Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2004

Назва
 
Рішення палати у справі «Гаасе проти Німеччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Haase v. Germany)
 
Зміст
 

182

08.04.2004

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ГААСЕ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення[1] у справі «Гаасе проти Німеччини» (Haase v. Germany) (заява №11057/02).

Суд одноголосно постановив:

—   що було порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до сімейного життя);

—   що окремого питання на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) не постає.

Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникам 10 000 євро як компенсацію за матеріальну шкоду, 35000 євро — за нематеріальну шкоду та 8000 євро — за судові витрати й видатки, з вирахуванням 1355 євро, що вже були отримані від Ради Європи на правову допомогу.

(Рішення викладено лише англійською мовою.)

1. Основні факти

Заявники — Корнелія (Cornelia) та Йозеф (Josef) Гаасе, громадяни Німеччини, відповідно, 1968 та 1967 року народження, проживають в Альтенберзі (Altenberge), Німеччина.

Пані Гаасе має дванадцятьох дітей, семеро з них від попереднього шлюбу. Після розлучення у 1993 році вона отримала опіку над трьома молодшими дітьми — 1990 року народження і двома близнюками 1992 року народження. У 1994 році вона одружилася з п. Гаасе. Вони мають п’ятьох спільних дітей, 1995, 1998, 2000, 2001 та 2003 року народження.

У 2001 році заявники подали клопотання про надання допомоги їхній родині і погодилися на оцінювання психологічної ситуації в родині. 17 грудня 2001 року призначений експерт повідомив, що нормальний розвиток дітей під загрозою, їхні батьки часто виявляють безпідставну жорстокість, б’ють їх, і, отже, будь-які подальші контакти між ними слід припинити. Того самого дня, не вислухавши батьків або дітей, Мюнстерський (Münster) окружний суд видав тимчасове розпорядження про позбавлення заявників батьківських прав стосовно семи дітей, які проживали з ними.

18 грудня 2001 року окружний суд наклав заборону на доступ батьків до їхніх семи дітей. Цього ж дня дітей забрали зі школи, дитсадка та з дому і розмістили у різних фостерних сім’ях, дані про які не розголошувались. Семиденне не­мовля забрали безпосередньо з пологового будинку, і з того часу воно живе у названій родині.

1 березня 2002 року Хаммський (Hamm) апеляційний суд, не заслухавши сторін, відхилив апеляцію заявників.

21 червня 2002 року Федеральний конституційний суд скасував рішення від 17 грудня 2001 року та від 1 березня 2002 року, визнавши наявність серйозних сумнівів щодо того, що суди приділили належну увагу батьківським правам та принципу пропорційності. Крім того, питання встановлення наявності ризику заподіяння дітям шкоди не було вирішено належним чином. Рішення від 18 грудня 2001 року про заборону контактів між заявниками та їхніми дітьми залиша­лося в силі.

Справу було повернуто до окружного суду, і 6 березня 2003 року він позбавив заявників батьківських прав щодо сімох дітей та заборонив доступ до них до червня 2004 року. Суд також заборонив пані Гаасе спілкуватися з трьома з чотирьох її старших дітей до кінця 2004 року, а зі старшим сином — до досягнення ним повноліття. Заявники оскаржили це рішення.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано 6 березня 2002 року і оголошено прийнятною 23 січня 2003 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія), голова

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)[2]

Пранас Куріс (Pranas Kūris, Литва)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupančič, Словенія)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, Македонія),

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення[3]

Оскарження

Заявники, посилаючись на статтю 8 та пункт 1 статті 6, скаржилися на позбавлення їх батьківських прав та передання їхніх дітей під опіку, а також на спосіб, в який було виконано рішення про опіку над їхніми дітьми, і на те, що їм було відмовлено у справедливому судовому розгляді.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд нагадав, що Федеральний конституційний суд визнав, що тимчасове позбавлення заявників батьківських прав та передання їхніх дітей під опіку не має на те відповідних і достатніх підстав і що заявники недостатньою мірою залучалися до процесу ухвалення рішень.

Суд також зауважив, що, перш ніж вдаватися до надзвичайних заходів стосовно таких делікатних питань, як розпорядження про опіку, державні органи повинні були встановити передбачувану небезпеку. Звичайно, у випадках реальної небезпеки участь батьків у розгляді не є обов’язковою. Проте якщо все-таки існувала можливість вислухати батьків цих дітей та обговорити з ними необхідність заходу, не слід було вдаватися до надзвичайних заходів, зокрема коли небезпека виникла не раптово, а мала місце впродовж тривалого часу. Отже, не існувало нагальності, яка б виправдовувала тимчасове розпорядження окружного суду.

До того ж раптове вивезення шістьох дітей з їхніх шкіл, дитячого садка та з дому, розміщення їх у втаємничених фостерних сім’ях, заборона будь-яких контактів із батьками є перевищенням необхідних у цій ситуації заходів, які не можуть вважатися пропорційними.

Зокрема, вивезення новонародженого немовляти безпосередньо з лікарні є надзвичайно жорстоким заходом. Це травмувало матір, підірвало її фізичне та психічне здоров’я, позбавило немовля безпосереднього контакту з йо­го біологічною матір’ю та переваг грудного годування, а батька — тісного контакту з новонародженою донькою.

У завдання Суду не входить підміняти органи влади Німеччини та висловлювати в цьому випадку міркування щодо якнайкращого піклування про дітей. Суд усвідомлює проблеми, які постають перед органами влади в ситуаціях, коли виникає потреба застосувати надзвичайні заходи. Якби не було вжито заходів, існував би реальний ризик заподіяння дитині шкоди, і органи влади мали б нести відповідальність за своє невтручання. Водночас у разі застосування запобіжних заходів їх би обвинувачували у неприйнятному втручанні у право на повагу до сімейного життя. Проте в ситуації, в якій передбачався такий радикальний для матері захід, як позбавлення її новонародженої дитини відразу після народження, на національних органах лежав обов’язок переконатися, чи можливе менш болісне втручання в сімейне життя в такий вирішальний момент у житті батьків та дитини.

Мали бути наявні надзвичайні підстави, які б спонукали фізично відібрати дитину в матері супроти її волі одразу після народження, як це сталося внаслідок процедури, до якої ані вона, ані її чоловік не були залучені. Суд не переконаний, що такі підстави справді існували.

Попри те що рішення від 17 грудня 2001 року, яке є предметом спору, було скасовано, воно стало підставою для подальшого роз’єднання батьків та їхніх дітей. Досвід показує, що коли діти тривалий час залишаються під опікою відповідних органів, починається процес, який призводить до невідновного відриву їх від родини. Адже в ситуаціях, коли після поміщення дітей під опіку спливає значний час, прагнення дітей уникнути подальших змін у їхньому новому житті може переважити прагнення батьків до возз’єднання родини. Можливість возз’єднатися поступово зменшується і, зрештою, може зникнути, якщо біологічним батькам і дітям категорично заборонено зустрічатися. Мало того, драконівський захід щодо відібрання доньки заявників у матері невдовзі після її народження, на думку Суду, міг би призвести лише до відчуження дитини від батьків, сестер і братів та поставити під загрозу родинні стосунки. Отож ужиті заходи, з огляду на їхній безпосередній вплив та наслідки, є практично непоправними.

Суд дійшов висновку, що рішення від 17 грудня 2001 року, невиправдана заборона заявникам брати участь у процесі його ухвалення, методи, застосовані при виконанні цього рішення, — зокрема драконівський захід щодо відібрання в пані Гаасе доньки-немовляти невдовзі після її народження, що є незворотним за своєю суттю, — не мали під собою відповідних та достатніх підстав і, отже, не можуть вважатися «необхідними в демократичному суспільстві». Таким чином, було порушення статті 8.

Пункт 1 статті 6

Суд не вважав за потрібне розглядати скарги заявників за пунктом 1 статті 6, оскільки вони аналогічні скаргам, розглянутим за статтею 8.

 



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

[2] Суддя, обраний від Ліхтенштейну.

[3] Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов’язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua