Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 3'2002

Назва
 
Рішення Великої палати у справі «І. проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Grand Chamber Judgment in the Case of I. v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

367
11.07.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«І. ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 11 липня 2002 року у справі «І. проти Сполученого Королівства» (I. v. the United Kingdom) (заява № 25680/94), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив:

— що допущено порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини;

— що допущено порушення статті 12 (право на шлюб i створення сiм'ї);

— що жодного питання за статтею 14 (заборона дискримінації) не постає.

Суд одноголосно постановив, що висновок про наявність порушення становить достатню справедливу сатисфакцію за завдану заявниці нематеріальну шкоду, і присудив заявниці 23 000 євро за судові витрати.

1. Основні факти

Заявниця — І., громадянка Великої Британії, 1955 року народження, після операції із зміни статі стала жінкою-транссексуалом.

Пані І., яка раніше працювала стоматологічною медичною сестрою, було позбавлено права пройти курс навчання для медичних сестер, оскільки вона відмовилася пред'явити своє свідоцтво про народження. Матеріали свідчать, що з 1988 року вона не працює і живе на пенсію, через непрацездатність з огляду на незадовільний стан здоров'я.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 6 квітня 1994 року. 27 травня 1997 року її оголошено прийнятною. 1 листопада 1998 року справу передано до Європейського суду з прав людини. 11 вересня 2001 року палата Суду (третя секція) відмовилася від своєї юрисдикцiї стосовно розгляду справи на користь Великої палати, і 20 березня 2002 року відбулося слухання.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych, Україна)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака(András Baka, Угорщина)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія)

Антонелла Мулароні (Antonella Mularoni, Сан-Марино),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася на відсутність юридичного визнання зміни нею своєї статі шляхом операції і стосовно юридичного статусу транссексуалів у Сполученому Королівстві. Вона скаржилася, зокрема, на поводження з нею при вирішенні питань працевлаштування, соціального забезпечення і пенсій, а також на відсутність можливості взяти шлюб. Вона посилалася на статті 8, 12 і 14 Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 8

Хоча заявниця перенесла операцію зі зміни статі, що відбулася в установі національної служби охорони здоров'я, і хоча вона в суспільстві жила як жінка, з юридичного погляду вона залишалася бути чоловіком. Це мало наслідки для її життя, оскільки стать має юридичну значущість у таких сферах, як пенсійне забезпечення, вік звільнення на пенсію тощо. Серйозне втручання в її приватне життя також відбулося внаслідок конфлікту між суспільною реальністю і законом, через що транссексуали потрапляють у ненормальне становище, в якому вони можуть відчувати уразливість, приниження і депресію. Хоча остаточних висновків стосовно причини транссексуалізму немає, Суд вважав важливішим те, що це явище вже визнано в багатьох країнах і пов'язані з ним проблеми вирішуються в медичному порядку. Суд визнав непереконливим те, що нездатність транссексуала набути всіх біологічних характеристик має вирішальне значення. Існують очевидні й безперечні докази подальшої міжнародної тенденції не лише до більшого соціального визнання транссексуалів, а й до дедалі ширшого юридичного визнання нової статі особи післяопераційних транссексуалів. У розпорядженні Суду не було жодних матеріалів, які б свідчили, що треті сторони можуть зазнати будь-якої матеріальної шкоди внаслідок тих чи інших можливих змін у системі реєстрації народження, які могли б відбутися після офіційного визнання можливості зміни людиною своєї статі. Було взято до уваги, що Уряд нині обговорює пропозиції стосовно реформи системи реєстрації актів цивільного стану, щоб уможливити внесення змін до вже існуючих даних цивільного статусу.

Хоча труднощі заявниці й ненормальність її становища як післяопераційного транссексуала не набули ознак щоденного втручання, якого зазнавав заявник у справі «В. проти Франції» (B. v. France) (рішення від 25 березня 1992 року, серія A, № 232), Суд наголосив, що повага до людської гідності і свободи людини становлять основну суть Конвенції. Зокрема, у світлі статті 8 Конвенції, в якій поняття особистої автономії є важливим принципом, на якому ґрунтується тлумачення її ґарантій, забезпечується захист особистої сфери кожної фізичної особи, разом із правом визначати конкретні дані своєї особи як окремої людської істоти. У ХХІ столітті право транссексуалів на особистий розвиток та на фізичну і моральну захищеність, яке повною мірою здійснюється іншими людьми в суспільстві, вже не може вважатися дискусійною проблемою, яку можна розв'язати лише зі спливом певного часу, що дало б змогу краще з'ясувати дотичні до цієї проблеми питання. Визнання такої оцінки в Сполученому Королівстві можна знайти в доповіді Міжвідомчої робочої групи з питань транссексуалізму та в рішенні апеляційного суду «Беллінґер проти Беллінґера» (Bellinger v. Bellinger) (EWCA Civ 1140 [2001]).

Хоча Суд не допускає недооцінки важливих наслідків, до яких неминуче призвела б будь-яка суттєва зміна в зазначеній системі, не лише у сфері реєстрації актів народження, а й, наприклад, у сфері доступу до облікових документів, сімейного права, встановлення батьківства, успадкування, соціального забезпечення і страхування, такі проблеми зовсім не є неподоланними, про що свідчать пропозиції робочої групи. Фактично жодної конкретної чи суттєвої перешкоди або можливості завдання шкоди суспільним інтересам внаслідок будь-якої зміни в статусі транссексуалів продемонстровано не було, а стосовно інших можливих наслідків Суд дійшов висновку, що є підстави очікувати від суспільства толерантного ставлення до певних незручностей і надання людям можливості жити з почуттям власної гідності і значущості відповідно до статевої ідентичності, яку вони обрали за рахунок великої особистої ціни. Незважаючи на неодноразові зауваження Суду з 1986 року, найостанніше з яких було зроблено в 1998 році, стосовно важливості подальшого вирішення питання необхідності відповідних юридичних заходів у зв'язку з науковими і суспільними тенденціями, нічого реально Урядом-відповідачем зроблено не було. Виходячи з наведеного вище, Суд встановив, що Уряд-відповідач уже не має права заявляти про перебування цього питання в межах його свободи розсуду, за винятком лише відповідних засобів забезпечення визнання права, ґарантованого Конвенцією. Суд дійшов висновку, що питання забезпечення справедливої рівноваги, основоположної вимоги Конвенції, тепер має, безперечно, вирішуватися на користь заявниці. Отже, було допущено неповагу до її права на приватне життя, тобто порушено статтю 8.

Стаття 12

Хоча це факт, що право чоловіка й жінки на шлюб прямо ґарантується в чітко сформульованому положенні статті 12, Суд визнав, що на час розгляду цієї справи це формулювання не обмежувало визначення статі виключно на підставі біологічних критеріїв. З часу прийняття Конвенції у сфері інституту шлюбу відбулися значні соціальні зміни. Відчутні зміни в цій сфері також викликані досягненнями медицини та науки в дослідженні феномена транссексуалізму. Розглянувши справу у світлі статті 8, Суд уже встановив, що критерій відповідності біологічних чинників не може бути вирішальним у позбавленні юридичного визнання зміни статі післяопераційних транссексуалів. Існують інші важливі чинники — визнання медичними колами та установами охорони здоров'я в Договірних державах проблеми розладів статевої ідентичності; застосування медичних засобів, зокрема хірургічних, для асиміляції ознак статі людини, наскільки це можливо, відповідно до того, якої статі вона усвідомлює себе сама; а також взяття транссексуалом на себе тієї соціальної ролі, яку передбачає визначена ним стать.

Однак, оскільки ґарантоване статтею 8 право на повагу до приватного життя не охоплює всіх питань, що постають у світлі статті 12, коли конкретно зазначаються умови, встановлені національними законами, Суд мав далі розглянути, чи обмежує в цій справі саму суть права на шлюб положення національного законодавства, за яким вважається, що людина має ту стать, яку було зареєстровано при її народженні. У зв'язку з цим Суд вважає нещирим стверджувати про те, що післяопераційних транссексуалів не позбавляли права на шлюб, бо, згідно із законом, у них залишається можливість одружитися з особою колишньої протилежної статі. У цій справі заявниця жила як жінка і бажала одружитися лише з чоловіком. Оскільки вона не мала можливості це зробити, вона мала право заявити, що порушено саму суть її права на шлюб. Хоча тих країн, які дозволили одруження транссексуалів відповідно до визначеної ними статі, менше, ніж тих, що визнали зміну самої статі, Суд встановив, що цей факт не є підставою для того, щоб залишити вирішення цього питання повністю в межах свободи розсуду Договірних держав. Це було б рівнозначно висновку про те, що до низки альтернатив, якими може скористатися Договірна держава, входить і фактична заборона будь-якого здійснення права на шлюб. Свобода розсуду не може сягати так далеко. Хоча саме Договірна держава має визначати, зокрема, умови належного оформлення зміни статі особою, яка домагається юридичного визнання її транссексуалом, а також чинну процедуру оформлення майбутнього шлюбу (зокрема, скажімо, інформацію, яка має подаватися гаданому подружжю), Суд визнав, що немає підстав для позбавлення транссексуалів можливості здійснювати право на шлюб за тих чи інших обставин. Суд дійшов висновку, що було допущено порушення статті 12.

Стаття 14

Суд зауважив, що суть скарг заявниці, які вона подала з посиланням на статтю 14 Конвенції, полягає у відсутності юридичного визнання зміни статі післяопераційних транссексуалів. Ці питання вже було розглянуто у світлі статті 8 і, відповідно, було зроблено висновок про наявність порушення цього положення. За цих обставин Суд встановив, що жодного окремого питання на підставі статті 14 не постає, тому окремого висновку не потребується.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua