Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2001

Назва
 
Рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany)
 
Зміст
 

526
12.07.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ПРИНЦ ЛІХТЕНШТЕЙНУ ГАНС-АДАМ ІІ
ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) (заява № 42527/98), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив:

— що порушення пункту 1 статті 6 (право на звернення до суду і справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини допущено не було;

— що порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист права власності) Конвенції допущено не було;

— що порушення статті 14 (заборона дискримінації) допущено не було.

1. Основні факти

Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ, монарх Ліхтенштейну, народився в 1945 році і проживає у Вадуці (Vaduz).

Картину Пітера ван Лаєра (Pieter van Laer) «Szene an einem römischen Kalkofen», яка належала батькові заявника, конфіскувала колишня Чехословаччина, коли картина перебувала на чехословацькій території. Конфіскацію було здійснено згідно з указом № 12 про «конфіскацію та прискорення розподілу сільськогосподарського майна німецьких і угорських осіб та тих, хто вчинив зраду і діяв як ворог чеського і словацького народів», що його видав президент колишньої Чехословаччини 21 червня 1945 року.

Коли в 1991 році муніципалітет Кельна (Cologne) отримав картину під позику від Чеської Республіки, заявник вчинив судовий позов проти муніципалітету, для того щоб отримати картину у власність.

Цивільні суди Німеччини оголосили його заяву неприйнятною з огляду на відсутність у них юрисдикції. Рішення про неприйнятність було прийняте на підставі підпунктів 1 і 3 статті 3 розділу 6 Конвенції про вреґулювання питань, що виникли у зв'язку з війною та окупацією, підписаної у 1952 році, з поправками 1954 року. Згідно з цією Конвенцією, вимоги чи позови проти осіб, які придбали чи передали право власності на майно, вчинені на підставі заходів, що проводяться стосовно фондів чи іншого майна Німеччини за кордоном, конфіскованого в цілях репарації чи реституції, внаслідок стану війни чи у зв'язку з певними угодами, є неприйнятними. Суди зазначили, що конфіскація майна батька заявника, згідно з указом № 12, становила захід, передбачений статтею 3 розділу 6 згаданої вище Конвенції.

Федеральний конституційний суд відмовився задовольнити конституційну скаргу заявника з огляду на те, що не вбачав жодних перспектив успішного вирішення справи, зважаючи, зокрема, на те, що виключення юрисдикції не становить порушення права на власність, оскільки ці положення та згадувана Конвенція загалом служать вирішенню питань, які стосуються подій, що відбувалися ще до того часу, коли набрав чинності Основний закон Німеччини. Суд також підтвердив, що підпункти 1 і 3 статті 3 розділу 6 Конвенції про вреґулювання не були анульовані Договором про остаточне вреґулювання стосовно Німеччини.

Картину згодом було повернуто до Чеської Республіки.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 28 липня 1998 року. Справу було передано до Європейського суду з прав людини 1 листопада 1998 року. 6 червня 2000 року палата четвертої секції оголосила її прийнятною. 14 вересня 2000 року палата відмовилася від юрисдикції на користь Великої палати, і жодна зі сторін не заперечувала проти цього. Слухання відбулося 31 січня 2001 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Župančić, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Анатолій Ковлер (Росія),

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Юрисконсульт, в. о. Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник стверджував, зокрема, що він не мав реальної можливості звернутися до суду стосовно своєї вимоги про реституцію картини. Він також скаржився, що рішення німецьких суддів про оголошення його позову неприйнятним та повернення картини Чеській Республіці порушило його право на власність. Він посилався на пункт 1 статті 6 та статтю 1 Протоколу № 1, взяті окремо або в поєднанні зі статтею 14.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Право на звернення до суду

На погляд Суду, виключення юрисдикції Німеччини згідно зі статтею 3 розділу 6 Конвенції про вреґулювання було наслідком особливого статусу Німеччини в контексті міжнародного публічного права після другої світової війни. Суд визнав, що лише внаслідок Паризьких угод 1954 року стосовно Федеративної Республіки Німеччини та Договору 1990 року про остаточне вреґулювання стосовно Німеччини ФРН отримала юрисдикцію суверенної держави щодо своїх внутрішніх і зовнішніх справ в інтересах об'єднаної Німеччини. За цих виняткових обставин обмеження права на звернення до німецького суду, внаслідок чинності Конвенції про вреґулювання, мало законну мету.

Крім того, на думку Суду, не можна стверджувати, що тлумачення статті 3 розділу 6 Конвенції про вреґулювання у справі заявника не відповідає попередній практиці німецьких судів або що її застосування було явно помилковим чи таким, що веде до необґрунтованих висновків.

Суд також дійшов висновку, що інтерес заявника у порушенні судової справи у Федеративній Республіці Німеччині не був достатнім для того, щоб переважити насущні чи життєві інтереси громадськості у поверненні суверенітету та об'єднанні Німеччини. Отже, у контексті прецедентної практики Суду право заявника на звернення до суду порушено не було.

Справедливість провадження у Федеральному конституційному суді

Суд визнав, що у Федеральному конституційному суді справа заявника розглядалася з дотриманням принципу змагальності судового процесу і що заявник міг подати арґументи, які він вважав доречними у своїй справі. Жодних ознак несправедливості в тому, як проходило це провадження, не було.

Стаття 1 Протоколу № 1

Вважаючи себе компетентним розглянути обставини експропріації 1946 року чи її наслідки, що мають місце до цього часу, Суд визнав, що не можна вважати, для цілей статті 1 Протоколу № 1, начебто заявник, як спадкоємець свого батька, зберіг право на власність чи право вимагати реституцію від Федеративної Республіки Німеччини, що спричиняло «законне очікування», як це зазначається в прецедентному праві Суду. Отже, втручання у «володіння майном» заявника у контексті статті 1 Протоколу № 1 допущено не було.

Стаття 14

Суд визнав, що стаття 14 не застосовується в цій справі, оскільки факти, які заявник оскаржував, посилаючись на статтю 1 Протоколу № 1, а саме — рішення судів Німеччини та повернення картини Чеській Республіці, не становлять втручання в будь-яке його право, ґарантоване цим положенням.

Суддя Ресс, до якого приєднався суддя Жупанчич, і суддя Коста висловили окремі думки, що збігаються з позицією більшості. Окремі думки додаються до тексту судового рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua