Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2001

Назва
 
Рішення у справі «Кромбах проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Case of Krombach v. France)
 
Зміст
 

92
13.02.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «KРOMБAХ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France). Відхиливши попереднє заперечення Уряду, Суд постановив:

— що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6;

— що було порушення статті 2 Протоколу № 7 (право на оскарження в кримінальних справах) Конвенції;

— що визнання факту порушення само по собі становить достатню справедливу сатисфакцію за завдану заявникові моральну шкоду;

— що держава-відповідач повинна сплатити заявникові 100 000 французьких франків за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Дітер Кромбах (Dieter Krombach), громадянин Німеччини, 1935 року народження, проживає в Ліндау (Lindau), Німеччина.

Справа стосується заочного винесення підсудному вироку у Франції та засудження його до п'ятнадцяти років ув'язнення зa вбивство своєї падчерки, громадянки Франції, яка померла в домі заявника в Німеччині у липні 1982 року. Постановою суду заявник повинен сплатити 350 000 французьких франків батькові вбитої, який виступає у судовому провадженні у Франції як цивільна сторона.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 29 листопада 1995 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. Суд (третя секція) оголосив заяву частково прийнятною 29 лютого 2000 року, а слухання у справі відбулося 30 травня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Віллі Фурман (Willi Fuhrmann, Австрія), голова

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loukaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія),

a також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився на відмову в юридичному представництві в суді присяжних, який 9 березня 1995 року заочно засудив заявника, згідно зі статтею 630 Кримінально-процесуального кодексу. Заявник посилався на пункти 1 і 3 (b) статті 6 Конвенції. Він також скаржився, посилаючись на статтю 2 Протоколу № 7, що у зв'язку із заочним засудженням його було позбавлено можливості скористатися правом на подання касаційного оскарження, згідно зі статтею 636 Кримінально-процесуального кодексу.

Рішення Суду

Попередні заперечення Уряду

Уряд дотримувався позиції, згідно з якою судове рішення від 9 березня 1995 року після здійснення заочного суду над заявником не було остаточним і що заявник міг домогтися повторного судового розгляду, здавшись властям. Повторний розгляд здійснюється автоматично, так само як і скасовується судове рішення про засудження в разі арешту заявника або здачі його властям до спливу строку давності виконання судового вироку. Водночас Суд вважає, що, всупереч твердженням Уряду, скасування судового рішення після заочного винесення вироку заявникові не можна прирівнювати до засобу правового захисту, який, згідно зі статтею 35 Конвенції, він зобов'язаний вичерпати.

Пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6

Зазначивши, що, згідно із законодавством Франції, накладення заборони на представництво захисту під час судового розгляду в суді присяжних, відповідно до формулювання статті 630 Кримінально-процесуального кодексу, має абсолютний характер, Суд висловив думку, що покарання заявника за неспроможність бути присутнім на слуханні у формі подібної заборони видається явно невідповідним. Хоч і не абсолютне, але право кожного на те, щоб його інтереси в суді представляв адвокат, є основоположним елементом справедливого судового розгляду, причому обвинувачений не втрачає його тільки через те, що не може бути присутнім на слуханні. Якщо, з одного боку, законодавство не повинне заохочувати випадки невиправданої відсутності під час судового розгляду, то з іншого — воно також не повинне карати відсутнього в суді обвинуваченого, позбавляючи його можливості скористатися правовою допомогою.

Стаття 2 Протоколу № 7

Стаття 636 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що обвинувачений, суд над яким здійснювався заочно, не має права звертатися до Касаційного суду. Суд постановив, що неможливість для заявника звернутися до Касаційного суду для оскарження судового рішення, ухваленого судом присяжних, який проводить свої засідання як суд першої й останньої інстанції, позбавило заявника права на перегляд вироку судом вищої інстанції і, зокрема, можливості забезпечити перевірку Касаційним судом законності відмови суду присяжних у дозволі адвокатам подавати заяви.

Стаття 41

Суд постановив, що, оскільки заявник не встановив причинно-наслідкового зв'язку між стверджуваними матеріальними збитками і виявленими порушеннями, Суд не присудив заявникові ніякої компенсації. Суд вважає, що достатнім відшкодуванням моральної шкоди є висновок про наявність порушень у судовому рішенні. Частково задовольнивши подання заявника з вимогою про компенсування витрат, пов'язаних з провадженням в національному суді та юридичним представництвом в органах Конвенції, Суд присудив йому 100 000 французьких франків.



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua