Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2002

Назва
 
Перше рішення стосовно Росії: «Бурдов проти Росії». Комюніке Секретаря Суду.
(First Judgment Concerning Russia: Burdov v. Russia)
 
Зміст
 

250
07.05.2002

Комюніке Секретаря Суду

ПЕРШЕ РІШЕННЯ СТОСОВНО РОСІЇ:
«БУРДОВ ПРОТИ РОСІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати[1] у справі «Бурдов проти Росії» (Burdov v. Russia) (заява № 59498/00). Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини,

— що допущено порушення статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції (захист права власності).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 3000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Анатолій Тихонович Бурдов (Anatoliy Tikhonovich Burdov) — громадянин Росії. 1 жовтня 1986 року військові органи призвали його до участі в надзвичайних заходах, які проводилися в районі Чорнобильської ядерної катастрофи. Він працював там до 11 січня 1987 року, внаслідок чого зазнав значного радіоактивного опромінювання. 1991 року на підставі експертного висновку про незадовільний стан здоров'я, пов'язаний з його участю в чорнобильській операції, йому присудили виплату компенсації. 1997 року у зв'язку з невиплатою цієї компенсації він учинив позов проти Управління соціального захисту населення у м. Шахти. 3 березня 1997 року Шахтинський міський суд ухвалив рішення на користь п. Бурдова і присудив виплатити йому 23 786 567 російських рублів заборгованої компенсації, а ще таку саму суму у вигляді штрафної неустойки. У 1999 році п. Бурдов учинив позов проти Управління соціального захисту населення, оскаржуючи зменшення суми щомісячних виплат і вимагаючи надання несплаченої компенсації. 21 травня 1999 року Шахтинський міський суд відновив первинну суму компенсації і зобов'язав Управління соціального захисту населення здійснювати щомісячні компенсаційні виплати в розмірі 3011,36 рубля з подальшим проведенням індексації. Суд також наказав сплатити ще не виплачені 8752,65 рубля.

Проте кілька разів, від 16 вересня 1999 року до 16 травня 2000 року, заявника повідомляли, що виплата сум неможлива через брак коштів.

9 березня 2000 року Шахтинський міський суд наказав провести індексацію суми штрафної неустойки, присудженої 3 березня 1997 року, яку ще не було виплачено. Було також видано додатковий судовий наказ про виконання рішення щодо виплати 44 095,37 рубля.

5 березня 2001 року Управління соціального захисту населення у м. Шахти, після ухвалення Міністерством фінансів рішення, виплатило заявникові заборговану суму — 113 040,38 рубля. Згідно з інформацією Управління соціального захисту населення від 11 лютого 2002 року, розмір компенсації за період від квітня 2001 року до червня 2002 року оцінено в 2500 рублів на місяць.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Суду 20 березня 2000 року й оголошено частково прийнятною 21 червня 2001 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Анатолій Ковлер (Anatoly Kovler, Росія)

Владиміро Заґребельський (Vladimiro Zagrebelsky, Італія),

а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник стверджував, зокрема, що невиконання остаточних рішень, ухвалених на його користь, суперечить Конвенції. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 1 Протоколу № 1.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Суд нагадав, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу. Орган державної влади не мав права посилатися на відсутність коштів як привід для невиконання рішення про виплату боргу. У цій справі держава не повинна була перешкоджати заявникові в отриманні допомоги, присудженої йому внаслідок судового розгляду, посилаючись на стверджувані фінансові труднощі.

Суд зазначив, що рішення Шахтинського міського суду від 3 березня 1997 року, 21 травня 1999 року та 9 березня 2000 року залишалися невиконаними повністю або частково принаймні до 5 березня 2001 року, коли Міністерство фінансів ухвалило рішення про повне повернення заявникові заборгованих сум. Суд також узяв до уваги те, що останню виплату зроблено лише після інформування Уряду про надходження заяви до Європейського суду з прав людини. Не вживаючи протягом років необхідних заходів для виконання остаточних судових рішень, органи влади Росії позбавили положення пункту 1 статті 6 будь-якої практичної сили; отже, допущено порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 1 Протоколу № 1

Суд узяв до уваги, що рішення Шахтинського міського суду забезпечили заявникові права, захищені позовом, а не лише загальне право одержувати допомогу від держави. Ці рішення стали остаточними, оскільки не були оскаржені у звичайному порядку, і було вчинено позов з вимогою їх виконання. Це означає, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання цих рішень, принаймні до 5 березня 2001 року, становила втручання в його право на мирне володіння своїм майном, як передбачає стаття 1 Протоколу № 1.

Не виконавши рішення Шахтинського міського суду, національні органи влади перешкодили заявникові одержати гроші, отримання яких він мав підстави очікувати. Уряд не навів жодних виправдувальних арґументів стосовно цього втручання, і Суд визнав, що відсутність коштів не може виправдовувати таку бездіяльність. Отже, допущено порушення статті 1 Протоколу № 1.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua