Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'2001

Назва
 
Рішення у справі «Валашинас проти Литви». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Valašinas v. Lithuania)
 
Зміст
 

558
24.07.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ВАЛАШИНАС ПРОТИ ЛИТВИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Валашинас проти Литви» (Valašinas v. Lithuania) (заява № 44558/98). Суд одноголосно постановив, що було порушення статті 3 (заборона поводження, що принижує гідність) та статті 8 (право на повагу до таємниці кореспонденції) Європейської конвенції з прав людини і що порушення статті 34 Конвенції (право на індивідуальну заяву) допущено не було.

Згідно зі статтею 41 Конвенції, Суд присудив заявникові 6000 литовських литів як компенсацію за нематеріальну шкоду та 1693,87 литовського лита за судові витрати.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявник — п. Юозас Валашинас (Juozas Valašinas), громадянин Литви, 1974 року народження. Він відбув дев'ять років ув'язнення за крадіжку, володіння і продаж вогнепальної зброї. На початку квітня (дата точно не встановлена) 1998 року його взяли під варту і помістили у в'язницю Правєнішкі (Pravieniškiu 2-oji sustiprintojo režimo pataisos darbu kolonija). 14 квітня 2000 року внаслідок президентської амністії його було звільнено. Ця справа стосується умов тримання і поводження із заявником у в'язниці Правєнішкі.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 14 травня 1998 року. Заявника, якому було надано безоплатну правову допомогу, представляв у Суді п. В. Свідерскіс (V. Sviderskis), адвокат, який практикує в м. Вільнюсі. Уряд Литви представляла його уповноважена особа, п. Ґ. Шведас (G. Švedas), заступник міністра юстиції. Заяву зареєстровано 16 листопада 1998 року, після передання її до Суду. Рішенням від 14 березня 2000 року палата третьої секції Суду оголосила заяву прийнятною. 25 і 26 травня 2000 року представники палати зібрали свідчення в Литві, відвідавши, зокрема, в'язницю Правєнішкі.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшли судді:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Ханна Софія Ґрев (Hanna Sophie Greve, Норвегія),

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення[2]

Оскарження

Заявник стверджував, зокрема, що умови тримання його під вартою і поводження з ним у в'язниці Правєнішкі було поводженням, що принижує гідність, на порушення статті 3 Конвенції. З цього приводу заявник скаржився на загальні умови тримання у в'язниці. Він також скаржився на обшук, здійснений 7 травня 1998 року після його побачення з родичем: заявник стверджував, що від нього зажадали роздягтися догола в присутності співробітниці в'язниці з наміром принизити його; йому наказали сісти навпочіпки, й охоронці, не надівши рукавичок, перевіряли його статеві органи і їжу, принесену відвідувачем. Крім того, заявник скаржився на переслідування з боку в'язничної адміністрації, яка карала його дисциплінарними стягненнями за його законні вчинки як захисника прав в'язнів. За його словами, належного перегляду цих рішень не було.

Заявник також скаржився, що контроль в'язничних органів за його листуванням з органами Конвенції становив порушення статей 8 і 34 Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 3 Конвенції

Суд знову наголосив на принципі своєї прецедентної практики, згідно з яким жорстоке поводження підпадає під сферу застосування статті 3 Конвенції тоді, коли його тяжкість досягає мінімального рівня. Суд наголосив на тому, що ступінь страждань чи приниження, які виникають як наслідок, повинен перевищувати рівень неминучих страждань чи приниження, пов'язаних з даною формою законного поводження чи покарання. Заходи з позбавлення особи свободи часто можуть спричиняти такий рівень неминучих страждань. Згідно зі статтею 3 Конвенції, держава повинна подбати про те, щоб умови тримання особи під вартою відповідали принципові поваги до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання заходу не спричиняли неґативного стресу чи прикрощів, інтенсивність яких перевищує рівень неминучого страждання або приниження, яке завжди виникає внаслідок тримання під вартою, і щоб її здоров'я і благополуччя були достатньою мірою захищені з урахуванням практичних вимог ув'язнення.

Суд визнав, що загальні умови тримання під вартою у в'язниці Правєнішкі не були такими, щоб становити порушення статті 3 Конвенції.

Щодо обшуку заявника, здійсненого 7 травня 1998 року, Суд зазначив, що, хоча обшуки з роздяганням особи догола можуть бути необхідним заходом у випадках, коли потрібно забезпечити в'язничну безпеку чи запобігти заворушенню або злочинам, вони мають проводитися належним чином. На думку Суду, спосіб, у який було проведено саме цей обшук, виявив очевидну відсутність поваги до заявника і фактично принизив його людську гідність. Суд дійшов висновку, що обшук являв собою поводження, що принижує гідність, тобто було порушення статті 3 Конвенції.

Щодо стверджуваного знущання над заявником, Суд визнав, що за висловлення поглядів чи здійснення законних прав і свобод заявника не переслідували. Суд зауважив, що дисциплінарні стягнення, накладені на нього, не були свавільними, в'язнична адміністрація та омбудсмен належним чином їх перевіряли, і вони не становили поводження, яке порушує статтю 3 Конвенції.

Статті 8 і 34 Конвенції

Суд визнав, що контроль за листуванням заявника з органами Конвенції, якщо зважати на послідовну прецедентну практику Суду стосовно цього предмета, являв собою невиправдане втручання у право на повагу до таємниці кореспонденції, яке ґарантується статтею 8 Конвенції, але не містить ознак суттєвого втручання у право заявника на індивідуальну заяву, ґарантоване статтею 34.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

[2]Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов'язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua