Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'1999

Назва
 
Рішення у справах «Боттацці, А. П., Ді Мауро, А. Л. М. та Феррарі проти Італії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the cases of Bottazzi, A. P., Di Mauro, A. L. M. and Ferrari v. Italy)
 
Зміст
 

409
28.07.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВАХ БОТТАЦЦІ, А. П., ДІ МАУРО,
А. Л. М. та ФЕРРАРІ проти ІТАЛІЇ

Рішеннями в зазначених справах, проголошеними у Страсбурзі 28 липня 1999 року, Європейський суд з прав людини постановив: одноголосно у справах Боттацці (Bottazzi), А. П. (A. P.) і Феррарі (Ferrari) та п'ятнадцятьма голосами проти двох у справі Ді Мауро (Di Mauro), що було порушення пункту 1 статті 6 (розумний строк) Європейської конвенції з прав людини. Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції, Суд присудив заявникам певні суми як компенсацію за матеріальну та/або моральну шкоду і на відшкодування витрат, пов'язаних із провадженням. Стосовно справи А. Л. М. (A. L. M.) Суд одноголосно постановив, що він не може розглядати справу з огляду на те, що заяву Уряду було подано із запізненням. Рішення було оголошене у відкритому судовому засіданні Головою Суду паном Люціусом Вільдхабером.

1. Основні факти

Усі заявники — громадяни Італії.

Пан Еміліо Боттацці, 1916 року народження, проживає в Генуї. Пан А. П., 1952 року народження, проживає у Б`яццо ді Кодройпо (Удіне). Пан Себастьяно Ді Мауро, 1937 року народження, проживає в Террачині. Пан А. Л. М., 1939 року народження, проживає в Мілані. Пані Марчелла Феррарі, 1911 року народження, проживає в Римі.

Справа Боттацці

Стосується клопотання заявника, на підставі погіршення стану здоров'я, щодо перегляду рішення про припинення виплати йому військової пенсії. Провадження у справі розпочалося 4 квітня 1991 року і закінчилося 2 грудня 1997 року, в день, коли рішення наглядового суду, що відхилив апеляцію заявника, було передано до канцелярії.

Справа А.П.

Стосується припису М. Л. Д. оплатити заявникові послуги згідно з бізнесовим контрактом. 19 лютого 1990 року М. Л. Д. подав апеляцію, розгляд справи було завершено 28 листопада 1995 року, коли було передано до канцелярії рішення Удінського окружного суду, який частково задовольнив претензії заявника.

Справа Ді Мауро

Стосується цивільного провадження про припинення договору оренди на підставі заяви власника орендованої заявником квартири. Провадження розпочалося 5 березня 1984 року і закінчилося 27 грудня 1997 року, оскільки жодна зі сторін не оскаржувала його у відповідному апеляційному суді.

Справа А. Л. М.

Стосується провадження, розпочатого на підставі позову заявника проти компанії з вимогою сплатити йому 250 575 000 лір, які, за його твердженням, вона йому заборгувала. Провадження розпочалося 11 вересня 1992 року і закінчилося 14 березня 1996 року, коли до канцелярії Суду було подано рішення Міланського окружного суду про відхилення позову.

Справа Феррарі

Стосується позову заявниці з вимогою до римської клініки виплатити їй індексацію внаслідок інфляції та встановлені законом відсотки через заборгованість виплати їй пенсії як удові у зв'язку із втратою годувальника; пенсію було виплачено їй лише через шість років після його смерті. Провадження розпочалося 31 січня 1990 року і закінчилося 6 серпня 1998 року, коли до канцелярії було подано рішення Римського окружного суду, що частково задовольнило вимоги заявниці.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини в різні дні між 30 червня 1993 року і 30 січня 1996 року. Оголосивши заяви прийнятними, Комісія у своїх доповідях від 10 березня (Боттацці, А. П. і А. Л. М.) та від 20 травня (Ді Мауро і Феррарі) 1998 року дійшла висновку — одностайно у справах Боттацці та А. П., десятьма голосами проти шести у справі Ді Мауро, чотирнадцятьма проти двох у справі А. Л. М. та тринадцятьма голосами проти трьох у справі Ферраріпро наявність порушення пункту 1 статті 6. Італійський уряд передав справи до Суду відповідно 15 та 23 липня і 3, 8 та 18 вересня 1998 року.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справи було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою у складі 17 суддів, а саме:

Елізабет Палм (Elizabeth Palm, Швеція), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (Franзoise Tulkens, Бельгія)

Вєра Стражніцка (Viera Stráznická, Словаччина)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ханна Софія Грев (Hanne Sopie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (Andrбs Baka, Угорщина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія),

а також пан Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад рішень

Оскарження

Четверо заявників скаржилися, що їхні справи не було розглянуто впродовж розумного строку, як цього вимагає пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, п'ятеро — з приводу порушення їхнього права на справедливий судовий розгляд упродовж розумного строку, гарантованого пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, з огляду на надмірну тривалість цивільного провадження у їхніх справах.

Рішення Суду

1. Справи Боттацці, А. П., Ді Мауро і Феррарі

Пункт 1 статті 6 Конвенції

У кожній із чотирьох справ Суд, підкресливши, що пунктом 1 статті 6 Конвенції на Договірні держави покладається обов'язок організувати свої судові системи у такий спосіб, щоб вони могли дотримувати вимог цього положення, далі наголосив на важливості здійснення судочинства без зволікань, які можуть поставити під загрозу ефективність правосуддя та довіру до нього. Більше того, Суд нагадав, що в резолюції Комітету міністрів Ради Європи DH(97) 336 від 11 липня 1997 року (Тривалість цивільного судочинства в Італії: додаткові заходи загального характеру) зазначено: «Надмірні затримки у здійсненні правосуддя становлять велику небезпеку, зокрема для верховенства права».

Суд звернув увагу на той факт, що, починаючи з 25 червня 1987 року — дати винесення рішення у справі «Капуано проти Італії» (Capuano v. Italy), ним ухвалено 65 рішень про виявлення порушень пункту 1 статті 6 під час проваджень у цивільних судах різних регіонів Італії через перевищення розумного строку. Так само, згідно з колишніми статтями 31 та 32 Конвенції, понад 1400 доповідей Комісії мали своїм наслідком резолюції Комітету міністрів про порушення Італією пункту 1 статті 6 Конвенції з тих самих причин.

Повторюваність виявлених порушень свідчить про наявність аналогічних зловживань, кількість яких дає підстави вважати, що це не просто поодинокі випадки. Їх систематичність свідчить про неблагополучність становища, що склалося, а отже, про те, що відповідні сторони у процесі не мають засобу внутрішнього захисту.

Така кількість порушень становить практику, яка є несумісною з Конвенцією.

З огляду на викладене вище та на інформацію, надану сторонами, а також враховуючи прецедентне право та практику з цього приводу, Суд дійшов висновку, що тривалість провадження у цих справах (майже шість років і вісім місяців у справі Ботацці; понад п'ять років і дев`ять місяців у справі А. П.; приблизно тринадцять років і дев`ять місяців у справі Ді Мауро і понад вісім років і шість місяців у справі Феррарі) була надмірною і не відповідала вимогам розумного строку. Отже, допущено порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 41 Конвенції

Суд присудив потерпілим справедливу сатисфакцію у вигляді таких сум:

Боттацці: 15 000 000 італійських лір за матеріальні збитки та 7 000 000 лір як відшкодування судових витрат;

А. П.: 30 000 000 лір за матеріальну та моральну шкоду і 8 000 000 лір як відшкодування судових витрат;

Ді Мауро: 5 000 000 лір за моральну шкоду і 10 000 000 лір як відшкодування судових витрат;

Феррарі: 15 000 000 лір за моральну шкоду і 11 275 488 лір як відшкодування судових витрат.

2. Справа А. Л. М.

Суд зазначив, що заява Уряду від 7 вересня 1998 року надійшла до канцелярії Суду 8 вересня, тимчасом як доповідь Комісії було передано до Комітету міністрів 13 травня 1998 року.

Уряд доводив, що тримісячний строк, передбачений колишньою статтею 32, не вичерпався на день подання заяви, оскільки положення Закону № 742 від 7 жовтня 1969 року (так само, як він стверджував, і в законодавстві інших європейських країн) стосовно того, що процесуальні строки у «звичайних і адміністративних судах» перериваються на час судових канікул, є «загальним» принципом, який застосовується і до провадження в Суді.

Заявник звернувся до Суду з клопотанням про відхилення заяви Уряду як такої, що надійшла із запізненням.

Суд зазначив, що, згідно з колишньою статтею 47 Конвенції, заява мала бути подана в межах тримісячного строку, закріпленого колишньою статтею 32. Ні в Конвенції, ні в Регламенті Суду, застосовуваному в той час, коли було подано цю заяву, не було жодного положення, яким би дозволялося зробити виняток із цього правила.

Більше того, навіть якби припустити, що правило про призупинення процесуального строку під час «судових канікул» справді існувало у законодавстві інших країн, це аж ніяк не означає, що такий загальновизнаний принцип міститься у колишній статті 32 Конвенції.

Отже, Уряд перевищив дозволений строк. Крім того, у матеріалах справи не було виявлено жодної особливої обставини, яка могла б призупинити сплив строку або виправдати випадок, коли його відлік мав би розпочатися знову з самого початку. Заяву Уряду визнано неприйнятною.

Четверо суддів висловили свої окремі думки: пан Тюрмен з приводу рішень у справах Боттацці, А. П., Ді Мауро та Феррарі, а пані Грев, пан ФерраріБраво та пан Коста з приводу рішення у справі Ді Мауро.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.eng) у день їх постановлення.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F–67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон: (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон: (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua