Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2001

Назва
 
Рішення у справах «Чепмен проти Сполученого Королівства»,«Костер проти Сполученого Королівства», «Біард проти Сполученого Королівства», «Лі проти Сполученого Королівства» і «Джейн Сміт проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the Cases of: Chapman v. the United Kingdom, Costerv. the United Kingdom, Beard v. the United Kingdom, Lee v. the United Kingdom, Jane Smith v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

29
18.01.2001

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВАХ:
«ЧЕПМЕН ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»,
«КОСТЕР ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»,
«БІАРД ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»,
«ЛІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»
І «ДЖЕЙН СМІТ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

Сьогодні Європейський суд з прав людини постановив рішення у кожній із таких п'яти справ: «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom) (заява № 27238/95), «Біард проти Сполученого Королівства» (Beard v. the United Kingdom) (24882/94), «Костер проти Сполученого Королівства» (Coster v. the United Kingdom) (24876/94), «Лі проти Сполученого Королівства» (Lee v. the United Kingdom) (25289/94) і «Джейн Сміт проти Сполученого Королівства» (Jane Smith v. the United Kingdom) (25154/94).

Суд постановив:

— десятьма голосами проти семи, що не було порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини, в усіх п'яти справах;

— одноголосно, що не було порушення статті 14 (заборона дискримінації), в усіх справах;

— одноголосно, що не було порушення статті 1 Протоколу № 1 (право на мирне володіння майном), у справах Чепмена, Костера, Джейн Сміт і Лі;

— одноголосно, що не було порушення статті 6 (доступ до суду), у справах Чепмена і Джейн Сміт;

— одноголосно, що не було порушення статті 2 Протоколу № 1 (право на освіту), у справах Костера, Лі та Джейн Сміт.

1. Основні факти

Ці справи стосуються заяв, поданих від п'яти британських сімей, що є циганами: Саллі Чепмен (Sally Chapman), 1954 року народження, проживає в Хертфордширі (Hertfordshire); Томас і Джессіка Костер (Thomas and Jessica Coster), 1962 і 1964 років народження, проживають у Кенті (Kent); Джон і Кетрін Біард (John and Catherine Beard), 1935 і 1937 років народження, які на даний момент не мають постійного місця стоянки свого фургона; Джейн Сміт (Jane Smith), 1955 року народження, проживає в Сурреї (Surrey); і Томас Лі (Thomas Lee), 1943 року народження, проживає в Кенті.

У 1985 році Саллі Чепмен придбала землю в районі Фрі Ріверз (Three Rivers) у Хертфордширі для стоянки свого фургона, не отримавши попереднього дозволу на територіальне освоєння. Їй відмовили у наданні дозволу на стоянку фургона, а також у дозволі на будівництво бунгало. Її земля знаходилася в районі Ґрін Белт (Green Belt). Під час провадження щодо територіального освоєння було з'ясовано, що в цьому районі цигани не мають офіційно оформленого місця свого розташування. На цій підставі було подовжено строк виконання офіційної вимоги звільнити земельну ділянку. Після того як на Саллі було накладено штраф за невиконання цієї вимоги, вона залишила землю і повернулася через вісім місяців — начебто у зв'язку з відсутністю альтернативи. Увесь цей час вона переміщалася від одного нелеґального табору до іншого. Вона і дотепер живе на цій землі зі своїм чоловіком і з батьком, якому вже більше 90 років і який страждає на старече недоумство.

Томас і Джессіка Костер, чоловік і жінка, стверджують, що за браком альтернативи вони були вимушені проживати у звичайній квартирі від 1983 до 1987 року. У 1988 році, придбавши ділянку землі неподалік від Мейдстоуна (Maidstone) в Кенті, вони на фургонах переїхали туди жити. Їхнє прохання про надання дозволу на територіальне освоєння було двічі відхилено; мотивування — подібне освоєння цієї землі значно псуватиме естетичну привабливість сільського ландшафту. Їх піддали переслідуванню й штрафували у 1989, 1990 і 1992 роках. У 1992 році було ухвалено рішення про накладення заборони, після чого вони звільнили землю, але невдовзі повернулися. 1994 року їх знову оштрафували, а в 1996-му було розпочато провадження щодо накладення заборони. Натомість було розглянуто питання про примусове переселення, згідно зі статтею 178 Закону 1990 року про освоєння міських і сільських територій. Після цього, за їхніми словами, у 1997 році у них не залишилося іншої альтернативи, ніж погодитися на запропоноване радою житло.

Подружжя Біард, Джон і Кетрін, поставило свої фургони на придбаній в Ланкаширі (Lancashire) землі. Їм двічі відмовляли надати дозвіл на територіальне освоєння, мотивуючи це можливістю псування природної краси і міркуваннями безпеки дорожнього руху. З 1991 по 1995 рік вони чотири рази зазнавали переслідувань, а в 1996 році було розпочато провадження щодо накладення заборони, після чого Джона Біарда було засуджено до трьох місяців позбавлення волі (умовно) за те, що не перегнав фургонів з тієї землі. У зв'язку з цим вони покинули свою землю, й відтоді для їхніх фургонів немає постійного місця стоянки.

Томас Лі та його сім'я розмістили свої фургони на землі, яку вони придбали в Кенті, — в зоні, яку віднесено до спеціальних паркових зон. У дозволі на територіальне освоєння було відмовлено після того, як інспектор з питань територіального освоєння заявив, що місце їхнього розташування дуже помітне і псує увесь ландшафт. Хоча в зоні є офіційно визначені території, Томас скаржився, що вони не придатні для проживання людини, оскільки на них містяться смітники або старі стічні канави. Зрештою було надано дозвіл на використання фургонів для сільськогосподарських цілей на землі неподалік. Було дозволено також реалізацію великого будівельного проекту на території за 600 ярдів від його землі.

Джейн Сміт із сім'єю придбала землю для стоянки своїх фургонів у районі Ґрін Белт у Сурреї. Їй було відмовлено у наданні дозволу на територіальне освоєння з огляду на те, що зайняття ними місця на тій території невигідно представило чутливу до зовнішніх втручань красу сільської місцевості. Її прохання про будівництво бунгало було відхилено на тій підставі, щоб запобігти обмеженню сільського характеру території. У 1994 році проти неї було розпочато провадження щодо накладення заборони, після чого сім'я як «бездомна» подала заяву з проханням про надання житла. Вона скаржилася на те, що досі пропоноване житло було або міською квартирою, або стосувалося забрудненої, а тому не придатної для проживання землі. Вона й донині залишається на своїй землі під загрозою примусового переселення і позбавлення волі за невиконання вимоги її звільнити.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини 31, 19, 14, 4 і 4 травня 1994 року, відповідно. Оголосивши заяви прийнятними, Комісія у своїх доповідях від 25 жовтня 1999 року висловила свою думку:

— Чепмен – не було порушення статті 8 (18 голосів проти 9); не було порушення статті 1 Протоколу № 1 (19 голосів проти 8), не було порушення статті 6 (25 голосів проти 2); не було порушення статті 14 (18 голосів проти 9);

— Костер — не було порушення статті 8 (18 голосів проти 8); не було порушення статті 1 Протоколу № 1 (19 голосів проти 7); не було порушення статті 2 Протоколу № 1 (21 голос проти 5); і не було порушення статті 14 (18 голосів проти 8);

— Біард — не було порушення статей 8 і 14 (18 голосів проти 8);

— Лі — не було порушення статті 8 (18 голосів проти 8); не було порушення статей 1 і 2 Протоколу № 1 (20 голосів проти 6); не було порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) (одноголосно); і не було порушення статті 14 (18 голосів проти 8);

— Джейн Сміт — не було порушення статті 8 (18 голосів проти 8); не було порушення статей 1 і 2 Протоколу № 1 (21 голос проти 5); не було порушення статті 6 (24 голоси проти 2); і не було порушення статті 14 (18 голосів проти 8).

Комісія передала справи до Суду 30 жовтня 1999 року.

Судове рішення у кожній справі постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrеkhelidze, Грузія)

лорд-суддя Шиманн (Lord Justice Schiemann, Сполучене Королівство), суддя ad hoc,

a також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявники скаржилися на те, що вжиті проти них заходи з виконання рішення про територіальне освоєння у зв'язку з розміщенням фургонів на їхній землі порушували статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) і 14 (заборона дискримінації) Конвенції.

Усі заявники, крім сім'ї Біард, стверджували, що ці заходи заважали їм мирно володіти своєю землею, на порушення статті 1 Протоколу № 1.

Крім того, Саллі Чепмен і Джейн Сміт скаржилися, згідно зі статтею 6, на відсутність реального доступу до суду для оскарження рішень органів влади щодо територіального освоєння і щодо виконання накладеної заборони, а сім'я Костер, Джейн Сміт і Томас Лі також стверджували, посилаючись на статтю 2 Протоколу № 1, що заходи з виконання рішень позбавили їхніх дітей або внуків можливості навчатися.

Рішення Суду

Стаття 8

В усіх п'яти справах Суд вважав, що користування заявників своїми фургонами є невід'ємною рисою етнічної самобутності циган, а заходи щодо виконання розпоряджень про накладення заборони і про територіальне освоєння у кожній справі порушували права заявників на повагу до їхнього приватного і сімейного життя.

Проте Суд дійшов висновку, що заходи були вжиті «відповідно до закону» і мали законну мету — захистити «права інших» через збереження довкілля.

Щодо необхідності вжиття заходів з даною законною метою, Суд визнав, що національні органи влади повинні мати широкі рамки розсуду, оскільки їм набагато видніше, які рішення ухвалювати стосовно територіального освоєння якогось конкретного місця. У даних справах Суд дійшов висновку, що інспектори з територіального освоєння заперечили проти користування заявниками своєю землею, посилаючись на інтереси захисту довкілля, які стояли вище за особисті інтереси заявників.

Суд також зазначив, що цигани могли вільно розбивати свій табір на будь-якому місці стоянки своїх фургонів, маючи дозвіл на територіальне освоєння. Попри недостатню кількість стоянок, які цигани вважали прийнятними і на яких вони могли законно розміщувати свої фургони, Суд не певен, що у заявників не було іншої альтернативи, ніж зайняти землю без дозволу на територіальне освоєння — у деяких випадках в районі Ґрін Белт або у спеціальній парковій зоні.

Суд не погодився з тим, що (оскільки за статистикою кількість циган більша за наявність дозволених для їхнього розташування місць) рішення заборонити заявникам ставити свої фургони на ту землю, де вони хочуть, було порушенням статті 8. Суд також не певен, що статтю 8 можна тлумачити таким чином, начебто Сполучене Королівство, як і всі інші Договірні держави, що підписали Європейську конвенцію з прав людини, зобов'язане надати циганській громаді відповідну кількість належним чином облаштованих місць. Стаття 8 не надає права бути забезпеченим житлом, а практика Суду не підтверджує існування такого права. Питання про те, чи держава забезпечила кожному достатнє фінансування для отримання житла, залежить від політичного, а не від судового рішення.

Висновок: порушення не було.

Стаття 14

В усіх п'яти справах Суд, спираючись на наведені вище висновки за статтею 8, вважає, що будь-яке втручання у права заявників відповідало законній меті збереження довкілля.

Висновок: порушення не було.

Стаття 1 Протоколу № 1

Посилаючись на арґументи щодо статті 8, Суд, у справах Чепмена, Костера, Лі і Джейн Сміт, дійшов висновку, що втручання у право заявників мирно володіти своїм майном було пропорційним у даній ситуації і відбивало справедливу рівновагу, відповідно до вимог статті 1 Протоколу № 1.

Висновок: порушення не було.

Стаття 6

У справах Чепмена і Джейн Сміт Суд дійшов висновку, що перегляд справи Вищим судом, яким могли скористатися заявники після відкритого розгляду з боку інспектора, відповідав вимогам пункту 1 статті 6 щодо доступу до незалежного суду. Цей механізм давав можливість оспорити рішення на тій підставі, що воно мало свавільний характер, було ірраціональним і не спиралося на докази або що його ухвалювали, посилаючись на невідповідні арґументи чи нехтуючи відповідними арґументами, а це передбачало здійснення судового нагляду за даними адміністративними рішеннями.

Висновок: порушення не було.

Стаття 2 Протоколу № 1

У справах Костера, Лі і Джейн Сміт Суд дійшов висновку, що заявники не обґрунтували свої скарги про те, що їхніх дітей або внуків фактично було позбавлено права на освіту внаслідок заходів щодо територіального освоєння, що оскаржуються.

У справі Костерів Суд зазначив, що їхні старші діти, яким уже більше 16 років, покинули школу і пішли працювати, а молодші ходять до школи поблизу їхнього дому. У справі Лі внуки заявника ходили до школи неподалік від дому, що містився на землі заявника, а що стосується Джейн Сміт, то заявниця так і залишилася жити на своїй землі з 1993 року.

Висновок: порушення не було.

Судді Пастор Рідруехо, Бонелло, Тюлкен, Стражницька, Лоренцен, Фішбах і Касадеваль висловили щодо кожної справи спільну думку, яка не збігається з позицією більшості. Текст спільної думки разом з окремою думкою судді Бонелло додається до судового рішення.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua