Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2004

Назва
 
Рішення Великої палати у справі «Ассанідзе проти Грузії». Комюніке Секретаря Суду.
(Grand Chamber Judgment in the Case of Assanidze v. Georgia)
 
Зміст
 

177

08.04.2004

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«АССАНІДЗЕ ПРОТИ ГРУЗІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив на відкритому слуханні рішення Великої палати[1] у справі «Ассанідзе проти Грузії» (Assanidze v. Georgia) (заява № 71503/01).

Суд постановив:

—одноголосно, що було порушення пункту 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини (право на свободу та особисту недоторканність) стосовно тримання заявника під вартою з 29 січня 2001 року;

—чотирнадцятьма голосами проти трьох, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) стосовно невиконання судового рішення про виправдання заявника;

—одноголосно, що порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) не було;

—чотирнадцятьма голосами проти трьох, що немає необхідності розглядати скаргу з посиланням на пункт 4 статті 5 (право на вирішення без зволікань питання щодо законності затримання);

—одноголосно, що немає необхідності розглядати скарги з посиланням на статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) та статтю 2 Протоколу № 4 (свобода пересування).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові відшкодування в сумі 150 000 євро за матеріальну та моральну шкоду та 5000 євро за судові витрати, а також одноголосно постановив, що Грузія має забезпечити якомога швидше звільнення заявника.

(Рішення викладено англійською та французькою мовами.)

1. Основні факти

Заявник — Тенґіз Ассанідзе (Tengiz Assanidze), громадянин Грузії, 1944 року народження. На цей час перебуває у в’язниці м. Батумі, столиці Автономної Республіки Аджарія, Грузія. Раніше він обіймав посаду мера Батумі і був членом Верховної Ради Аджарії.

За обвинуваченням у незаконних фінансових операціях з Батумською тютюновою компанією, у незаконному володінні та користуванні вогнепальною зброєю 28 листопада 1994 року його було засуджено до восьми років ув’язнення із конфіскацією майна та стягненням матеріальної шкоди, завданої компанії. 27 квітня 1995 року Верховний суд Грузії, розглянувши апеляцію заявника щодо права, підтримав обвинувачення в незаконних фінансових операціях. 1 жовтня 1999 року заявника помилував президент республіки, але місцеві органи Аджарії не звільнили його.

У той час, коли заявник усе ще перебував під вартою (незважаючи на помилування), 11 грудня 1999 року йому було пред’явлено нове обвинувачення, пов’язане з викраденням людини. 2 жовтня 2000 року Вищий суд Аджарії засудив заявника до дванадцятирічного ув’язнення. 29 січня 2001 року Верховний суд Грузії виправдав п. Ассанідзе, але органи влади Аджарії до цього часу не звільнили його. Отже, вже понад три роки після виправдання заявника продовжують тримати в камері слідчого ізолятора Міністерства безпеки Аджарії.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано 2 липня 2001 року і оголошено частково прийнятною 12 листопада 2002 року. 18 березня 2003 року палата відмовилася від своєї юрисдикції на користь Великої палати (стаття 30 Конвенції та правило 72 Реґламенту Суду). Суд провів слухання справи по суті 19 листопада 2003 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Сполучене Королівство)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)[2]

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupančič, Словенія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія)

Владиміро Заґребельський (Vladimiro Zagrebelsky, Італія)

Антонелла Мулароні (Antonella Mularoni, Сан-Марино),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення[3]

Оскарження

Заявник скаржився, що органи влади Автономної Республіки Аджарія продовжують тримати його під вартою, незважаючи на президентське помилування в 1999 році за перше правопорушення та виправдання Верховним судом Грузії в 2001 році за друге. Він посилався на пункти 1, 3 та 4 статті 5, пункт 1 статті 6, статті 10 і 13 Конвенції та статтю 2 Протоколу № 4.

Рішення Суду

Стаття 1

Суд зауважив, що Грузія ратифікувала Конвенцію для всієї своєї території, без будь-яких конкретних застережень стосовно Аджарської Автономної Республіки чи труднощів у здійсненні своєї юрисдикції на цій території. Автономна Рес­публіка Аджарія, поза сумнівом, була невід’ємною частиною території Грузії і перебувала під її юрисдикцією і контролем. Крім того, між Грузією та Аджарією існувала домовленість, що Автономна Республіка Аджарія не матиме сепаратистських амбіцій і що жодна інша держава не здійснюватиме дієвого всебічного контролю над її територією. Отже, Суд визнав, що реальні факти, які призвели до стверджуваного порушення, виникли в межах «юрисдикції» Грузії у значенні статті 1 Конвенції (зобов’язання поважати права людини).

Суд зауважив, що центральні органи влади вжили всіх можливих процесуальних заходів, відповідно до національного права, для забезпечення виконання рішення про виправдання заявника, намагалися вирішити спір політичними засобами та неодноразово привертали увагу органів влади Аджарії до необхідності звільнити заявника, але безрезультатно. Отже, питання скарги заявника стосувалися безпосередньо органів місцевої влади Аджарії.

Проте, попри зрозумілі труднощі, що постають перед державами в плані забезпечення дотримання прав, ґарантованих Конвенцією, на всіх частинах своєї території, кожна держава, що ратифікувала Конвенцію, є відповідальною за події, які відбуваються будь-де в межах її державної території. Отже, Суд дійшов висновку, що наведені факти вкладаються в межі «юрисдикції» Грузії. Незважаючи на те, що за національним законодавством такі питання стосуються безпосередньо органів місцевої влади Автономної Республіки Аджарія, відповідальність, згідно з Конвенцією, покладається виключно на Грузинську державу.

Пункт 1 статті 5

Стосовно скарги, пов’язаної з періодом тримання під вартою з 1 жовтня 1999 року (дата президентського помилування) по 11 грудня 1999 року (дата пред’явлення заявникові обвинувачення), Суд ухвалив, що вона має бути оголошена неприйнятною як така, що подана несвоєчасно. Стосовно періоду з 11 грудня 1999 року по 29 січня 2001 року, Суд дійшов висновку, що скарга виходить за межі справи, переданої на розгляд Великій палаті.

Суд зазначив, що 29 січня 2001 року Верховний суд Грузії видав наказ про звільнення заявника. Проте до цього часу його тримають під вартою, хоч його справу не передавали на новий розгляд і не було видано нового розпорядження, яким би санкціонувалося подальше тримання його під вартою. Таким чином, не було передбаченої законом або судової підстави для позбавлення свободи заявника. Відповідно, Суд визнав, що з 29 січня 2001 року заявника тримали під вартою свавільно, на порушення пункту 1 статті 5. У світлі цього рішення Суд постановив, що в окремому розгляді скарги щодо місця тримання його під вартою потреби немає.

Пункт 1 статті 6

Суд постановив, що внаслідок того, що рішення від 29 січня 2001 року, яке було остаточним та забезпеченим правовою санкцією, не було виконано упродовж більш ніж трьох років після його постановлення, положення пункту 1 статті 6 Конвенції втратили всю свою корисність і дієвість.

Пункт 4 статті 5 та стаття 13

Суд зауважив, що скарги на підставі цих положень ґрунтуються на невиконанні рішення про негайне звільнення заявника, тобто в них порушується, власне, те саме правове питання на підставі тих самих фактів, що й питання, розг­лянуте на підставі пункту 1 статті 6 Конвенції. Таким чином, немає потреби розглядати ці скарги окремо.

Стаття 3

Стосовно скарги заявника, що тримання його в цілковитій ізоляції в камері в’язниці Міністерства безпеки Аджарії становить порушення статті 3 Конвенції, Суд зауважив, що ця скарга вперше з’явилася після ухвали щодо прийнят­ності, яка визначала обсяг провадження, що мало здійснюватися Судом. Таким чином, скарга виходила за межі обсягу справи, переданої на розгляд Великій палаті.

Пункт 3 статті 5

Суд вважає, що цю скаргу було подано несвоєчасно, оскільки строк тримання під вартою, який заявник мав право оскаржити на підставі ґарантій, викладених у пункті 3 статті 5, закінчився 2 жовтня 2000 року після його засудження в першій інстанції Вищим судом Аджарії.

Стаття 10

Суд визнав скарги, подані заявником із посиланням на пункт 1 статті 10 Конвенції, необґрунтованими.

Стаття 2 Протоколу № 4

Суд вважає, що немає необхідності розглядати цю скаргу, оскільки справа пов’язана не з простим обмеженням свободи пересування у значенні статті 2 Протоколу № 4, а, як Суд уже заявляв, зі свавільним триманням під вартою, яке підпадає під дію статті 5 Конвенції.

Стаття 41

Суд наголосив, що держави, які перебувають під наглядом Комітету міністрів, мають вирішувати, які заходи обирати та вживати для того, щоб усунути будь-які виявлені порушення. Зважаючи на конкретні обставини справи та нагальну потребу покласти край порушенню Конвенції, Суд постановив, що Грузія повинна забезпечити звільнення заявника якомога раніше.

Судді Коста, Братца і Томассен висловили окрему думку, що частково не збігається з позицією більшості, суддя Коста — окрему думку, що частково збігається з позицією більшості, а суддя Лукайдес — окрему думку, що збігається з позицією більшості. Тексти окремих думок суддів долучаються до судового рішення.

 



[1] Рішення Великої палати є остаточним (стаття 44 Конвенції).

[2] Суддя, обраний від Ліхтенштейну.

[3] Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов’язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua