, засудження заявника не можна було вважати «необхідним у демократичному суспільстві».

Суд врахував це і вирішив, що, відповідно до поставленої законної мети, обвинувачення пана Далбана у вчиненні кримінального правопорушення та засудження його до позбавлення волі було непропорційним втручанням у його свободу вираження поглядів як журналіста.

Отже, було порушення статті 10.

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Беручи до уваги висновок, якого дійшла Комісія щодо скарги, поданої за статтею 10 Конвенції, Суд також не визнав за потрібне розглядати справу на відповідність її пунктові 1 статті 6.

Стаття 41 Конвенції

Пані Далбан домагалася компенсації у розмірі 250 000 000 румунських лей за нематеріальну шкоду, а саме — втрату репутації внаслідок засудження її покійного чоловіка, та за матеріальні збитки, спричинених, як вона вважає, закриттям журналу «Кроніка Ромаскана».

Суд не вбачає жодного причинного зв'язку між скаргами та матеріальною шкодою, якої начебто зазнали. Проте Суд визнав, що заявникові та його вдові було завдано нематеріальної шкоди і що самим визнанням факту порушення вона не може бути повністю компенсована. Зважаючи на високий рівень інфляції в Румунії, Суд встановив суму у французьких франках (FRF), яка має бути конвертована в румунські леї за курсом на день вирішення справи. Пані Далбан було присуджено 20 000 французьких франків.

Заявникові була надана правова допомога як Комісією, так і Судом, а його вдова не домагалася компенсації за будь-які додаткові витрати.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua