Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Папон проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Papon v. France)
 
Зміст
 

390
25.07.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ПАПОН ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення палати[1] у справі «Папон проти Франції» (Papon v. France) (заява № 54210/00).

Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право доступу до суду), і

— що порушення статті 2 Протоколу № 7 допущено не було (право на оскарження у кримінальних справах).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 29 192,68 євро як компенсацію за судові витрати і відхилив решту його вимог про справедливу сатисфакцію.

Рішенням від 15 листопада 2001 року Суд оголосив неприйнятними дев'ять інших поданих заявником скарг. 7 червня 2001 року він також відхилив другу заяву п. Папона (№ 64666/01) стосовно умов тримання його під вартою.

1. Основні факти

Моріс Папон (Maurice Papon) — громадянин Франції, 1910 року народження, нині перебуває під вартою у в'язниці Санте (Santé), Париж.

Рішенням від 2 квітня 1998 року суд присяжних визнав його винним у сприянні та співучасті в незаконному арешті і неправомірному ув'язненні євреїв, яких у липні, серпні і жовтні 1942 року, а також у січні 1944 року під конвоєм вивозили до Аушвіца (Auschwitz) — тобто у злочинах проти людства. Пана Папона було засуджено до десяти років ув'язнення і на десять років позбавлено цивільних, громадянських та сімейних прав.

3 квітня 1998 року у зв'язку з цим рішенням заявник подав апеляцію з питань права і 17 вересня 1999 року звернувся з проханням про звільнення від обов'язку з'явлення з повинною на слухання в Касаційному суді, але його заяву було відхилено. У час, про який ідеться, цей обов'язок передбачала стаття 583 Кримінально-процесуального кодексу[2], і визнані винними особи, яким не надавався такий імунітет і які не з'являлися з повинною, втрачали своє право на апеляцію з питань права. Діставши відмову в наданні імунітету, п. Папон не з'явився з повинною для ув'язнення і втік до Швейцарії. Швейцарські органи влади наказали йому покинути їхню країну.

21 жовтня 1999 року палата з кримінальних справ Касаційного суду оголосила про втрату заявником права на апеляцію з питань права проти рішення суду присяжних від 2 квітня 1998 року.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано 14 січня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Анатолій Ковлер (Anatoly Kovler, Росія),

а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункт 1 статті 6, заявник скаржився, що він не мав доступу до Касаційного суду, оскільки його було позбавлено права на апеляцію з питань права. Він також стверджував, що, позбавивши цього права, його позбавили і права на апеляцію в кримінальних справах, ґарантовану статтею 2 Протоколу № 7 до Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Суд, посилаючись на свою практику (зокрема на рішення у справі «Халфауї проти Франції» (Khalfaoui v. France) від 14 грудня 1999 року), зазначив, що, з огляду на важливість розгляду Касаційним судом у кримінальних справах законності рішення і на значення такого розгляду для тих, кого засуджено на тривалі строки ув'язнення, позбавлення права на апеляцію з питань права становить особливо сувору санкцію, яка ущемляє право на доступ до суду, ґарантоване статтею 6 Конвенції.

Суд знову наголосив на тому, що повага до принципу презумпції невинуватості у поєднанні з відкладеним ефектом апеляції з питань права усувала підстави для покладення на заявника, який перебував на волі, обов'язку з'явитися з повинною для взяття під варту, хоч би яким коротким був строк його ув'язнення. Крім того, можливість подання заяви з проханням звільнити від такого обов'язку, на думку Суду, не могла виправити непропорційність санкції позбавлення права на апеляцію з питань права. Суд також зазначив, що органи влади мали у своєму розпорядженні інші засоби, які давали їм змогу взяти визнану судом винною особу під варту чи до, чи після розгляду апеляції з питань права.

Нарешті, повністю усвідомлюючи надзвичайно тяжкий характер злочинів, у яких обвинувачено заявника, Суд вважає, що факт притягнення заявника до судової відповідальності і визнання винним у сприянні злочинам проти людства та співучасті в них не позбавляє його передбачених Конвенцією ґарантій прав і свобод.

Зваживши на всі обставини цієї справи, Суд доходить висновку, що право заявника на доступ до суду було надмірно обмежено, а отже, обмежено і його право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції

Суд зазначив, що він уже мав нагоду розглянути французьку систему, чинну на час, який розглядається в цій справі, і дійшов висновку, що вона у принципі не суперечила статті 2 Протоколу № 7 до Конвенції. Отже, Суд постановив, що порушення цього положення допущено не було.

Суддя Коста зробив заяву, яку додано до тексту рішення.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

[2]Стаття 583 скасована Законом від 15 червня 2000 року.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua