Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Садак та інші проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Sadak and Others v. Turkey)
 
Зміст
 

305
11.06.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«САДАК ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Садак та інші проти Туреччини» (Sadak and Others v. Turkey) (заяви № 25144/94, з 26149/95 до 26154/95, 27100/95 та 27101/95).

Суд одноголосно постановив, що було допущено порушення статті 3 Протоколу № 1 (право на вільні вибори) Європейської конвенції з прав людини.

Згідно зі статтею41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив кожному заявникові 50 000 євро як компенсацію за шкоду. Він також присудив сімом заявникам 10 500 євро та 9000 євро решті шістьом заявникам за судові витрати.

1. Основні факти

Заявники — тринадцять громадян Туреччини: Селім Садак (Selim Sadak), який народився 1954 року в м. Ширнак (Şırnak); Седат Єртташ (Sedat Yurttaş), який народився 1961 року в м. Діярбакир (Diyarbakır); Мехмет Хатіп Діцле (Mehmet Hatip Dicle), який народився 1955 року в м. Діярбакир; Сіррі Сакік (SırrıSakik), який народився 1957 року в м. Муш (Muş); Орхан Доґан (Orhan Doрan), який народився 1955 року в м. Мардін (Mardin); Лейла Зана (Leyla Zana), яка народилася 1961 року в м. Діярбакир; Ахмет Тєрк (Ahmet Türk), який народився 1942 року в м. Мардін; Нізаметтін Тоґуч (Nizamettin Toguç), який народився 1951 року в м. Сіїрт (Siirt); Наїф Ґунеш (Naif Güneş), який народився 1956 року в м. Курталан-Сіїрт (Kurtalan-Siirt); Махмут Кілінч (Mahmut Kilinç), який народився 1946 року; Зєбеїр Айдар (Zübeyir Aydar), який народився 1961 року в м. Сіїрт; Алі Їґіт (Ali Yiğit), який народився 1959 року в м. Нусайбін (Nusaybin), а також Ремзі Картал (Remzi Kartal), який народився 1954 року в м. Ширнак.

Вони були депутатами Великих національних зборів Туреччини та членами політичної партії — Партії демократії (Demokrasi Partisi). Через кілька місяців після заснування Партії демократії 1993 року прокурор звернувся з клопотанням видати наказ про її розпуск — на тій підставі, що вона порушила конституційні норми. Він посилався на Закон про політичні партії — з огляду на те, що дехто з її членів та її колишній голова зробили заяви, які могли підірвати цілісність держави та єдність нації. 2 та 4 березня 1994 року п'ятьох із заявників, які вийшли зі складу парламенту і вже не мали права на парламентську недоторканність, спочатку п. Діцле, п. Доґана, а потім п. Сакіка, п. Тюрка та пані Зану було заарештовано і взято під поліційну варту. 16 червня 1994 року Конституційний суд видав наказ про розпуск Партії демократії і припинення чинності парламентських мандатів заявників. Побоюючись судового переслідування, дехто із заявників утік за кордон; п. Садак і п. Єртташ добровільно здалися під варту в приміщенні прокуратури.

Заявників обвинуватили в сепаратизмі та підриві цілісності держави. Декого з них 8 грудня 1994 року суд державної безпеки в м. Анкарі визнав винними на підставі Закону про запобігання тероризмові. Пана Сакіка було засуджено до трирічного ув'язнення за сепаратистську пропаґанду, п. Тюрка, п. Діцле, п. Доґана, п. Садака та пані Зану — до 15 років ув'язнення за членство у збройному угрупованні, а п. Юртташа — до семи з половиною років ув'язнення за співучасть у збройному угрупованні та сприяння йому. 26 жовтня 1995 року Касаційний суд скасував рішення про засудження п. Тюрка та п. Юртташа і видав наказ про їхнє попереднє звільнення, проте підтвердив чинність рішення про засудження решти заявників.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини 23 серпня та 16 грудня 1994 року. 22 травня 1995 року їх об'єднали в одну справу і 1 листопада 1998 року передали до Суду. 30 травня 2000 року Суд оголосив заяви прийнятними, за винятком заяви № 25144/94, яку він оголосив прийнятною лише стосовно скарги, поданої з посиланням на статтю 5 Конвенції (право на свободу та особисту недоторканність).

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Ріца Тєрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники скаржилися, що їх позбавили парламентських мандатів після розпуску Партії демократії. Вони стверджували, що було порушено статтю 7 (ніякого покарання без закону), статтю 9 (свобода думки), статтю 10 (свобода вираження поглядів) та статтю 14 (заборона дискримінації) Європейської конвенції з прав людини. Вони також скаржилися на порушення їхнього права на свободу об'єднання, ґарантовану статтею 11, і стверджували, що позбавлення парламентської платні становить порушення їхнього права на мирне володіння своїм майном, на порушення статті 1 Протоколу № 1. Нарешті, вони стверджували, що їх позбавили права на справедливий судовий розгляд, на порушення пункту 1 статті 6.

Рішенням від 30 травня 2000 року Європейський суд з прав людини постановив, що заяви мають бути також розглянуті у світлі статті 3 Протоколу № 1.

Рішення Суду

Стаття 3 Протоколу № 1

Суд знову наголосив, що стаття 3 Протоколу № 1 захищає рису ефективної політичної демократії та відіграє важливу роль у системі Конвенції. Суд взяв до уваги те, що в цій справі після розпуску Партії демократії Конституційний суд автоматично позбавив заявників їхніх парламентських мандатів за висловлювання, зроблені за кордоном колишнім головою цієї партії, та за письмову заяву, оприлюднену її центральним комітетом. Це покарання не було призначене з огляду на політичну діяльність заявників як фізичних осіб, але було автоматичним наслідком розпуску партії, членами якої вони були. Суд також зазначив, що з часу запровадження конституційної поправки в 1995 році лише члени парламенту, висловлювання чи вчинки яких спричинили розпуск тієї чи іншої партії, втрачали свої парламентські мандати. Суд визнав, що такий захід, а саме — остаточний розпуск Партії демократії згідно з указом, що негайно набрав чинності, а також заборона членам партії користуватися мандатами чи здійснювати політичну діяльність, був надзвичайно суворим покаранням.

Суд визнав, що застосоване до заявників покарання не можна вважати пропорційним до законної мети, на яку посилалася Туреччина; що цей захід несумісний із самою суттю права балотуватися на виборах та обіймати парламентську посаду; і що цим порушено необмежене дискреційне право електорату, який обрав заявників. На цих підставах Суд визнав, що допущено порушення статті 3 Протоколу № 1.

Статті 7, 9, 10, 11, а також стаття 14 та пункт 1 статті 6

Виходячи зі свого висновку стосовно статті 3 Протоколу № 1, Суд визнав, що немає необхідності розглядати цю скаргу окремо.

Стаття 1 Протоколу № 1

Визнавши, що ці заходи були наслідком втрати заявниками своїх парламентських посад, Суд постановив, що немає необхідності розглядати цю скаргу окремо.

Стаття 41

Суд присудив кожному заявникові 50 000 євро як компенсацію за шкоду. Що стосується судових витрат, Суд присудив п. Садаку, пані Зані, п. Діцле, п. Доґану, п. Тюрку, п. Сакіку та п. Юртташу компенсацію на загальну суму 10 500 євро, а решті шістьом заявникам — на загальну суму 9000 євро.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua