692
02.10.2001
Комюніке Секретаря Суду
РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ГЕТТОН ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»
Сьогодні Європейський суд з прав людини
повідомив у письмовій формі рішення у справі «Геттон та інші проти Сполученого
Королівства» (Hatton and Others v. the United Kingdom) (заява
№ 36022/97). Суд постановив:
— п'ятьма голосами проти двох, що було
допущено порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу
до приватного і сімейного життя та до житла);
— шістьма голосами проти одного, що
було допущено порушення статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб
правового захисту).
Згідно зі статтею 41 Конвенції
(справедлива сатисфакція), Суд вирішив, шістьма голосами проти одного,
присудити кожному заявникові 4000 фунтів стерлінґів за нематеріальну шкоду і
компенсацію на загальну суму в 70 000 фунтів стерлінґів за судові витрати.
(Рішення, що не є остаточним[1],
викладене лише англійською мовою).
1. Основні факти
Вісім заявників — усі громадяни
Сполученого Королівства — проживають чи проживали в маєтках, що розташовані
навколо Лондонського аеропорту «Хітроу». Ними є: Рут Геттон (Ruth Hatton),
1963 року народження, проживає в Іст Шині (East Sheen); Пітер Тейк (Peter
Thake), 1965 року народження, проживає в Гаунслоу (Hounslow);
Джон Гартлі (John Hartley), 1948 року народження, проживає Річмонді
(Richmond); Філіппа Едмундз (Philippa Edmunds), 1954 року
народження, проживає в Іст Твікенемі (East Twickenham); Джон Кавалла (John
Cavalla), 1925 року народження, який з 1970 до 1996 року проживав у
Айлворті (Isleworth); Джеффрі Томас (Jeffray Thomas), 1928 року
народження,проживає в К'ю (Kew); Річард Берд (Richard Bird),
1933 року народження, проживає в м. Віндзорі (Windsor), і Тоні
Андерсон (Tony Anderson), 1932 року народження, проживає в Тачен
Енді (Touchen End).
До жовтня 1993 року рівень
шумності, спричиненої нічними польотами над «Хітроу», контролювався обмеженнями
загальної кількості зльотів і посадок; але після цієї дати такий рівень
реґулювався за допомогою системи «квот шумності», за якою кожному літаку
призначалася певна кількість «квотних пунктів»; чим гучніший літак, тим більше
він має «квотних пунктів». Це давало змогу диспетчерам польотів організовувати
їх так, щоб допускати більшу кількість менш гучних літаків або меншу кількість
гучніших літаків, забезпечуючи таким чином рівень шумності в межах квоти. За
новою системою, ці обмеження встановлювалися лише у період з 23.30 до 6.00
ранку, тоді як з 23.00 до 23.30 та з 6 до 7 години ранку передбачалися
спокійніші проміжки зменшеної інтенсивності польотів. Раніше жорсткі обмеження
встановлювалися на триваліший період.
Після звернення кількох місцевих
органів, яких торкнулася ця система, з проханням провести розгляд у порядку
судового нагляду, згадану систему було визнано такою, що суперечить пунктові 3
статті 78 Закону 1982 року про цивільну авіацію, який вимагає визначення
точної кількості літаків, а не встановлення квоти шумності. Отже, Уряд
встановив обмеження на інтенсивність нічних польотів. Другий розгляд у порядку
судового нагляду виявив, що консультаційні заходи Уряду стосовно цієї системи
проводилися не на законних підставах, і в березні та в червні 1995 року
Уряд видав додаткові консультаційні документи. 16 серпня 1995 року
міністр транспорту оголосив, що конкретні дані нової системи будуть такими, як
було оголошено раніше. Місцеві органи влади висунули заперечення проти цього
рішення, але його було відхилено.
2. Процедура і склад Суду
Заяву подано до Європейської комісії з
прав людини 6 травня 1997 року і передано до Європейського суду з
прав людини 1 листопада 1998 року. Слухання з питання прийнятності та
суті справи відбулося 16 травня 2000 року. Того самого дня заяву було
оголошено частково прийнятною.
Судове рішення постановлене палатою, до
складу якої увійшло сім суддів:
Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa,
Франція), голова
Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides,
Кіпр)
Пранас Куріс (Pranas Kuris,
Литва)
Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)
Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert,
Чехія)
Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve,
Норвегія)
Браєн Керр (Brian Kerr,
Сполучене Королівство), суддя ad hoc,
а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар
секції.
3. Стислий виклад судового рішення
Оскарження
Заявники скаржилися, зокрема, що після
запровадження системи 1993 року рівень шумності вночі збільшився, особливо
в ранкові години, що становило порушення їхнього права, ґарантованого статтею
8, на повагу до приватного і сімейного життя та до житла.
Вони також стверджували, що розгляд у
порядку судового нагляду не був ефективним засобом правового захисту, як того
вимагає стаття 13, оскільки воно не включало розгляду по суті рішень державних
органів, і вартість цього розгляду для фізичних осіб була непомірно високою.
Рішення Суду
Стаття 8
Суд узяв до уваги, що Уряд уже визнав
те, що загалом рівень шумності під час застосування схеми квот (з 23.30 до 6.00
ранку), запровадженої в 1993 році, збільшився.
Суд також зауважив, що, оскільки
аеропорт «Хітроу» та літаки, які його використовують, не належать Урядові чи
будь-якій урядовій організації, не контролюються і не управляються ними, то не
можна говорити, що Сполучене Королівство «втрутилося» у приватне чи сімейне
життя заявників.
Однак держава має позитивний обов'язок
вживати обґрунтованих і відповідних заходів для забезпечення прав заявників за
статтею 8 та забезпечення справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами
фізичної особи та суспільства загалом. В особливо уразливій сфері захисту
довкілля просте посилання на рівень економічного добробуту країни не є
достатнім для отримання переваги над правами інших. Держави зобов'язані зводити
до мінімуму, наскільки це можливо, втручання в ці права, намагаючись знайти
альтернативні рішення і взагалі намагаючись досягти своїх цілей у спосіб, що
призводить до найменш обтяжливих наслідків для прав людини. Для того щоб
зробити це, перед запровадженням відповідного проекту має проводитися належне і
повне дослідження та вивчення з метою виявлення найкращого можливого рішення,
яке реально забезпечувало б необхідну рівновагу.
Суд зауважив, що, хоча існує
ймовірність того, що нічні польоти принаймні певною мірою сприяють розвиткові
національної економіки загалом, важливість такого внеску ніколи критично не
оцінювалася ані Урядом безпосередньо, ані незалежними дослідниками від його
імені.
Що стосується впливу збільшеної
інтенсивності нічних польотів на заявників, Суд взяв до уваги те, що із
запровадженням системи 1993 року характер розладу сну та запобіжні заходи були
досліджені лише в обмеженому обсязі.
З'ясовуючи достатність заходів щодо
захисту прав заявників за статтею 8, Суд зазначив, що система 1993 року була
кращою, ніж пропозиції, зроблені в Консультаційному документі 1993 року. Крім
того, внаслідок розгляду скарг щодо системи 1993 року в порядку судового
нагляду, було встановлено максимальну інтенсивність польотів літаків, і Уряд не
погодився на заклики встановити великі квоти і зняти обмеження нічної квоти на
певний час раніше. Однак Суд не погодився з тим, що ці скромні заходи щодо
поліпшення ситуації з шумністю нічних польотів могли становити «заходи,
необхідні» для захисту становища заявників.
Як підсумок, Суд зауважив, що,
запроваджуючи систему 1993 року, держава не забезпечила справедливої рівноваги
між рівнем економічного добробуту Сполученого Королівства та реальним
здійсненням заявниками свого права на повагу до свого житла, приватного та
сімейного життя. Отже, було допущено порушення статті 8.
Стаття 13
Суд взяв до уваги те, що, здійснюючи
розгляд у порядку судового нагляду, суди змогли встановити, що система 1993
року була незаконною через існування занадто великої розбіжності між політикою
і практикою Уряду. Однак було очевидним, що рамки розгляду, здійснюваного
національними судами, були обмежені принципами англійського публічного права,
такими, як ірраціональність, незаконність та явна необґрунтованість. При цьому
вони не з'ясовували, чи становило збільшення інтенсивності нічних польотів,
згідно з цією системою, виправдане обмеження права тих, хто проживав поблизу
аеропорту «Хітроу», на повагу до свого приватного та сімейного життя чи житла.
Суд зауважив, що рамки розгляду
національними судами у цій справі були недостатньо широкими, і тому було
допущено порушення статті 13.
Суддя Коста висловив окрему думку, суддя
Ґрев — окрему думку, що частково не збігається з позицією більшості, і сер
Брайєн Керр — окрему думку, що не збігається з позицією більшості. Тексти
окремих думок додаються до судового рішення.