Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «D.G. проти Ірландії». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of D.G. v. Ireland)
 
Зміст
 

264
16.05.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «D.G. ПРОТИ ІРЛАНДІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати[1] у справі «D.G. проти Ірландії» (D.G. v. Ireland) (заява № 39474/98). Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення пункту 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини (право на свободу та особисту недоторканність);

— що допущено порушення пункту 5 статті 5 (захищене позовом право на відшкодування);

— що порушення статті 3 допущено не було (заборона нелюдського чи такого, що принижує гiднiсть, поводження);

— що порушення статті 8 допущено не було (право на повагу до приватного та сімейного життя);

— що порушення статті 14 допущено не було (заборона дискримінації).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 5000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та 16 138,96 євро за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — D.G., громадянин Ірландії, народився 9 липня 1980 року. У період, який розглядається у справі, він був підлітком з досвідом кримінальних діянь. Вважали, що у нього розлад особистості і що він спроможний спричинити шкоду собі та іншим. 14 березня 1997 року було ухвалено рішення помістити його в терапевтичний відділ посиленого нагляду для підлітків 16-18 років.

27 червня 1997 року Високий суд вирішив, що, оскільки в Ірландії немає режимних навчальних закладів, D.G. слід тримати під вартою протягом трьох тижнів в установі (в'язничного типу) святого Патрика (St. Patrick's Institution) в Ірландії. Цей варіант був «найменш жорстким» із низки «непідхожих» варіантів, якими можна було скористатися. Тим часом необхідно було докласти зусиль і знайти для нього відповідну установу.

18 липня 1997 року строк дії розпорядження Високого суду було подовжено з тих самих міркувань. Третім розпорядженням (від 23 липня 1997 року) тримання D.G. під вартою було продовжено, з огляду на те, що установу для «тимчасового тримання та опіки» ще готували і мали підготувати до 28 липня 1997 року. Після втечі D.G. з установи Високий суд у серпні 1997 року видав розпорядження про його подальше тримання під вартою в установі св. Патрика. Згодом D.G. перевели до тимчасового притулку. 16 лютого 1998 року його помістили у притулок для недовготривалого перебування під 24-годинним наглядом.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 14 січня 1998 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина), голова

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Пранас Куріс (Pranas Kūris, Литва)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Ханна Софія Ґрев (Hanna Sophie Greve, Норвегія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на те, що тримання його під вартою в установі св. Патрика з 27 червня до 28 липня 1997 року становило порушення пункту 1 статті 5 Конвенції. Він також стверджував, посилаючись на пункт 5 статті 5, що він не мав захищеного позовом права на компенсацію.

Посилаючись на статтю 3, він скаржився, що, незважаючи на те, що він був підлітком, який потребував особливої опіки, його тримали під вартою в пенітенціарній установі, що його специфічний статус (як особи, яка не була обвинуваченою чи яку не визнавали винною) спонукав інших осіб під вартою вважати, що він вчинив тяжкий злочин на сексуальному ґрунті, і через це він зазнавав образ, принижень, погроз, жорстокого поводження, нападок. Він стверджував, що завжди, коли його вели на судові засідання, в'язничний працівник прикріпляв його до себе наручниками. Заявник також посилався на статті 8 та 14.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 5

Суд розглянув питання, чи можна вважати тримання D.G. під вартою запобіжним тимчасовим заходом для підготовки заявника до тримання в режимній виховній установі, як це передбачає пункт 1 статті 5.

Суд узяв до уваги те, що Високий суд подовжив строк тримання заявника на тій підставі, що установу для «тимчасового тримання та опіки» ще готували і мали підготувати до 28 липня 1997 року. Подальші події свідчили про те, що ця установа не була надійно ізольована (адже заявник утік), і Високий суд явно вважав цю установу непідхожою, бо згодом, у серпні 1997 року, через 18 днів після звільнення заявника, видав наказ про подальше тримання його під вартою в установі св. Патрика. За цих обставин Суд визнав, що тримання заявника під вартою в червні та липні 1997 року в установі св. Патрика не можна вважати тимчасовим заходом ув'язнення до підготовки режимної виховної установи. Перші два розпорядження Високого суду про тримання заявника під вартою не ґрунтувалися на будь-якій конкретній пропозиції щодо поміщення його в режимну і наглядову виховну установу, а третє розпорядження спиралося на пропозицію щодо поміщення його в тимчасовий притулок, який загалом виявився ані надійно ізольованим, ані підхожим, а це щоразу неминуче призводило до видання Високим судом ще одного розпорядження про тримання заявника в установі св. Патрика. Навіть якщо припустити, що перебування його під вартою з лютого 1998 року було достатньо ізольованим і відповідним з виховного погляду, цей захід вжито через понад шість місяців після його звільнення з установи св. Патрика в липні 1997 року.

Отже, Суд дійшов висновку, що тримання заявника під вартою в установі св. Патрика у період з 27 червня до 28 липня 1997 року становило порушення пункту 1 статті 5.

Пункт 5 статті 5

Встановивши, що тримання D.G. під вартою порушувало пункт 1 статті 5 і що відповідні розпорядження були видані на підставі національних законів, Суд дійшов висновку, що заявник не мав захищеного позовом права на компенсацію, на порушення пункту 5 статті 5.

Стаття 3

Суд погодився з тим, що Високий суд видавав розпорядження про тримання заявника під вартою із запобіжною метою і що ці заходи не можна вважати «покаранням», про яке йдеться в статті 3.

На думку Суду, подані докази не підтверджують висновку про те, що тримання D.G. під вартою (як підлітка, не обвинуваченого і не визнаного винним) у пенітенціарній установі становило «нелюдське чи таке, що принижує гiднiсть», поводження. Заявник перебував у в'язниці, в якій провадили виховну та рекреаційну діяльність і яка була пристосована для потреб затриманих підліткового віку; крім того, ув'язненими тут були особи одного чи приблизно одного із заявником віку. Високий суд також встановив конкретні умови. До того ж той факт, що заявник мав дотримувати в'язничної дисципліни, сам по собі не порушував питання за статтею 3, якщо зважити на його попередній досвід кримінальної діяльності, завдання шкоди самому собі та вчинення насильства щодо інших. Що стосується поводження із заявником не як з ув'язненим у пенітенціарній установі св. Патрика, Суд зазначив, що немає жодних психологічних, медичних чи інших експертних доказів на підтвердження психічних чи фізичних наслідків, про які стверджує заявник. Навіть припускаючи, що відчуття депресії, фрустрації та гніву були спричинені позбавленням заявника волі, то ані призначені виправно-виховні заходи, ані висновок медичного працівника про «досить здоровий» стан заявника, ані діагноз консультанта-психіатра не свідчили про те, що вплив, яким позначилося на ньому тримання під вартою, становив поводження, яке підпадає під застосування статті 3. Справді, заявник перебував в установі св. Патрика на початку 1997 року, і Високий суд, на підставі відповідних доказів, визнав, що він почувався там непогано. Крім того, заявник не надав жодних доказів на підтвердження своїх слів про те, що його співкамерники поводилися з ним погано. З приводу того, що на нього надівали наручники, Суд визнав, що привселюдне вжиття такого заходу стосовно заявника — незважаючи на його підлітковий вік — не є порушенням статті 3. Високий суд вважав, що заявник, як це може відбутися з будь-якою дорослою людиною, становить небезпеку для самого себе і для інших.

Отже, на думку Суду, порушення статті 3 допущено не було.

Стаття 8

Суд дійшов висновку, що скарга заявника стосовно законності його тримання під вартою не дає підстав для порушення окремого питання за статтею 8 і що в жодному разі порушення статті 8 допущено не було.

Стаття 14

На погляд Суду, існує об'єктивне і розумне виправдання стосовно різниці між поводженням з підлітками, які потребують стримувальних та виховних заходів, та з дорослими, щодо яких висувають ті самі вимоги. Оскільки D.G. порівнював своє становище зі становищем інших підлітків, Суд визнав, що жодного окремого питання не постає.

Отже, Суд дійшов висновку, що порушення статті 14 допущено не було.



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua