Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2001

Назва
 
Рішення у справі «Z. та інші проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Z. and Othersv. the United Kingdom)
 
Зміст
 

342
10.05.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«Z. ТА ІНШІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив рішення, винесене Великою палатою у справі «Z. та інші проти Сполученого Королівства» (Z. and others v. the United Kingdom) (заява № 29392/95).

Суд постановив:

— одноголосно, що було порушено статтю 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції з прав людини;

— одноголосно, що окремого питання у контексті статті 8 Конвенції (право на повагу до сімейного життя) не постає;

— 12 голосами проти п'яти, що порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд) не було;

— 15 голосами проти двох, що було порушено статтю 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту).

Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив за матеріальну шкоду 8000 фунтів стерлінґів заявниці Z, 100 000 фунтів стерлінґів — заявникові А, 80 000 фунтів стерлінґів — заявникові В і 4000 фунтів стерлінґів — заявниці С. Суд також присудив 32 000 фунтів стерлінґів кожному заявникові за моральну шкоду і компенсацію за судові витрати загальною сумою в 39 000 фунтів стерлінґів.

1. Основні факти

Заявники — четверо дітей одних батьків: Z — дівчинка 1982 року народження, А — хлопчик 1984 року народження, В — хлопчик 1986 року народження і С — дівчинка 1988 року народження. Усі є громадянами Сполученого Королівства.

У жовтні 1987 року патронажна сестра сім'ї заявників, керуючись інтересами піклування про дітей, зокрема, з огляду на повідомлення, що Z краде продукти, прикріпила сім'ю під нагляд органів соціального забезпечення.

Протягом наступних чотирьох з половиною років органи соціального забезпечення здійснювали моніторинґ сім'ї і надавали різні форми допомоги батькам. Упродовж цього періоду й далі виникали проблеми. У жовтні 1989 року, під час розслідування нічної крадіжки зі зломом, поліція виявила, що кімнати дітей перебувають в антисанітарному стані, матраци просякнуті сечею. У березні 1990 року повідомлялося, що Z і А крадуть продукти у школі. У вересні 1990 року повідомлялося про синці на обличчях А і В. Кілька разів надходили повідомлення, що дітей замикали в кімнатах, а вікна вимазані екскрементами. Нарешті, 10 червня 1992 року, на вимогу матері, котра говорила, що вона битиме дітей, якщо їх не заберуть від неї, виховання дітей було доручено іншій сім'ї, що взяла їх під свою «надзвичайну» опіку. Консультант-психолог, оглянувши дітей, виявив, що троє старших мають ознаки серйозного психологічного розладу, і зазначив, що цей випадок недогляду й емоційного приниження дітей найгірший з усіх тих, з якими він стикався.

Офіційний соліситор, виступаючи від імені заявників, порушив провадження проти органу місцевої влади, вимагаючи відшкодування за недогляд, на тій підставі, що цей орган не забезпечив належного піклування про благополуччя дітей і не вжив ефективних заходів щодо їхнього захисту. Після проваджень, що припинилися у палаті лордів, вимоги заявників було відхилено. У рішенні від 29 червня 1995 року стосовно трьох справ лорд Браун-Вілкінсон (Browne-Wilkinson) зазначив, зокрема, що, виходячи з міркувань державної політики, органи місцевої влади не можуть бути визнані такими, що несуть відповідальність за недогляд у здійсненні своїх передбачених законом обов'язків щодо забезпечення благополуччя дітей.

2. Процедура

Справу було подано до Європейської комісії з прав людини 9 жовтня 1995 року й оголошено прийнятною 26 травня 1998 року. У своїй доповіді (ознайомитися з якою можна на інтернет-сторінці Суду (HUDOC) за адресою www.echr.coe.int) Комісія висловила одностайну думку, що було порушено статті 3 і 6 Конвенції і що окремого питання у контексті статті 8 і 13 не постає. Комісія передала справу до Суду 25 жовтня 1999 року. Відкрите слухання справи відбулося 28 червня 2000 року.

3. Склад Суду

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (LuziusWildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupančič, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Марґарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Анатолій Ковлер (Росія),

cуддя леді Арден (Lady Justice Arden, Сполучене Королівство), суддя ad hoс,

а також Поль Махоуні (Paul Mahoney), заступник Секретаря Суду.

4. Оскарження

Заявники стверджували, що орган місцевої влади не вжив належних запобіжних заходів проти кричущого недогляду і приниження, що було наслідком неналежного поводження з ними їхніх батьків і про що було відомо цьому органові. Заявники також стверджували, що вони не мали можливості звернутися до суду чи скористатися ефективним засобом правового захисту. Вони посилалися на статті 3, 6, 8 і 13 Конвенції.

5. Рішення Суду

Стаття 3

Суд знову наголосив на тому, що стаття 3 втілює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства — абсолютну заборону катування або нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Держави, які ратифікували Європейську конвенцію з прав людини, зобов'язані забезпечити захист осіб, що перебувають під їхньою юрисдикцією, від нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, включно з неналежним поводженням з боку приватних осіб. Ці заходи мають забезпечувати ефективний захист, зокрема дітей та інших слабо захищених осіб, і передбачати розумні засоби запобігання неналежному поводженню, про яке органам відомо чи має бути відомо.

Той факт, що недогляд і приниження, яких зазнавали четверо дітей-заявників, набули ознак нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, не заперечувався. Уряд не оспорював висновок Комісії про те, що поводження, яке завдавало страждань чотирьом заявникам, набуло таких небезпечних ознак, що воно підпадало під дію статті 3, а також про те, що держава не виконала свого позитивного обов'язку за статтею 3 Конвенції із забезпечення заявників належним захистом проти нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження. Про таке поводження орган місцевої влади був повідомлений принаймні у жовтні 1987 року. Закон покладав на нього обов'язок захищати дітей і наділяв низкою повноважень для його виконання, включаючи переведення дітей з їхнього дому до іншого місця проживання. Однак дітей було віддано під надзвичайну опіку, за наполяганням матері, лише 30 квітня 1992 року.

До цього протягом чотирьох з половиною років проживання у своєму домі вони зазнавали поводження, яке було охарактеризоване дитячим психіатром, що оглянув їх, як жахливе. Рада з питань компенсації за шкоду, завдану злочином, також визнала, що протягом тривалого періоду діти були цілком бездоглядними й занедбаними і зазнавали фізичного та психологічного травмування, що мало безпосередні ознаки насильницького злочину. Суд визнав складність і делікатність питань, які вирішували органи соціального забезпечення, та важливість дотримання при цьому принципу поваги й охорони сімейного життя. Однак ця справа не залишила жодного сумніву в тому, що ця система не спромоглася захистити заявників від жахливого, довготривалого недогляду і приниження. Отже, було порушено статтю 3.

Стаття 8

З огляду на свій висновок щодо порушення статті 3, Суд вважає, що жодного окремого питання в контексті статті 8 не постає.

Стаття 6

Щодо застосовності статті 6, Суд на самому початку судового провадження визнав, що справа містить серйозний і справжній спір стосовно існування права, що його відстоювали заявники відповідно до національного закону, котрий передбачає відповідальність за недбальство, і що заявники, принаймні на спірних підставах, мали право позову згідно з національним законодавством. Отже, стаття 6 застосовується до судового провадження, порушеного заявниками у зв'язку зі стверджуваним недбальством місцевого органу.

Щодо застосовності статті 6, дійшов висновку Суд, то результат проваджень у національних судах свідчить про те, що заявники і будь-які діти з подібними скаргами не можуть звертатися до суду у зв'язку з недоглядом з боку органу місцевої влади і вимагати відповідної компенсації, хоч якою передбачуваною і серйозною була б завдана шкода і хоч якими неприйнятними були дії місцевого органу, які полягали у тому, що він не вжив заходів для запобігання цій шкоді. Однак це не було наслідком будь-якої процедурної перешкоди чи будь-якого імунітету, що обмежував доступ до суду. Позов заявників було відхилено внаслідок застосування національними судами матеріально-правових принципів, і Суд не зобов'язаний розглядати відповідні положення національного права. Незважаючи на це, заявники мали рацію, коли стверджували, що виявлена ними прогалина в національному праві послужила підставою для порушення питання відповідності цього права Конвенції. Але Суд вважає, що це питання має розглядатися у світлі статті 13, а не пункту 1 статті 6. По суті, скарги заявників полягали в тому, що вони не мали змоги використати засіб правового захисту в судах з приводу позбавлення їх ґарантій від приниження, на які вони мають право відповідно до статті 3. Зважаючи на те, що питання стосовно права заявників на засіб правового захисту має розглядатися у контексті статті 13, Суд визнав відсутність порушення статті 6.

Стаття 13

Вирішуючи питання щодо порушення статті 13, Суд зауважив, що у випадках, коли стверджують про невжиття органами влади заходів для захисту людей від дій з боку інших, має передбачатися механізм, за допомогою якого потерпілий чи сім'я потерпілого могли б з'ясувати будь-яку відповідальність посадових осіб держави чи органів влади за дії чи бездіяльність, що призвели до порушення їхніх прав, ґарантованих Конвенцією. Крім того, у разі порушення статей 2 і 3, що належать до найголовніших положень Конвенції, компенсація за моральну шкоду, завдану порушенням, має у принципі надаватися як певна частина відшкодування.

Заявники стверджували, що в їхній справі ефективний засіб правового захисту можна було забезпечити лише в умовах змагального судового процесу проти державного органу, який несе відповідальність за це порушення. Суд зазначив, що Уряд погодився з тим, що засоби правового захисту в розпорядженні заявників були недостатньо ефективними і що в майбутньому, відповідно до Закону про права людини від 1998 року, особи, які потерпіли від порушень прав людини, зможуть вчиняти позов у судах, уповноважених присуджувати компенсацію за шкоду.

Суд дійшов висновку, що заявники були позбавлені належної можливості вирішення своїх скарг стосовно того, що місцевий орган не забезпечив їх захистом від нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження, або не надав можливості одержати наказ, забезпечений судовою санкцією, про компенсацію за завдану таким чином шкоду. Як наслідок, вони не мали можливості використати ефективний засіб правового захисту у зв'язку з порушенням статті 3. Отже, було порушено статтю 13.

Судді Розакіс, Палм, Томассен, Касадеваль і Ковлер висловили окремі думки, що частково не збігаються з позицією більшості, а суддя леді Арден і суддя Ковлер — думки, що збігалися з позицією більшості. Тексти окремих думок додаються до цього рішення Суду.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua