664
25.09.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «I.J.L., G.M.R. ТА A.K.P. ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА» ЗА СТАТТЕЮ 41

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «I.J.L., G.M.R. та A.K.P. проти Сполученого Королівства» (I.J.L., G.M.R. and A.K.P. v. the United Kingdom) за статтею 41 (заяви № 29522/95, 30056/96 та 30574/96).

(Рішення викладене лише англійською мовою).

Суд одноголосно вирішив присудити компенсацію на загальну суму в 40 000 фунтів стерлінґів за судові витрати.

У своєму основному рішенні в справі, винесеному 19 вересня 2000 року, Суд постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини у тому, в який спосіб під час судового розгляду сторона обвинувачення використала показання заявників. Згідно із законом, ці показання заявники давали інспекторам, призначеним Міністерством торгівлі і промисловості (Department of Trade and Industry (DTI)). Суд також одноголосно постановив, що не було порушено пункту 1 статті 6 у зв'язку з іншими скаргами заявників стосовно несправедливості судового розгляду.

Суд не присудив ніякої компенсації за завдану шкоду, згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), але відклав питання про застосування цієї статті щодо надання компенсації для покриття судових витрат.

1. Основні факти

28 листопада 1986 року міністр торгівлі і промисловості призначив інспекторів для розслідування справи про поглинання компанією «Ґіннесс» (Guinness) компанії «Дистиллерс» (Distillers), після того як стало відомо про показання і виникли чутки про те, що дехто брав участь у незаконних операціях для підтримки акцій, спрямованих на забезпечення позитивного вирішення пропозиції компанії «Ґіннесс».

У першій половині 1987 року інспектори проводили опитування кожного заявника для з'ясування окремих деталей у справі. Згідно із законом, заявники повинні були дати відповідь на поставлені їм запитання. У разі невиконання цієї вимоги суд міг констатувати факт прояву заявниками неповаги і присудити їм виплату штрафу або засудити їх до тюремного ув'язнення строком до двох років. Інспектори Міністерства торгівлі і промисловості ще в січні 1987 року повідомили міністра про виявлення ними доказів можливих кримінальних правопорушень. Міністр поставив інспекторам вимогу інформувати його про все, що стане їм відомо під час розслідування. Протоколи опитувань і відповідні документи було передано Службі кримінального переслідування (Crown Prosecution Service) після отримання їх і вивчення Міністерством торгівлі і промисловості. У перший тиждень травня 1987 року канцелярія Генерального прокурора (Office of the Director of Public Prosecutions) офіційно звернулася до поліції з вимогою провести кримінальне розслідування. Після цього протоколи опитувань було передано поліції.

8 жовтня 1987 року першому заявникові було висунуто обвинувачення у вчиненні дев'яти правопорушень, пов'язаних із рахунками-фактурами, використаними для обґрунтування поради, яку він дав у той час, коли компанія «Ґіннесс» брала участь у торгах. 13 жовтня 1987 року другому заявникові було висунуто обвинувачення у вчиненні восьми правопорушень, пов'язаних із рахунками-фактурами, наданими двома приватними філіями компанії, директором якої він був, — для документального підтвердження збитків від продажу акцій компанії «Ґіннесс» і для виплати винагороди за позитивне вирішення пропозиції «Ґіннесс». 30 вересня 1987 року в Америці було заарештовано третього заявника. Після повернення до Сполученого Королівства йому було висунуто обвинувачення у вчиненні шести правопорушень, пов'язаних із двома рахунками-фактурами і винагородою, виплати якої він вимагав від компанії «Ґіннесс» після придбання останньою компанії «Дистиллерс». Загалом у зв'язку з цим придбанням було висунуто обвинувачення семи особам, включно з тодішнім головою компанії «Ґіннесс» Ернестом Саундерсом (Ernest Saunders).

Правосуддя над заявниками та їхніми співобвинуваченими відбулося у Cуді корони (Crown Court) у квітні 1989 року.

На попередній стадії провадження в Суді корони третій заявник вимагав оголошення протоколів Міністерства торгівлі і промисловості неприйнятними. Суд відхилив його вимогу.

Заявники, яких судили разом з паном Саундерсом, відкидали свою причетність до правопорушення. Сторона обвинувачення намагалася використати проти заявників протоколи їхніх показань інспекторам. На одному з етапів провадження сторона обвинувачення упродовж трьох днів знайомила присяжних з протоколами опитувань заявників.

У серпні 1990 року Суд корони засудив заявників за різними пунктами обвинувачення — у змовлянні, поданні неправдивих звітів, крадіжці — і встановив для них відповідне покарання. У травні 1991 року апеляційний суд відхилив апеляції заявників.

22 грудня 1994 року міністр вирішив знову передати справу заявників та їхніх співобвинувачених до апеляційного суду, з огляду на доказ, який не було наведено під час судового розгляду. Цей доказ стосувався практики придбання в лондонському Сіті. Із цим доказом ознайомили інших обвинувачених, щодо яких було порушено окремі кримінальні справи, пов'язані з пропозицією компанії «Ґіннесс». 27 листопада 1995 року апеляційний суд повторно відхилив апеляцію заявників і 6 грудня 1995 року відмовився підтвердити існування положення законодавства загальнодержавного значення про можливість звернення до палати лордів.