133
12.03.2002
Комюніке Секретаря Суду
СПРАВА «РОУМЕН ТА ШМІТ ПРОТИ ЛЮКСЕМБУРҐУ»
ЗАЯВУ ОГОЛОШЕНО ЧАСТКОВО ПРИЙНЯТНОЮ
Сьогодні Європейський суд з прав людини
оголосив заяву у справі «Роумен та Шміт проти Люксембурґу» (Roemen and
Schmit v. Luxembourg) частково прийнятною (№51772/99).
Суд оголосив прийнятною першу скаргу
заявника, в якій він посилається на статтю 10 Європейської конвенції з прав
людини (свобода вираження поглядів), стосовно захисту джерел журналістської
інформації, а також другу скаргу заявника, в якій він посилається на статтю 8
(право на повагу до житла), стосовно обшуку, проведеного в його офісі. Суд
оголосив решту заяви неприйнятною.
Ухвалу про прийнятність заяви буде
розміщено на Інтернет-сторінці Суду <www.echr.coe.int> пізніше.
Основні факти
Заявники — Роберт Роумен (Robert
Roemen), журналіст із Люксембурґу, та Анна-Марія Шміт (Anne-Marie
Schmit), адвокат, що веде його справу в національному судовому провадженні
в Люксембурзі. Вони — громадяни Люксембурґу, 1945 та 1963 року народження,
відповідно, проживають у Люксембурзі.
21 липня 1998 року перший заявник
опублікував у щоденній газеті «Lëtzëbuerger Journal» статтю під
заголовком «Міністра W. засуджено за ухилення сплати податків» (Minister W. der Steuerhinterziehung überführt). У статті
стверджувалося, що, ухилившись від сплати податків на додану вартість, міністр
порушив сьому, восьму та дев'яту заповідь. Далі п. Роумен стверджував, що
від політика правового спрямування можна було очікувати серйознішого дотримання
принципів, які з такою увагою запровадив Мойсей. Роумен зазначав також, що
міністрові було наказано сплатити 100 000 люксембурзьких франків як податковий
штраф. У підсумку він висловив погляд, що така поведінка видається ще
ганебнішою, якщо зважати на те, що, як керівник, міністр повинен був служити
взірцем для громадян.
Заявники подали документи на
підтвердження того, що рішенням від 16 липня 1998 року директор Управління
земельного реєстру та державної власності наклав згаданий штраф на міністра W.,
відповідно до пункту (2) статті 77 Закону про ПДВ (Закон від 12 лютого 1979
року).
21 серпня 1998 року, після подання
міністром W. скарги, прокуратура доручила судді-слідчому провести судове
розслідування за фактами цих тверджень, а саме — твердження про те, що перший
заявник вчинив правопорушення, оскільки використав інформацію, одержану ним
через порушення свого обов'язку професійної конфіденційності, і що такий
обов'язок порушила невідома особа чи особи. У дорученні конкретно зазначалася
вимога провести розслідування з метою встановлення особи чи осіб державних
службовців в Управлінні земельного реєстру та державної власності, які
займалися цими матеріалами і мали доступ до цих документів.
За дорученням судді-слідчого 19 жовтня
1998 року було проведено обшуки вдома та на робочому місці першого заявника, а
11 січня 1999 року — в офісі його адвоката. Обоє заявників подали клопотання
про скасування розпоряджень судді-слідчого та вжитих на їхній підставі слідчих
дій, зокрема обшуків. Ці клопотання було відхилено.
13 листопада 2001 року перший заявник
одержав виклик на допит, що мав відбутися 30 листопада 2001 року у зв'язку з
висунутими проти нього обвинуваченнями.
Як стверджує п. Роумен, 30 листопада
2001 року суддя-слідчий обвинуватив його у «використанні інформації, одержаної
через порушення професійної конфіденційності».