Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2002

Назва
 
Рішення палати у справі «Кутцнер проти Німеччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Kutzner v. Germany)
 
Зміст
 

099
26.02.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«КУТЦНЕР ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

У рішенні[1], винесеному в Страсбурзі 26 лютого 2002 року в справі «Кутцнер проти Німеччини» (Kutzner v. Germany) (заява № 46544/99), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було допущено порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникам як компенсацію 15 000 євро за нематеріальну шкоду та 8000 євро (з відрахуванням 350,63 євро) за судові витрати.

(Рішення викладене лише французькою мовою).

1. Основні факти

Заявники — Інґо (Ingo) та Аннетт Кутцнер (Annette Kutzner), громадяни Німеччини, 1966 та 1968 року народження, відповідно, проживають у м. Бадберґен (Badbergen), Німеччина. Вони одружені і мають двох дочок: Корінну (Corinna), яка народилася 11 вересня 1991 року, та Ніколу (Nicola), яка народилася 27 лютого 1993 року.

Відтоді як народилися діти, заявники та їхні доньки проживали з батьками п. Кутцнера та неодруженим братом у старому сільському будинку. Заявники відвідували спеціальну школу для осіб з розумовими вадами. У зв'язку з відставанням цих дівчат у фізичному і особливо психічному розвитку їх неодноразово оглядали лікарі. За порадою одного з цих лікарів та на клопотання заявників, дівчата отримували додаткову освітню допомогу й підтримку, починаючи з іще зовсім раннього віку.

27 травня 1997 року Берсенбрукський (Bersenbrück) суд у справах опіки позбавив заявників батьківських прав і видав наказ про віддання їхніх двох дочок під опіку названим батькам, посилаючись передусім на те, що заявники не мають необхідної інтелектуальної здатності для виховання своїх дітей, а також на те, що дівчата дуже відстають у своєму психічному та фізичному розвиткові і що заявники не співпрацювали із соціальними службами.

У рішенні від 29 січня 1998 року Оснабрукський (Osnabrück) реґіональний суд, спираючись на два експертні висновки, перший з яких вказував на затримку в батьків розумового розвитку, а другий — на недостатній розвиток емоційної сфери, затвердив наказ суду у справах опіки про віддання дітей названим батькам.

Дівчат помістили під опіку у дві різні сім'ї, адреси яких не розголошувалися, а права заявників на відвідування дітей обмежили. Заявникам не дозволили бачитися з дітьми упродовж перших шести місяців; пізніше їм надали право на побачення у присутності третіх сторін, спочатку тривалістю одна година на місяць, а згодом — дві години на місяць.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 5 липня 1998 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. 10 липня 2001 року її було оголошено прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія), голова

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники стверджували, що позбавлення їх батьківських прав стосовно їхніх дочок та віддання дітей під опіку названим батькам становило порушення права заявників на повагу до сімейного життя, яке ґарантується статтею 8.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд визнав, що органи влади, очевидно, мали законне занепокоєння щодо затримки розвитку дітей, яку відзначали відповідні соціальні служби та психологи. Однак суд встановив, що як сам порядок віддання під опіку, так і, насамперед, його виконання були незадовільними.

Було очевидним, що діти з раннього віку отримували, на прохання заявників, освітню допомогу і що ситуація особливо загострилася внаслідок конфлікту між заявниками та працівником соціальної служби, який подав дуже неґативну доповідь Оснабрукському управлінню у справах молоді.

Крім того, висновки психологів, до яких зверталися на різних стадіях судового провадження в національних судах, суперечили якщо не самі по собі, то принаймні стосовно підстав, на які посилалися психологи (один з них посилався на недостатню інтелектуальну здатність батьків, тимчасом як інший — на недостатній розвиток їхньої емоційної сфери, через що вони були неспроможні забезпечувати особистісний розвиток дітей). Крім того, інші психологи, яких найняли як експертних свідків Німецька асоціація захисту дітей та Асоціація захисту прав дитини, а також сімейні лікарі наголошували на тому, що дітей необхідно повернути до первинної сім'ї. Вони, зокрема, зазначали, що добробуту дітей ніщо не загрожує і що заявники були цілком здатними виховувати своїх дітей як в емоційному, так і в інтелектуальному сенсі. За їхніми словами, дітям необхідно було надати додаткову освітню підтримку. Ці висновки не можна було іґнорувати лише на тій підставі, що їхні автори виступали як приватні особи. Нарешті, на жодному етапі не було ніяких заяв про те, що заявники виявляли недбалість чи погано поводилися зі своїми дітьми. Отже, хоча заходи з освітньої підтримки, вжиті на початковому етапі, згодом виявилися недостатніми, постало питання про те, чи національні адміністративні та судові органи приділили достатню увагу додатковим засобам підтримки як альтернативі найсуворішому заходу, а саме — відокремленню дітей від їхніх батьків.

Суд знову наголосив, що наказ про віддання під опіку має у принципі вважатися тимчасовим заходом, який має припинитися одразу, як тільки це дозволять обставини, і що будь-яке виконання тимчасової опіки має відповідати кінцевій меті возз'єднання біологічних батьків та дитини. Позитивний обов'язок вживати заходів для сприяння возз'єднанню сім'ї, як тільки це стане більш-менш здійсненним, покладається на відповідальні органи як тягар, що дедалі більше зростає з початком періоду опіки. Причому цей обов'язок завжди має перебувати в рівновазі з обов'язком урахування основних інтересів дитини.

Однак у справі, яку розглядає Суд, дітей було не лише відокремлено від їхніх справжніх батьків, а й поміщено в різні сім'ї, адреси яких не розголошуються, і всі контакти з батьками протягом перших шести місяців були припинені. На жодному етапі провадження судді дітей не заслуховували.

Матеріали справи також свідчать, що заявникам надали право на побачення з дітьми лише після їхнього звернення до суду, але на практиці Оснабрукське управління у справах молоді систематично перешкоджало цим побаченням, і спершу вони обмежувалися однією годиною на місяць у присутності восьми осіб, які не були членами родини, а вже потім, згідно з рішенням від 9 жовтня 2000 року Оснабрукського суду у справах опіки, тривалість побачення збільшили до двох годин на місяць (при цьому бабусям та дідусям дозволялося відвідувати їх один раз на кожні два місяці).

Зважаючи на дуже ранній вік дітей, розірвання контактів таким чином і встановлення таких обмежень щодо права на побачення з дітьми, на думку Суду, призводить лише до поглиблення «відчуження» дітей від їхніх батьків та між дітьми. Отже, спір навколо цього питання не можна вважати вирішеним, оскільки заявники постійно оскаржували не лише віддання їхніх дітей названим батькам, а й обмеження, встановлені щодо їхніх прав на побачення з дітьми, і фактично їх не можна було критикувати за використання наданої національними судами можливості, яка давала їм змогу принаймні бачитися зі своїми дітьми.

З огляду на всі ці обставини, Суд визнав, що, незважаючи на слушність підстав, на які посилалися адміністративні та судові органи, вони не були достатніми для виправдання такого серйозного втручання в сімейне життя заявників. Отже, хоча національні органи влади користувалися певною свободою розсуду, їхнє втручання не було пропорційним до законних інтересів, які мали бути забезпечені. Це означає, що було допущено порушення статті 8 Конвенції.  

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua