43
23.01.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «БРУМАРЕСКУ ПРОТИ РУМУНІЇ»

(Справедлива сатисфакція)

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення щодо справедливої сатисфакції, згідно зі статтею 41 Європейської конвенції з прав людини, у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumărescu v. Romania).

Суд (Велика палата) одноголосно постановив, що упродовж шести місяців держава-відповідач повинна повернути заявникові будинок, який став предметом оскарження, та землю, на якій він розташований, крім уже повернутої квартири і відповідної частини землі. Суд також постановив, що в разі неспроможності здійснити таку реституцію держава-відповідач повинна сплатити заявникові 181 400 американських доларів за матеріальні збитки. Суд також присудив заявникові 15 000 американських доларів за моральну шкоду і 2450 американських доларів за судові витрати, мінус 3900 французьких франків, отриманих як правова допомога.

В основному рішенні від 28 жовтня 1999 року Суд визнав порушення статті 6 Конвенції (доступ до суду і справедливий судовий розгляд) і статті 1 Протоколу № 1 (захист права власності), але не вирішив питання про справедливу сатисфакцію.

Стислий виклад фактів

Справа стосувалася заяви громадянина Румунії Дана Брумареску (Dan Brumărescu), 1926 року народження, який проживає в Бухаресті. Пан Брумареску пенсіонер.

У 1950 році будинок батьків заявника в Бухаресті було націоналізовано без надання компенсаційної виплати. 9 грудня 1993 року у порушеній заявником справі Бухарестський суд першої інстанції постановив, що націоналізація була незаконною. Оскільки оскарження не було подано, рішення стало остаточним і таким, що не підлягає скасуванню. У 1994 році заявникові було повернуто право на володіння будинком. Генеральний прокурор Румунії подав клопотання (дату не вказано) про скасування рішення від 9 грудня 1993 року. У рішенні від 1 березня 1995 року Верховний суд скасував рішення від 9 грудня 1993 року, мотивуючи це тим, що будинок перейшов у власність держави на підставі законодавчого акта, що спосіб застосування цього акта не підлягає судовому перегляду і що це питання належить до компетенції органів виконавчої або законодавчої влади.

Заявник скаржився на те, що його право на доступ до суду, ґарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, було порушено, оскільки Верховний суд постановив, що розгляд скарг про повернення права на володіння таким майном, як його, не підпадає під юрисдикцію судів нижчої інстанції. Він також скаржився на те, що рішення Верховного суду позбавило його одного з предметів його майна, на порушення статті 1 Протоколу № 1.

Склад Суду

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loukaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Ніна Важич (Nina Vajić, Хорватія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Лучан Міхай (Lucian Mihai, Румунія), cуддя ad hoc,

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.