Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Шемсе Онен проти Туреччини».Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of ªemse Önen v. Turkey)
 
Зміст
 

260
14.05.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ШЕМСЕ ОНЕН ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати у справі «Шемсе Онен проти Туреччини» (Şemse Önen v. Turkey) (заява № 22876/93).

Суд одноголосно постановив:

— що порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя) у зв'язку з убивством батьків та брата заявниці допущено не було;

— що допущено порушення статті 2 у зв'язку з непроведенням ефективного розслідування за фактами вбивств;

— що порушення статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гiднiсть, поводження) допущено не було;

— що порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) допущено не було;

— що порушення статті 14 (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтями 2, 3, 6 (право на справедливий судовий розгляд), статтями 8 і 13, допущено не було.

Шістьма голосами проти одного Суд також постановив, що порушено статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту).

Крім того, Суд одноголосно визнав, що немає необхідності розглядати скаргу заявниці з посиланням на статтю 6 і що Суд не має юрисдикції розглядати скарги стосовно того, що непроведення органами влади ефективного розслідування становило порушення статей 3 і 8.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявниці та її сестрі Мекі (Mekiye) по 16 000 євро, а також по 13 000 євро кожному з їхніх рідних братів і сестер, що пережили, за нематеріальну шкоду; 15 000 фунтів стерлінґів та 2500 фунтів стерлінґів — за судові витрати, з вирахуванням суми, наданої як безоплатна правова допомога. (Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявниця — Шемсе Онен, громадянка Туреччини, 1969 року народження, звернулася до Суду від власного імені, а також від імені її покійного брата, батьків та від імені десяти інших рідних братів і сестер. У період, про який ідеться у справі, вони проживали в селі Караташ (Karataş) поблизу Мазідаґі (Mazidaрi) (Мардін, Mardin), на південному сході Туреччини.

Заява стосувалася нападу 16 березня 1993 року на будинок, де проживала сім'я пані Онен, та вбивства її батьків, брата Орхана (Orhan), а також подальшого розслідування. Факти справи, зокрема обставини вбивства, та зусилля органів влади з розслідування цих убивств є предметом спору між сторонами.

Хоча не заперечувалося те, що ці вбивства відбулися внаслідок заздалегідь замисленої акції з метою позбавлення життя брата заявниці, пані Онен стверджує, що ці вбивства стали наслідком операції, спланованої сільськими охоронцями із сусіднього села Балпінар (Balpinar), тимчасом як Уряд наполягає, що мотив убивства був у Курдської робітничої партії (КРП).

Завдяки проведеним слідчим діям, Європейська комісія з прав людини встановила, що подану Урядом версію подій не підтверджують факти і що вона суперечить суттєвим доказам. З іншого боку, хоча ці докази були достатніми для сумніву в правдивості інформації стосовно особи убивць, Комісія встановила, що не було доведено — із задоволенням необхідного критерію доведеності через відсутність обґрунтованих сумнівів, — що брата заявниці, її батька та матір убили аґенти держави. Проте Комісія визнала, що матеріали національних органів з розслідування справи та подальше судове провадження свідчать про наявність низки значних похибок, які, зокрема, стосуються обшуку на місці злочину та взяття показань в очевидців.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 15 вересня 1993 року. Оголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 10 вересня 1999 року висловила одностайну думку, що було допущено порушення лише статей 2 і 13 стосовно непроведення ефективного розслідування. Справу передано до Суду 30 жовтня 1999 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія),

Володимир Буткевич, (Volodymyr Butkevych, Україна)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця стверджувала, що її батьків та брата умисне вбили представники держави (сільські охоронці) і що ефективного розслідування за фактами цих убивств проведено не було, на порушення статті 2 Європейської конвенції з прав людини.

Вона також стверджувала, що збройний напад на неї та її братів і сестер у їхньому домі, під час якого вони стали свідками вбивства їхніх батьків та брата, а також відсутність ефективного розслідування становлять нелюдське поводження, на порушення статті 3. Крім того, вона подала скарги стосовно нападів та вбивств, а також відсутності ефективного розслідування, посилаючись на статтю 8. Посилаючись на пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) і статтю 13, вона скаржилася на відсутність ефективного розслідування. Вона також стверджувала, посилаючись на статтю 13, про існування практики ненадання ефективних засобів правового захисту. Нарешті, вона доводила, що було порушено статтю 14, якщо взяти до уваги курдське походження її та її сім'ї, а також недостатність слідчих заходів стосовно стверджуваних неправомірних дій з боку представників служби безпеки в південно-східному реґіоні Туреччини, заселеному переважно курдами.

Рішення Суду

Стаття 2

Суд встановив, що немає достатніх доказів для висновку, що брата і батьків заявниці, за відсутності будь-яких підстав для сумніву, вбили представники державних органів за стверджуваних заявницею обставин. Отже, з цього погляду порушення статті 2 допущено не було. Однак Суд нагадав, що завжди, коли наявний факт убивства людини внаслідок застосування сили, має проводитися певне ефективне офіційне розслідування, і цей обов'язок поширюється не лише на справи, де встановлено відповідальність держави. Матеріали справи свідчать про те, що, замість проведення серйозного та ефективного розслідування на попередньому етапі, повноважні органи постійно виходили з припущення, що за ці вбивства несли відповідальність не державні служби безпеки або жандарми, а КРП. Таке критичне зауваження можна зробити і стосовно подальшого розслідування в суді державної безпеки. Суд зазначив, що з часу закінчення цього провадження не виявлено жодної інформації, яка свідчила б, що органи влади вжили подальших слідчих заходів, які можна вважати ефективними для цілей статті 2. Тому Суд визнав: органи влади не спромоглися провести належне та ефективне розслідування обставин щодо цих убивств і що з цього погляду було допущено порушення статті 2.

Стаття 3

Пам'ятаючи про недоведеність факту причетності представників державної влади до нападу та вбивств, які відбулися внаслідок цього, Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 3 стосовно твердження, що напад та вбивства становили нелюдське поводження щодо заявниці, її братів і сестер.

Суд не мав юрисдикції розглядати твердження про те, що відсутність ефективного розслідування з боку органів державної влади становила принизливе поводження, оскільки воно не згадується в рішенні Комісії про прийнятність заяви.

Пункт 1 статті 6 і стаття 13

Суд зазначив, що скарга заявниці про відсутність доступу до суду пов'язана з її більш загальною скаргою стосовно способу, яким слідчі органи працювали з матеріалами вбивства, та з тим, як це відбилося на її можливості дістати ефективний засіб правового захисту. За цих обставин Суд визнав за доцільне розглянути цю скаргу у взаємозв'язку зі статтею 13.

Суд нагадав, що стаття 13 покладає на державу обов'язок провести ретельне та ефективне розслідування, яке може привести до виявлення та покарання винних осіб і в якому скаржник має реальну змогу ознайомитися зі слідчою процедурою та, якщо необхідно, одержати компенсацію. Нагадуючи свій висновок за статтею 2 про неефективність розслідування справи, Суд постановив, що Туреччина не виконала своїх зобов'язань, а отже, було допущено порушення статті 13.

Суд вирішив, що немає потреби розглядати окремо твердження заявниці про існування практики ненадання ефективних засобів правового захисту, як передбачає стаття 13.

Стаття 8

Беручи до уваги свої висновки про недоведеність — за браком обґрунтованих сумнівів — факту причетності представників державної влади до подій, про які йдеться, Суд дійшов висновку про відсутність порушення статті 8.

Суд не мав юрисдикції розглянути подання стосовно того, що непроведення розслідування також становило порушення статті 8, оскільки воно не згадується в рішенні Комісії про прийнятність заяви.

Стаття 14

Суд дійшов висновку про недоведеність наявності порушення статті 14, взятої у поєднанні зі статтями 2, 3, 6, 8 і 13.

Суддя Ґьольчюклю висловив окрему думку, яка частково збігається і частково не збігається з позицією більшості. Окрему думку додано до судового рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua