Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Willis v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

307
11.06.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ВІЛЛІС ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom) (заява № 36042/97). Суд одноголосно постановив:

— що було допущено порушення статті 14 (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1 (захист права власності) Європейської конвенції з прав людини у зв'язку з відсутністю у заявника права на соціальну допомогу, яка сплачується вдовам, а також на соціальну допомогу, яка сплачується овдовілим матерям;

— що порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) або зі статтею 1 Протоколу № 1, у зв'язку з відсутністю у заявника права на пенсійне забезпечення, яке сплачується вдовам, допущено не було;

— що порушення статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) допущено не було;

— що немає необхідності розглядати інші скарги заявника.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 25 000 фунтів стерлінґів як компенсацію за матеріальну шкоду та 12 500 фунтів стерлінґів за судові витрати. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Кевін Вілліс (Kevin Willis) — громадян Сполученого Королівства, 1956 року народження, проживає в м. Брістоль. У грудні 1984 року він одружився, і подружжя мало двох дітей, Наташу Уму (Natasha Uma), яка народилася 24 березня 1989 року, та Росса Амаля (Ross Amal), що народився 2 серпня 1990 року. 7 червня 1996 року його дружина Марліна (Marlene), якій було 39 років, померла від раку, залишивши йому право управляти її нерухомим майном.

Пані Вілліс працювала службовцем місцевого житлового управління і більшу частину подружнього життя була основною годувальницею сім'ї. Як особа, що працює та утримує сім'ю, вона до 1994 року сплачувала всі внески із соціального забезпечення. Згодом, у зв'язку з непрацездатністю, вона отримала право на контрибуційні кредити. 3 листопада 1995 року п. Вілліс залишив роботу, щоб доглядати за дружиною та піклуватися про дітей. Після смерті дружини він працював неповний робочий день у період з 2 вересня 1996 року до 6 листопада 1996 року, маючи щорічну платню в розмірі 4393 фунти стерлінґів, але, оскільки така робота виявилася економічно невигідною, він залишив її, щоб присвятити піклуванню про дітей повний робочий день.

Він подав заяву з проханням надати йому соціальне забезпечення в розмірі, еквівалентному допомозі, на яку б мала право пані Вілліс, тобто соціальну допомогу, яка сплачується вдові, а також соціальну допомогу, яка сплачується овдовілим матерям, згідно із Законом 1992 року про соціальне забезпечення та пільги (Закон 1992 року). Його заяву було відхилено.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 24 квітня 1997 року і 1 листопада 1998 року передано до Суду. 11 травня 1999 року її було оголошено прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія), голова

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

У скарзі п. Вілліс стверджував, що він та його покійна дружина зазнали дискримінації у зв'язку з рішенням відмовити йому в праві одержувати соціальну допомогу вдовам та соціальну допомогу, яка сплачується овдовілій матері, а також у зв'язку з подальшим позбавленням його права на пенсійне забезпечення, яке сплачується вдовам, незважаючи на внески із соціального забезпечення, які його дружина сплачувала протягом свого життя. Він стверджував, що законодавство Сполученого Королівства із соціального забезпечення є дискримінаційним за ознакою статі, на порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтею 8 та статтею 1 Протоколу № 1 Європейської конвенції з прав людини. Він також скаржився, посилаючись на статтю 13, що він не мав ефективного засобу правового захисту, оскільки дискримінаційне положення, яке він оскаржував, було однозначно викладене в первинному законодавстві.

Рішення Суду

Стаття 14, взята у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1

Щодо відсутності у заявника права на соціальну допомогу, яка сплачується вдовам, а також на соціальну допомогу, яка сплачується овдовілим матерям, Суд зауважив, що предметом спору не було те, що заявник не задовольнив кількох передбачених законом умов для одержання цих двох видів матеріальної допомоги. Єдиною підставою для відмови в наданні йому цих пільг було те, що він — чоловік. Жінка в такому самому становищі мала б право одержувати обидва види допомоги, і це право було б захищене позовом за національним законом.

Суд взяв до уваги те, що дружина заявника працювала протягом більшості років свого заміжжя, сплачуючи всі внески із соціального забезпечення як особа, що працює і утримує сім'ю, і так само, як це робив би чоловік в її становищі. Суд також взяв до уваги, що заявник залишив роботу, щоб доглядати за дружиною та піклуватися про дітей, 3 листопада 1995 року і що, з огляду на свою відносно низьку заробітну плату, він вирішив, що після смерті дружини для нього буде економічно невигідним надалі працювати неповний робочий день. Незважаючи на все це, після смерті дружини він мав право на значно менші фінансові пільги, ніж ті, які б він мав, якби був жінкою, а його дружина чоловіком.

Суд визнав, що різниця в підходах у наданні права чоловікам та жінкам на одержання соціальної допомоги вдовам та овдовілим матерям не мала будь-якого об'єктивного й розумного обґрунтування, а отже, було допущено порушення статті 14 Конвенції, взятої у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1.

Що стосується відсутності у заявника права на пенсійне забезпечення, яке сплачується вдовам, Суд визнав, що, навіть якби заявник був жінкою, він, згідно з умовами, викладеними в Законі 1992 року, не мав би права на таке пенсійне забезпечення. Фактично вдова у становищі заявника не могла б мати права на таку пенсію принаймні до 2006 року і, можливо, зовсім не могла б отримати його з огляду на чинність інших передбачених законом умов, згідно з якими, наприклад, претендентці на таке право заборонено вступати в повторний шлюб до дати, на яку матеріалізується її право на пенсію. В іншому разі вона позбавляється такого права.

Виходячи з цього, Суд дійшов висновку, що, оскільки заявник не зазнав поводження, відмінного від того, якого б зазнала жінка в аналогічному становищі, жодного питання про дискримінацію, на порушення статті 14, стосовно його права на пенсію вдови не постає. Отже, Суд визнав, що порушення статті 14, взятої у поєднані зі статтею 1 Протоколу № 1, допущено не було.

Стаття 14, взята у поєднані зі статтею 8

Дійшовши висновку про наявність порушення статті 14, взятої у поєднані зі статтею 1 Протоколу № 1, у зв'язку з відсутністю у заявника права на соціальну допомогу, яка сплачується вдовам, а також на соціальну допомогу, яка сплачується овдовілим матерям, Суд не вважає за необхідне розглядати його скарги з цього приводу, подані з посиланням на статтю 14, взяту в поєднані зі статтею 8.

Дійшовши висновку, що жодного питання про дискримінацію, на порушення статті 14, стосовно його права на пенсію вдови не постає, Суд визнав, що в цьому відношенні порушення статті 14, взятої у поєднані зі статтею 8, допущено не було.

Стаття 14

Суд не вважає за необхідне розглядати скарги, подані з посиланням на статтю 14, стосовно покійної дружини заявника.

Стаття 13

Суд нагадав, що стаття 13 ґарантує лише засіб правового захисту, який дозволяє оскарження основного закону Високої Договірної Сторони в національному органі, з посиланням на те, що цей закон суперечить Конвенції. Отже, порушення статті 13 допущено не було.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua