438
19.06.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «КРЕУЗ ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

У рішенні (викладене лише англійською мовою), повідомленому сьогодні письмово у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) (заява № 28249/95), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушено пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (доступ до суду). Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 30 000 польських злотих як компенсацію за моральну шкоду і 12 422 польських злотих (з вирахуванням 976,55 євро) за судові витрати.

1. Основні факти

Справу розпочато на підставі заяви, поданої Генриком Креузом (Henryk Kreuz), 1955 року народження, має подвійне громадянство — Польщі та Австрії. Заявник проживає в Австрії.

9 травня 1994 року заявник вчинив позов проти муніципалітету м. Плоцьк (Płock) у Плоцькому реґіональному суді, вимагаючи компенсації у зв'язку з тим, що муніципалітет не постановив адміністративного рішення (планованого дозволу щодо будівництва мийки машин). Він стверджував, що через це зволікання він і його потенційні ділові партнери зазнали грошових втрат.

Згідно з польським законодавством, сторона в цивільному провадженні повинна сплатити судовий збір у зв'язку із вчиненням позову в цивільному суді та — у ході судового процесу — у зв'язку з поданням будь-якої апеляції; початковий збір, як правило, становить при цьому 6–8 % від вартості даного позову. Однак державні органи звільнені від сплати такого збору. Пан Креуз подав заяву з проханням звільнити його від сплати таких зборів, посилаючись на те, що він безробітний і всі свої заощадження вклав у підготовку своєї інвестиційної діяльності у Польщі. Його заяви не було задоволено, хоча розмір суми до сплати було зменшено.

Зрештою, від нього зажадали сплатити у зв'язку із судовим провадженням збори розміром у 100 000 000 польських злотих, що дорівнювало середньому рівню річної «чистої» заробітної плати в Польщі на той час. Оскільки він не сплатив цих обов'язкових зборів, Плоцький реґіональний суд припинив провадження у справі.

2. Процедура і склад Суду

Справу було подано до Європейської комісії з прав людини 10 травня 1995 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 26 жовтня 1999 року висловила думку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції (17 голосами проти 7). Комісія передала справу до Суду 30 жовтня 1999 року. Відкрите слухання справи відбулося 10 жовтня 2000 року.

Судове рішення винесене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди), голова

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Župančić, Словенія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Лоренс Ерлі (Lawrence Early), заступник секретаря секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, посилаючись на пункт 1 статті 6, що було порушено його право на звернення до суду у зв'язку з тим, що сума судових зборів, сплати якої вимагали від нього, змусила його відмовитися від підтримки свого позову.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Суд визнав, що вимога сплатити збори цивільним судам у зв'язку з порушенням справ, вирішити які просять позивачі, не може вважатися обмеженням права на звернення до суду, тобто такою, що сама по собі несумісна з ґарантіями пункту 1 статті 6. Суд наголосив на тому, що це положення не дає підстав для висновку про беззастережність права на отримання безоплатної правової допомоги від держави у вирішенні цивільної справи, ані права на безоплатність провадження у цивільній справі.

Проте Суд знову наголосив на тому, що розмір зборів, оцінений з огляду на конкретні обставини даної справи з урахуванням спроможності заявника сплатити таку суму та етапу судового провадження, на якому поставлено цю вимогу, був важливим чинником у з'ясуванні того, чи порушено право особи на звернення до суду.

Навіть незважаючи на те, зазначив Суд з цього приводу, що остаточну суму, яку потрібно сплатити, було значно зменшено порівняно з попередньо встановленою, вона все-таки дорівнювала середньому рівню річної заробітної плати в Польщі на той час, і це, якщо дивитися з позиції звичайної сторони в судовому процесі, було, безсумнівно, чималою сумою. На додаток до цього, висновки, які зробили відповідні суди стосовно фінансового становища заявника, очевидно, ґрунтувалися на його гіпотетичному доході, а не на фактах, які він подав. Судові органи також відмовилися прийняти арґумент заявника про те, що він не був спроможним сплатити судові збори, не здобувши і не розглянувши будь-яких доказів, які суперечили б фактам, заявленим у декларації доходів. Деякі припущення, зроблені судами стосовно фінансового становища заявника, не мали повного підтвердження в матеріалах, що були в розпорядженні судів.

Суд також зауважив, що, згідно з польським законодавством, звільнення від сплати судових зборів може в будь-який час скасувати суд, якщо підстав для такого звільнення вже немає. Отже, дозвіл заявникові продовжувати підтримку свого позову на початковій стадії судового провадження не завадив би польським судам стягти судові збори пізніше, якби його фінансове становище поліпшилося.

Суд зазначив, що судові органи не спромоглися забезпечити належної рівноваги між, з одного боку, інтересами держави в стягненні судових зборів для вирішення спорів і, з іншого боку, інтересами заявника у відстоюванні свого права в суді. Збір, що його зажадали від заявника у зв'язку із судовим розглядом його позову, був надмірним, внаслідок чого заявник припинив свій позов, а суд не розглянув його справи. На думку Суду, це порушило саму суть права заявника на звернення до суду. Отже, Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6.