Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2003

Назва
 
Ухвала щодо прийнятності заяви № 21287/02 Даниїли Семенівни Приставської проти України
(Decision as to the Admissibility of Application no. 21287/02 by Danyila Semenivna Prystavska against Ukraine)
 
Зміст
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ДРУГА СЕКЦІЯ

УХВАЛА

ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ

заяви № 21287/02

Даниїли Семенівни ПРИСТАВСЬКОЇ

проти України

 

 

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи 17 грудня 2002 року палатою, до складу якої увійшли судді:

п. Ж.-П. Коста(J.-P. Costa), голова

п. А. Б. Бака (A.B. Baka)

п. К. Бірсан (C. Bîrsan)

п. К. Юнґвірт (K. Jungwiert)

п. В. Буткевич (V. Butkevych)

пані В. Томассен (W. Thomassen)

пані А. Мулароні (A. Mularoni)

та п. Т. Л. Ерлі (T.L. Early), заступник секретаря секції,

беручи до уваги зазначену вище заяву, подану 30 квітня 2002 року,

після обговорення постановляє:

ЩОДО ФАКТІВ

Заявниця — пані Даниїла Семенівна Приставська, громадянка України, народилась у Львівській області 19 квітня 1948 року, нині проживає у м. Львові, Україна..

А. Конкретні обставини справи

Факти у цій справі, наведені заявницею, можна стисло викласти таким чином.

У грудні 1998 року заявниця звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до місцевого житлово-експлуатаційного управління та Шевченківської районної ради, домагаючись проведення ремонту своєї квартири. Вона також вимагала  компенсації за моральну шкоду, з огляду на незадовільні умови проживання. 3 грудня 1998 року Шевченківський районний суд м. Львова частково задовольнив її позов. 6 грудня 2000 року Шевченківський районний суд м. Львова відхилив вимоги заявниці стосовно відшкодування моральної шкоди. 12 березня 2001 року Львівський обласний суд залишив це рішення без зміни.

16 липня 2001 року заявниця оскаржила це рішення до Верховного Суду України, відповідно до порядку, передбаченого Законом України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу». 28 листопада 2001 року колеґія у складі трьох суддів Верховного Суду України відмовилася передати скаргу заявниці палаті Верховного Суду України для розгляду її по суті.

В. Відповідне національне право

Закон України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу»

Стаття 319

Суд касаційної інстанції

«Судом касаційної інстанції є Верховний Суд України».

Стаття 320

Право касаційного оскарження, касаційного подання судових рішень

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також прокурор і особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив питання щодо їх права і обов’язків, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення і ухвали, постановлені судом першої інстанції, лише у зв’язку з порушенням матеріального чи процесуального права, а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження, касаційного подання є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Стаття 321

Строк на касаційне оскарження, касаційне подання

Касаційна скарга, касаційне подання прокурора подається протягом трьох місяців з дня проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції або протягом одного року з дня проголошення ухвали або рішення суду першої інстанції, якщо ці ухвали або рішення не були оскаржені в апеляційному порядку.

Стаття 329

Порядок вирішення питання про передачу справи на розгляд складу судової палати

Питання про передачу справи на розгляд складу судової палати вирішується судом у складі трьох суддів у нарадчій кімнаті без виклику осіб, які беруть участь у справі.

Справа передається на розгляд всього складу судової палати, якщо хоча б один суддя із складу суду прийшов до такого висновку.

У разі відсутності підстав для передачі справи на розгляд всього складу судової палати, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Стаття 334

Повноваження суду касаційної інстанції

Суд касаційної інстанції має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги, касаційного подання прокурора;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування оскаржуваного судового рішення і направити справу на новий розгляд у суд першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування оскаржуваного рішення і залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом апеляційної інстанції;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження в порушеній цивільній справі або залишити заяву без розгляду;

5) змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий розгляд.

Частина друга. Перехідні положення

1. Цей Закон набуває чинності з 29 червня 2001 року.

2. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України та цьому Закону.

3. Цивільні справи, які до 29 червня 2001 року надійшли для касаційного розгляду, вирішуються в порядку, визначеному для розгляду апеляційних скарг.

4. Справи з протестами на судові рішення, внесені до 29 червня 2001 року, направляються до Верховного Суду України для розгляду в касаційному порядку.

5. Рішення, які станом на 29 червня 2001 року набрали чинності, можуть бути оскаржені в касаційному порядку протягом трьох місяців (до Верховного Суду України).

ОСКАРЖЕННЯ

На підставі пункту 1 статті 6 Конвенції заявниця скаржиться, що національні суди несправедливо відмовили задовольнити її вимоги. Вона також скаржиться, що Верховний Суд України відмовився відновити провадження в її справі.

ЩОДО ПРАВА

Заявниця скаржиться на несправедливість провадження в її справі. Вона стверджує, що національні суди несправедливо відмовили в задоволенні її вимоги. Вона заявляє про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка, відповідно, передбачає:

«Кожен при вирішені питання щодо його цивільних прав та обов’язків... має право на справедливий і відкрий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом...»

Суд вважає, що найперше слід визначити, чи заявниця виконала всі вимоги щодо прийнятності заяви, передбачені пунктом 1 статті 35 Конвенції, у якому сказано:

«Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту — відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення».

Стосовно вимоги про вичерпання, нагадує Суд, пункт 1 статті 35 Конвенції передбачає, що особа повинна використати лише ті засоби правового захисту, які є доступними і достатніми для отримання компенсації за стверджувані порушення. Пункт 1 статті 35 Конвенції має на меті надання Договірним державам можливості упередження або виправлення порушень, які ставляться їм за вину, до того, як заяви про ці порушення подано до Суду (див., зокрема, рішення у справі «Селмуні проти Франції» (Selmouni v.France) [GC], № 25803/94, п. 74, ECHR 1999-V). Положення пункту 1 статті 35 Конвенції ґрунтується на припущенні, що існує ефективний засіб правового захисту щодо стверджуваних порушень прав особи, передбачених Конвенцією (див. справу «Лакатош проти Чеської Республіки» (Lakatos v.Czech Republic) (ухвала) № 42052/98, від 23 жовтня 2001 року, не опубліковане).

Проте заявник не зобов’язаний вдаватися до засобів правового захисту, які є невідповідними чи неефективними (див. рішення у справі «Акдівар та інші проти Туреччини» (Akdivar and Others v. Turkey) від 16 вересня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions, 1996-IV, с. 1210, п.67). З цього випливає, що використання таких засобів правового захисту позначиться на ухваленні «остаточного рішення» і, відповідно, на визначенні початкової дати шестимісячного строку (див., наприклад, справу «Кучеренко проти України», №41974/98, ухвала від 4 травня 1999 року).

Суд не має жодних підстав сумніватися в ефективності нового порядку касаційного оскарження до Верховного Суду України рішень, постановлених після 29 червня 2001 року. Суд вважає, що цей засіб правового захисту надає особі, яка не погоджується із судовим  рішенням, ухваленим після цієї дати, реальну можливість для скасування цього рішення у разі дотримання вимог, передбачених Законом України від 21 червня 2001 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» (див. відповідне національне право вище). Таким чином, касаційна скарга має розглядатись як частина ряду національних засобів правового захисту, які заявник повинен вичерпати, відповідно до конкретних процесуальних вимог, що є умовою визнання прийнятності заяви, поданої згідно з Конвенцією.

Однак, що стосується остаточних рішень, постановлених до 29 червня 2001 року, як у даному випадку, Суд не вважає нову процедуру касаційного оскарження частиною обов’язкового ряду національних засобів правового захисту, з таких причин:

Рішення у справі заявниці було остаточним, та лише завдяки впровадженню 21 червня 2001 року нового перехідного засобу правового захисту вона мала змогу оскаржити це рішення. Проте відповідними Конвенції є поняття правової певності та верховенства права (див., наприклад, рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) від 13 червня 1979 року, серія А, № 31, п. 58, та у справі «Грецькі нафтопереробні заводи “Стрен” і Стратіс Андреадіс проти Греції» (Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 301-В, п.49). За таких обставин, звернення заявниці до Верховного Суду з метою оскарження провадження, яке завершилося постановленням остаточного рішення, слід розглядати подібно до клопотання про відновлення цього провадження, скориставшись екстраординарним перехідним засобом правового захисту, передбаченого Законом України від 21 червня 2001 року. У зв’язку з цим Суд нагадує, що Конвенція не ґарантує права на відновлення провадження в конкретній справі (порівн. заяву № 10326/83, ухвала від 6.10.83, D. R. 35, с.218 з подальшими посиланнями); крім того, заявниця також не зобов’язана використовувати екстраординарний засіб правового захисту з метою дотримання правила про вичерпання, відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції (див. рішення у справі «Кііскінен проти Фінляндії» (Kiiskinen v.Finland) (ухвала) № 26323/95, ECHR 1999-V). Таким чином, оскільки заявниця ставить під сумнів справедливість відмови Верховного Суду України про відновлення провадження у справі, її скарга має бути відхилена як несумісна ratione materiae з положеннями Конвенції, відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

З цього також випливає, що рішення колеґії Верховного Суду України від 28 листопада 2001 року про відмову передати скаргу заявниці до палати для розгляду її по суті не поновлює шестимісячний строк, передбачений пунктом 1 статті 35 Конвенції. Більше того, на національному рівні рішення Львівського обласного суду від 12 березня 2001 року має вважатися остаточним. Оскільки це рішення було постановлене більш як за 6 місяців до дати подання заяви до Суду (30 квітня 2002 року), слід вважати, що заява була подана з порушенням строків і має бути відхилена, згідно з пунктами 1 і 4 статті 35 Конвенції.

 

На цих підставах Суд одноголосно

Оголошує заяву неприйнятною.

 

        Т.Л. Ерлі,     Ж.-П. Коста,
          заступник секретаря                 голова

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua