Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2001

Назва
 
Рішення палати у справі «Солаков проти колишньої югославської республіки Македонії». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Solakov v. the Former Yugoslav Republic of Macedonia)
 
Зміст
 

778
31.10.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «СОЛАКОВ ПРОТИ КОЛИШНЬОЇ ЮГОСЛАВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ МАКЕДОНІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення палати (яке не є остаточним[1]) у справі «Солаков проти колишньої югославської республіки Македонії» (Solakov v. the Former Yugoslav Republic of Macedonia) (заява № 47023/99). Це перше рішення Суду стосовно колишньої югославської республіки Македонії (КЮР Македонія).

Суд одноголосно постановив, що порушення пунктів 1 і 3 (d) статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий судовий розгляд) допущено не було.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявник — Блаґой Солаков (Blagoj Solakov), громадянин колишньої югославської республіки Македонії. 30 вересня 1997 року його було заарештовано у зв'язку з обвинуваченнями в контрабандному ввезенні приблизно 10,5 кг наркотиків із Болгарії та КЮР Македонії до Сполучених Штатів і в організації міжнародної мережі наркоторгівлі.

28 листопада 1997 року суддя-слідчий викликав першого адвоката п. Солакова на слухання в Сполучених Штатах. Візи йому надано не було, але його повідомили, що її буде видано одразу, як тільки він подасть потрібні документи. Заявник призначив своїм представником іншого адвоката, який, як стверджується, повідомив суди, що він не в змозі оплатити витрати на поїздку і що потреби в його присутності немає.

Показання свідків, отримані на слуханні в Сполучених Штатах, було зачитано на судовому розгляді справи заявника в муніципальному суді м. Скоп'є (Основен суд), який відхилив як заперечення заявника, що сторона захисту не мала змоги провести перехресний допит свідків у Сполучених Штатах, так і його прохання про заслухання двох додаткових свідків. 26 січня 1998 року суд визнав заявника винним у торгівлі наркотиками і засудив його до 10 років ув'язнення. 6 березня 1998 року заявник безуспішно подав апеляцію до апеляційного суду м. Скоп'є (Апелационен суд).

Після апеляції державного обвинувача апеляційний суд збільшив міру покарання заявника до тринадцяти років ув'язнення. Апеляція заявника з питань права була відхилена 2 липня 1998 року Верховним судом.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано 3 грудня 1998 року й оголошено прийнятною 25 січня 2001 року. Слухання відбулося 31 травня 2001 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), голова

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Анатолій Ковлер (Росія),

а також Ерік Фріберг (Erik Fribergh), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункти 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, заявник скаржився, що судовий розгляд його справи був несправедливим, оскільки він не міг провести перехресний допит свідків, показання яких були використані як єдина підстава для визнання його винним, і оскільки йому було відмовлено в проханні заслухати свідків захисту.

Рішення Суду

Стаття 6

Суд узяв до уваги, що суд викликав на слухання обох адвокатів заявника. Арґумент заявника про те, що його другого адвоката не викликали, не підтверджувався документами, оскільки адвокат підписав судову повістку про явку до суду, хоч і в неналежному місці.

Також не було жодних свідчень про те, що заявник або його другий адвокат висловлювали будь-який намір бути присутніми на перехресному допиті свідків у Сполучених Штатах. 4 грудня 1997 року заявник заявив судді-слідчому, що право вирішувати він залишив своєму другому адвокатові і що він мав достатньо коштів для покриття дорожних витрат. Другий адвокат заявника ані подав до посольства США клопотання про надання візи, ані попрохав перенесення слухання на пізніший термін. Крім того, перший адвокат заявника більше з клопотанням про надання візи не звертався, і 2 грудня 1997 року заявник оголосив його повноваження як представника недійсними.

Розглядаючи матеріали судового розгляду та апеляційного етапу провадження, Суд зважив на те, що заявник ніколи не скаржився, начебто він не мав змоги провести перехресний допит відповідних свідків через брак часу чи інформації, і він також ніколи прямо на прохав викликати цих свідків. Немає свідчень про те, що він оспорював зміст показань свідків. Він також не показав запитань, які він хотів поставити свідкам. До того ж про те, що він не може провести перехресного допиту свідків, він заявив лише під час другого слухання.

Оцінюючи достовірність показань свідків та визначаючи ступінь їхньої точності й переконливості, національні суди ретельно й уважно проаналізували їхні показання і взяли до уваги різні відповідні фактори. Також було вивчено інші доказові факти, що підтверджують показання свідків.

Суд не знайшов жодних доказів на підтвердження слів заявника, що він висловлював бажання перевірити правильність записів у протоколах допиту, але йому відмовили в цьому праві, оскільки прокуратура заявила, що магнітофонний запис був потрібен для перекладу. Крім того, не було доказів стосовно того, що заявник просив прослухати магнітофонний запис або на судовому розгляді, або на апеляційному етапі провадження. Він також не скаржився на неточність перекладу. Суд зазначив, що свідки давали свої показання під присягою і в присутності дипломованого судового перекладача.

Стосовно скарги заявника про те, що він не мав змоги домогтися присутності і допиту двох додаткових свідків, Суд зауважив, що він мав можливість звернутися з проханням про виклик цих свідків під час досудового слідства у своїх поданнях, вказавши на відсутність відповіді, чи під час слухань 22 січня 1998 року.

Суд зазначив, що викликати цих двох свідків, які проживали або в Болгарії, або в Сполучених Штатах, було складно, оскільки їхні адреси були невідомі. Беручи до уваги підстави, на які послався заявник стосовно заслухання цих свідків, Суд визнав, що відмова заслухати їх за обставин, що склалися, не суперечила пункту 3 (d) статті 6.

І нарешті, Суд вважає переконливим те, що заявникові було надано достатні можливості представити свій захист і що відмова викликати двох свідків не обмежила його права на захист такою мірою, щоб можна було говорити про позбавлення його права на справедливий судовий розгляд, ґарантованого пунктами 1 і 3 (d) статті 6.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua