Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Язар, Караташ, Аксой та Народна трудова партія (НТП) проти Туреччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Yazar, Karataє, Aksoy and the People's Labour Party (HEP) v. Turkey)
 
Зміст
 

191
09.04.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ЯЗАР, КАРАТАШ, АКСОЙ
ТА НАРОДНА ТРУДОВА ПАРТІЯ (НТП) ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] (яке викладене лише французькою мовою) у справі «Язар, Караташ, Аксой та Народна трудова партія (НТП) проти Туреччини» (Yazar, Karataş, Aksoy and the People's Labour Party (HEP) v. Turkey) (заяви № 22723/93, 22724/93 та 22725/93).

Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення статті 11 Європейської конвенції з прав людини (свобода зібрань та об'єднання);

— що не було потреби з'ясовувати, чи допущено порушення статті 9 Конвенції (свобода думки), статті 10 (свобода вираження поглядів) та статті 14 (заборона дискримінації);

— що стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд) у цій справі не застосовується.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив кожному із трьох заявників по 10 000 євро за нематеріальну шкоду, що загалом становить компенсацію в 30 000 євро, а також 10 000 євро всім трьом за судові витрати.

1. Основні факти

Народну трудову партію (Halkin Emeрi Partisi) засновано в 1990 році. У час, про який ідеться в цій справі, Ферідун Язар (Feridun Yazar) був її головою, Ахмет Караташ (Ahmet Karataş) — заступником голови, а Ібрагім Аксой (Ibrahim Aksoy) — генеральним секретарем. Усі троє — громадяни Туреччини, проживають у м. Анкара.

3 липня 1992 року головний державний обвинувач Касаційного суду звернувся до Конституційного суду Туреччини з проханням розпустити НТП, посилаючись на те, що вона підірвала цілісність держави, допустивши з боку своїх лідерів та посадових осіб заяви, які суперечать Конституції та порушують законодавство про політичні партії, а також надавши захист і допомогу деяким своїм членам, які вчинили незаконні дії.

На прохання заявників голові НТП було дозволено усно викласти свої арґументи Конституційному судові, і рішенням від 14 липня 1993 року цей суд оголосив розпуск партії, обґрунтовуючи це тим, що її діяльність може підірвати територіальну цілісність держави та єдність нації. Конституційний суд критикував НТП, зокрема, за «спроби поділити турецький народ на турків, з одного боку, і курдів — з іншого, з метою створення окремих держав», а також за «спроби знищити національну й територіальну цілісність». З огляду на незавершеність судових розглядів у кількох кримінальних справах, Конституційний суд відхилив другий арґумент головного державного обвинувача Касаційного суду стосовно того, що НТП допустила вчинення її членами незаконних дій.

2. Процедура і склад Суду

Заяви подано до Європейської комісії з прав людини 24 вересня 1993 року. Оголосивши заяви прийнятними, Комісія у своїй доповіді від 1 березня 1999 року висловила одностайну думку про те, що допущено порушення статті 11, що жодного окремого питання у світлі статей 9 і 10 не постає і що немає необхідності розглядати окремо питання щодо наявності порушення статті 14. Вона також дійшла висновку, 22 голосами проти 4, що порушення пункту 1 статті 6 допущено не було. Справу передано до Суду 3 червня 1999 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембурґ)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення[2]

Оскарження

Заявники стверджували, що розпуск НТП порушив право на свободу зібрань, ґарантоване статтею 11. Вони також стверджували про порушення статей 9 і 10, а також статті 14 стосовно політичних поглядів, які відстоює НТП. Нарешті, вони стверджували про порушення статті 6, оскільки Конституційний суд не провів слухання їхньої справи на відкритому засіданні.

Рішення Суду

Стаття 11

У цій справі завдання Суду полягало в тому, щоб з'ясувати, чи становив розпуск НТП та застосовані щодо заявників додаткові санкції «нагальну соціальну потребу». Суд погодився, що принципи, за які виступала НТП, як-от право на самовизначення та визнання мовних прав, не суперечили як такі основоположним принципам демократії. Суд погодився і з тим, що, якби просте відстоювання цих принципів політичною партією вважалося підтримкою актів тероризму, це зменшило б можливості вирішення пов'язаних із цією проблемою питань у межах демократичного обговорення і дало б збройним рухам змогу монополізувати діяльність з підтримки таких принципів. Це, у свою чергу, абсолютно суперечило б духові статті 11 та демократичним принципам, на яких вона ґрунтується.

Суд також зауважив, що, навіть у випадку, коли пропозиції, висунуті на підставі таких принципів, можуть вступати в конфлікт з основними елементами державної політики або переконаннями більшості громадського загалу, інтереси належного функціонування демократії вимагають здатності політичних груп виносити ці пропозиції на відкрите обговорення з метою пошуку розв'язання проблем, які становлять загальний інтерес і стосуються політиків будь-якого спрямування. Суд вважав, що рішення від 14 липня 1993 року, яким НТП було розпущено, не містило інформації про доведеність того, що політика цієї партії спрямовувалася на підрив демократичного устрою в Туреччині. Не заперечувалося в Суді й те, що НТП має реальні шанси запровадити режим, який не знаходить схвалення будь-якого учасника політичної арени.

Крім того, сувора, різка критика, висловлена лідерами НТП стосовно певних дій збройних сил під час проведення ними антитерористичної кампанії, не може сама по собі становити докази того, що НТП треба ототожнювати зі збройними формуваннями, які вчиняють акти насильства. Суд іще раз наголосив у цьому зв'язку, що межі дозволеної критики на адресу Уряду ширші, ніж межі критики на адресу приватної особи. У демократичній системі дії чи бездіяльність Уряду мають бути предметом безпосереднього розгляду з боку законодавчих і судових органів, преси та громадськості. Суд не визнав переконливим, що, критикуючи дії збройних сил, парламентські діячі — члени НТП та посадові особи цієї партії ставили іншу мету, крім тієї, щоб виконати свій обов'язок привернути увагу до проблем своїх виборців.

Оскільки НТП не відстоювала тієї чи іншої політики, яка могла б підірвати демократичний устрій у Туреччині, не підбурювала до застосування сили з метою досягнення політичних цілей і не домагалася виправдати це застосування, немає підстав вважати її розпуск заходом, що відповідає «нагальній соціальній потребі». Знову наголошуючи на тому, що розпуск політичної партії є «радикальним» заходом, Суд зауважив, що в демократичному суспільстві таке втручання у право заявників на свободу зібрання у даній справі не було необхідним. Отже, розпуск НТП становив порушення статті 11.

Статті 9, 10 і 14

Оскільки скарги з посиланням на статті 9, 10 і 14 стосувалися тих самих фактів, що розглянуті у світлі статті 11, Суд зауважив, що розглядати їх окремо необхідності немає.

Стаття 6

У попередніх рішеннях, зауважив Суд, він уже визнав, що подібні скарги несумісні з положеннями статті 6 ratione materiae. На думку Суду, немає підстав відходити від цього висновку в даній справі. Отже, стаття 6 у цій справі не застосовується.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

[2]Цей стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов'язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua