Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2001

Назва
 
Рішення палати у справах «Сахін проти Німеччини», «Зоммерфельд проти Німеччини» і «Гоффманн проти Німеччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgments in the Cases of Sahinv. Germany, Sommerfeld v. Germany, and Hoffmann v. Germany)
 
Зміст
 

722
11.10.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВАХ
«САХІН ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»,
«ЗОММЕРФЕЛЬД ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»
І «ГОФФМАНН ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справах «Сахін проти Німеччини» (Sahin v. Germany) (заява № 30943/96), «Зоммерфельд проти Німеччини» (Sommerfeld v. Germany) (№ 31871/96) та«Гоффманн проти Німеччини» (Hoffmann v. Germany) (№ 34045/96), жодне з яких не є остаточним[1].

(Рішення викладені лише англійською мовою).

Європейський суд з прав людини постановив, п'ятьма голосами проти двох, що:

— було допущено порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до сімейного життя) у справах «Сахін проти Німеччини» та «Зоммерфельд проти Німеччини»;

— порушення статті 8 у справі «Гоффманн проти Німеччини» допущено не було;

— було допущено порушення статті 14 (заборона дискримінації), взятої в поєднанні зі статтею 8, у всіх трьох справах;

— було допущено порушення статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) у справах «Зоммерфельд проти Німеччини» та «Гоффманн проти Німеччини».

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), заявникам присуджено такі суми компенсації в німецьких марках:

 

Нематеріальна шкода

Судові витрати

1) «Сахін проти Німеччини»

50 000

8000

2) «Зоммерфельд проти Німеччини»

55 000

2500

3) «Гоффманн проти Німеччини»

25 000

2500

1. Основні факти

Заявники, Азім Сахін (Asim Sahin), Манфред Зоммерфельд (Manfred Sommerfeld) та Фрідгельм Гоффманн (Friedhelm Hoffmann) — громадяни Німеччини; на час, що розглядається у справі, п. Сахін мав турецьке громадянство, але згодом одержав німецьке громадянство. Рік народження заявників — 1950, 1953 і 1954-й, відповідно. Усі троє мають дітей, народжених поза шлюбом, у доступі до яких їм було відмовлено німецькими судами.

2. Процедура і склад Суду

Заяви подано до Європейської комісії з прав людини 16 червня 1993 року, 7 червня 1995 року та 15 липня 1996 року, відповідно. 1 листопада 1998 року їх передано до Європейського суду з прав людини. 12 грудня 2000 року перші дві заяви було оголошено частково прийнятними, а справа «Гоффманн проти Німеччини» — прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія), голова

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Володимир Буткевич, Україна

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія),

а також Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники стверджують, що рішення суддів Німеччини про відхилення їхніх прохань надати доступ до дітей були ухвалені на порушення статті 8. Вони також скаржаться на дискримінацію, посилаючись при цьому на статтю 14, взяту в поєднанні зі статтею 8. У справах «Зоммерфельд проти Німеччини» та «Гоффманн проти Німеччини», посилаючись на статтю 6, заявники також стверджували, що їх було позбавлено права на справедливий судовий розгляд.

Рішення Суду

Стаття 8

У справі «Сахін проти Німеччини» компетентні національні суди, відмовляючи задовольнити прохання заявника щодо організації побачень з дитиною, посилалися на твердження заявника та матері дитини, показання свідків, на зауваження Вісбаденського (Wiesbaden) управління у справах молоді та на висновки експертів. Вони також взяли до уваги напружені стосунки між батьками і встановили, що контакти не відповідатимуть інтересам дитини.

Суд не мав сумніву в тому, що ці підстави були доречними. Однак, на думку Суду, те, що німецькі суди не заслухали дитину, свідчить, що заявника не було достатньою мірою залучено у провадження, пов'язане з наданням доступу до дитини. Необхідно було, щоб компетентні суди, встановивши безпосередній контакт з дитиною, уважно розглянули питання про те, що належним чином відповідає її основним інтересам. Реґіональний суд не повинен був спиратися на розпливчасті показання експерта щодо ризиків, з якими пов'язане опитування дитини, адже суд навіть не розглянув можливості вжити для цього спеціальних заходів, з огляду на ранній вік дитини.

За цих обставин Суд приділив увагу тому фактові, що експерт зазначила, що вона не запитувала у дитини про батька. Правильна і повна інформація про стосунки дитини із заявником як з батьком, який домагається доступу до цієї дитини, було необхідною передумовою для встановлення істинних бажань дитини, і це забезпечувало б справедливу рівновагу між інтересами, що фігурують у справі.

У справі «Зоммерфельд проти Німеччини» Суд зазначив, що районний суд, відмовляючи задовольнити прохання заявника щодо організації побачень з дитиною, посилався на твердження дитини під час її опитування районним судом у 1994 році, коли їй було 13 років, та під час провадження стосовно доступу, коли дитині було 10 років. Суд заслухав також заявника та матір дитини. Зважаючи на зауваження, подані місцевим Управлінням у справах молоді, та на матеріал, отриманий на першому етапі провадження стосовно доступу, районний суд встановив, що контакти з батьком не відповідають інтересам дитини. Реґіональний суд залишив висновки районного суду без зміни.

Суд не мав сумніву в тому, що ці підстави були доречними. Однак він узяв до уваги те, що районний суд заслухав дитину і батьків, а також врахував матеріал, отриманий на першому етапі провадження стосовно доступу, включаючи зауваження, подані психологом місцевої служби охорони здоров'я у квітні 1992 року. Суд зауважив, що, беручи до уваги досить поверхові показання психолога на першому етапі провадження, період часу, що сплинув, а також те, що було предметом розгляду в цьому провадженні, а саме — стосунки між батьком і дитиною, районний суд не повинен був спиратися лише на результати заслухання побажань дитини з цього приводу, не маючи у своєму розпорядженні доказів психологічної експертизи для встановлення, чого насправді бажає дитина.

Правильна і повна інформація про стосунки дитини із заявником як з батьком, який домагається доступу до цієї дитини, була необхідною передумовою для встановлення істинних бажань дитини, і це забезпечувало б справедливу рівновагу між інтересами, що фігурують у справі. Суд далі нагадав, що реґіональний суд, який мав усі повноваження для встановлення законності усіх рішень стосовно прохання про надання доступу, залишив без зміни висновки районного суду на підставі матеріалів справи. На думку Суду, те, що суди Німеччини не видали наказу про одержання психологічного висновку щодо можливості встановлення контактів між дитиною і заявником, свідчило про те, що заявника не було достатнім чином залучено у процес прийняття рішення.

У справі «Гоффманн проти Німеччини» Суд узяв до уваги те, що компетентні національні суди, відмовляючи заявникові у праві на доступ до дитини, посилалися на показання заявника, матері дитини, зауваження Мюльхаймського (Mülheim) управління у справах молоді та на висновки місцевої газети «Diakonisches Werk», а також, зокрема, на показання дитини під час опитування її районним судом, коли їй було приблизно сім років, та на експертні висновки. Суди також взяли до уваги напружені стосунки між батьками і встановили, що будь-які подальші контакти справлятимуть неґативний вплив на дитину.

Суд не мав сумніву в тому, що ці підстави були доречними. Однак Суд нагадав, що районний суд урахував кілька висновків стосовно контактів між заявником і дитиною J., один з яких було зроблено на підставі результатів побачень між заявником і J. у дитячому консультаційному центрі. Заявник, якого представляв адвокат, мав можливість подати свої зауваження стосовно цих висновків. На думку Суду, це свідчило про те, що заявника було залучено у процес прийняття рішення достатньою мірою. Суди Німеччини ухвалили оскаржуване рішення після того, як зважили різні протилежні інтереси в справі. Беручи до уваги всі обставини, Суд визнав, що суди Німеччини мали право вважати відмову в доступі необхідною умовою і що їхні підстави для такого висновку були «достатніми».

Стаття 14

У всіх трьох справах Суд взяв до уваги те, що в закони Німеччини стосовно опіки й доступу (до дитини) були внесені поправки Законом про сімейні питання від 16 грудня 1997 року (набрав чинності 1 липня 1998 року), який надав право як батькові, так і матері позашлюбної дитини на побачення зі своєю дитиною. Ці поправки свідчили про те, що цілі німецьких законів, чинних на час, про який ідеться у всіх цих трьох справах (це стосується періоду до 1998 року), а саме — забезпечення захисту інтересів дитини та інтересів її батьків, могли забезпечуватися, незважаючи на те, чи була дитина законнонародженою, чи позашлюбною.

Стаття 6

У справах «Зоммерфельд проти Німеччини» та «Гоффманн проти Німеччини» Суд узяв до уваги, що у провадженнях стосовно доступу справжнього батька до своєї позашлюбної дитини загальне право на подальшу апеляцію проти першого апеляційного рішення не надавалося. Суд дійшов висновку, що таке обмеження права заявника на можливість звернення до суду не відповідало статті 6.

Суддя Пеллонпя висловив у кожній справі свою окрему думку, що не збігається з позицією більшості членів Суду, а суддя Важич висловила спільну окрему думку, що не збігається з позицією більшості, у справі «Сахін проти Німеччини», а у справах «Зоммерфельд проти Німеччини» та «Гоффманн проти Німеччини» — окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Окремі думки додаються до тексту цих рішень.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua