Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2003

Назва
 
Рішення палати у справі «A. проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of A. v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

644
17.12.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«A. ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення[1] у справі «A. проти Сполученого Королівства» (A. v. the United Kingdom) (заява № 35373/97). Суд постановив:

—       шістьма голосами проти одного, що порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини допущено не було;

—       шістьма голосами проти одного, що порушення статті 8 (право на повагу до приватного життя) допущено не було;

—       одноголосно, що порушення статті 14 (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 6, допущено не було;

—       шістьма голосами проти одного, що порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) допущено не було.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

A. — громадянка Сполученого Королівства, 1971 року народження, проживає в м. Брістолі (Bristol). Це — молода чорношкіра жінка, яка має двох дітей.

У липні 1996 року депутат Парламенту, обраний у виборчому окрузі, одним з виборців якого є громадянка А., згадав її прізвище у своєму виступі під час обговорення муніципальної житлової політики в Парламенті Сполученого Королівства. Він повідомив, що її брат перебуває у в’язниці, назвав точну адресу її проживання і образливо висловився як про її поведінку, так і про поведінку її дітей, назвавши, зокрема, такі прояви, як завдання словесних образ, пропуск дітьми занять у школі, вчинення актів вандалізму, незаконний збут наркотиків. Характеризуючи цю сім’ю, депутат вжив фразу «сусіди з пекла» (neighbours from hell), яка згодом цитувалася в місцевій і національній пресі.

Пані А. стверджує, що жоден із фактів, наведених депутатом, так і не був підкріплений доказами чи підтверджений слідчими органами і що чимало таких обвинувальних заяв надійшло від її сусідів, яких спонукала до цього їхня расистська позиція і ворожість. Після цього виступу і спрямованих проти неї публікацій, які з’явилися в пресі, вона почала одержувати листи ворожого і расистського змісту. Через три тижні після згаданого виступу відповідному житловому товариству порекомендували в негайному порядку переселити громадянку А. та її дітей в інше місце. Зрештою, це й було зроблено в жовтні 1996 року, і тому діти мусили піти в іншу школу.

На виступ депутата поширювалися ґарантії абсолютного парламентського імунітету, передбаченого статтею 9 Білля про права 1689 року. Публікації у пресі, які висвітлювали згадані парламентські дебати, були під захистом ґарантії обмеженого імунітету. Така ґарантія надається, якщо публікація містить об’єктивну і точну інформацію, і втрачається лише у випадку, якщо інформацію опубліковано з неправомірним умислом або коли її автор знехтував питанням забезпечення її правдивості.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 13 січня 1997 року і 1 листопада 1998 року передано до Суду. 5 березня відбулося слухання, і того самого дня палата одноголосно визнала заяву прийнятною. Клопотання щодо участі у провадженні як треті сторони подали уряди Австрії, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії, Франції, Ірландії, Італії та Норвегії.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bîrsan, Румунія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія),

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

A. скаржилася, посилаючись на пункт 1 статті 6 Конвенції, що, з огляду на абсолютний характер парламентського імунітету, її було позбавлено доступу до суду, де вона могла б захистити свою репутацію, і що при вчиненні позову про дифамацію вона не могла розраховувати на безоплатну правову допомогу. Вона також посилалася на статті 8, 13 та 14, стверджуючи, що зазнала дискримінації, якщо порівнювати її ситуацію із ситуацією іншої особи, стосовно якої такі самі висловлювання пролунали за обставин, коли згадана ґарантія не застосовувалася.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Парламентський імунітет

Суд зауважив, що парламентський імунітет, яким користувався депутат Парламенту в цій справі, служив забезпеченню законної мети — захисту свободи слова в Парламенті, а також забезпеченню принципу поділу законодавчої та судової влади.

Суд зазначив, що ґарантію парламентського імунітету, яка відповідає і втілює норми, загальновизнані державами — членами Ради Європи та Європейського Союзу, не можна в принципі вважати такою, що встановлює непропорційне обмеження на передбачене пунктом 1 статті 6 право доступу до суду. Як право доступу до суду є невід’ємною складовою передбаченої цією статтею ґарантії справедливого судового розгляду, так і наявність певних обмежень такого доступу має вважатися невід’ємною умовою цього права.

Суд зазначив, що депутатський імунітет членів Парламенту Сполученого Королівства у деяких аспектах є вужчим, ніж імунітет, яким користуються члени законодавчих органів у деяких європейських країнах. Зокрема, він поширюється лише на заяви, зроблені під час парламентських дебатів, які відбуваються в Палаті громад або в Палаті лордів, і не поширюється на висловлювання, зроблені поза межами Парламенту, навіть якщо вони відтворюють заяви, виголошені в Парламенті під час обговорення соціально значущих питань. Ґарантія імунітету так само не поширюється і на заяви депутата для преси, якщо їх було надруковано ще до парламентських дебатів, при цьому вона не діє навіть у випадку, якщо зміст цих заяв відтворено згодом під час самих дебатів.

До того ж ґарантія абсолютного імунітету надавалася депутатам Парламенту з метою захисту інтересів Парламенту в цілому, а не інтересів кожного окремого депутата, і це підтверджує той факт, що поза межами Парламенту ця ґарантія не діє. З іншого боку, імунітет, який захищає тих, хто висвітлює роботу Парламенту, а також імунітет, який надається особам, обраним до органів місцевої влади, має обмежений характер.

Суд зауважив, що особи, репутація яких постраждала через хибні наклепницькі заяви в Парламенті, не були зовсім позбавлені засобів правового захисту. Зокрема, якщо депутат Парламенту, обраний від їхнього виборчого округу, робив образливі зауваження, вони, з метою домогтися його відмови від цих слів, могли подати клопотання до Палати громад через іншого депутата. У крайніх випадках Парламент має право покарати депутата, виступ якого був умисне спрямований на введення Парламенту в оману, як за неповагу до Парламенту. Загальний контроль за дебатами в кожній із палат здійснює її спікер. На думку Суду, всі ці чинники мали бути враховані при вирішенні питання пропорційності імунітету, яким користувався депутат Парламенту в цій справі.

З наведеного вище випливає, що застосовану в цій справі ґарантію абсолютного парламентського імунітету не можна вважати такою, що виходить за межі свободи розсуду, яка надається державам в обмеженні права особи на доступ до суду.

Суд погодився з твердженнями заявниці в тій частині, що обвинувальні висловлювання у виступі депутата на її адресу мали надзвичайно серйозний характер і були явно непотрібними в контексті обговорення питань муніципальної житлової політики. Особливо прикрим фактом було те, що депутат неодноразово назвав її ім’я та адресу. Суд визнав, що сумні наслідки виступу депутата для долі заявниці та її дітей були цілком передбачувані. Однак ці чинники не могли вплинути на висновок Суду стосовно пропорційності згаданого парламентського імунітету, оскільки встановлення винятків щодо такої ґарантії, застосування якої залежить від конкретних фактів кожної окремої справи, відчутно зашкодило досягненню поставленої законної мети. Отже, порушення пункту 1 статті 6 стосовно парламентського імунітету, яким користувався депутат, допущено не було.

Безоплатна правова допомога

Суд взяв до уваги, що, згідно з програмою «Green Form», заявниця мала право на отримання, перш ніж учинити позов, безоплатної юридичної консультації, а з липня 1998 року могла найняти соліситора на підставі домовленості про винагороду у випадку виграшу справи. Це означало, що, програвши справу, вона мусила б сплатити пов’язані з цим витрати, але ж вона, перш ніж учинити позов, мала можливості оцінити такі ризики завдяки консультації згідно з програмою «Green Form», якби звернулася по таку допомогу. Суд дійшов висновку, що відсутність можливості отримання безоплатної правової допомоги у разі вчинення позову про дифамацію у зв’язку із не захищеною імунітетом публікацією в пресі не позбавляла заявницю ефективного доступу до суду. Отже, порушення пункту 1 статті 6, у зв’язку з відсутністю безоплатної правової допомоги, допущено не було.

Стаття 8

Визнавши, що головні питання, які постають у зв’язку зі скаргою, поданою заявницею з посиланням на статтю 8, ті самі, що й питання, які постають у зв’язку з її скаргою на підставі пункту 1 статті 6, стосовно парламентського імунітету її депутата, Суд постановив, що порушення статті 8 допущено не було.

Стаття 14

Суд зазначив, що скарга заявниці за статтею 14 порушує ті самі питання, які вже було розглянуто у світлі пункту 1 статті 6. У будь-якому разі, між тим, що було сказано під час парламентських дебатів, і змістом звичайної промови неможливо провести аналогію, яка давала б підстави для застосування статті 14. Отже, порушення статті 14 допущено не було.

Стаття 13

Суд нагадав, що ґарантії статті 13 не настільки широкі, щоб дозволяти позивачеві оспорювати Основний закон Договірної держави в національному органі на підставах, які суперечать Конвенції. З огляду на це, Суд постановив, що порушення статті 13 допущено не було.

Суддя Коста висловив окрему думку, яка збігається з позицією більшості, а суддя Лукайдес — окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Тексти окремих думок додано до судового рішення.

 



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua