928
21.12.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВАХ
«ГІНІ ТА МАК-ҐІННЕС ПРОТИ ІРЛАНДІЇ»
І «КВІНН ПРОТИ ІРЛАНДІЇ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справах «Гіні та Мак-Ґіннес проти Ірландії» (Heaney and McGuinness v. Ireland) і «Квінн проти Ірландії» (Quinn v. Ireland). В обох справах Суд одноголосно постановив:

— що було порушено пункт 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та пункт 2 статті 6 (презумпція невинуватості) Європейської конвенції з прав людини;

— що не постає жодного окремого питання за статтею 8 (право на повагу до приватного життя) або статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив трьом заявникам по 4000 ірландських фунтів кожному у зв'язку з моральною шкодою, а також компенсацію за судові витрати загальною сумою 9377,5 ірландського фунта двом заявникам у справі «Гіні та Мак-Ґіннес проти Ірландії» та 11 341,08 ірландського фунта — заявникові у справі «Квінн проти Ірландії» (з вирахуванням у кожному випадку 5000 французьких франків, одержаних як правова допомога).

1. Основні факти

Усі заявники є громадянами Ірландії: Ентоні Гіні (Anthoney Heaney), 1955 року народження, нині перебуває у в'язниці Порт-Ліше (Portlaoise) (графство Ліш (Laois)); Вільям Мак-Ґіннесс (William McGuinness), 1956 року народження, проживає в графстві Деррі (Derry); і Пол Квінн (Paul Quinn), 1973 року народження, проживає в м. Лімерік (Limerick).

Усіх трьох заявників було заарештовано за підозрою в серйозних терористичних злочинах. Після того, як поліція попередила їх про право не відповідати на запитання, від них зажадали, на підставі статті 52 Закону 1939 року про злочини проти держави, докладно розповісти про своє місцеперебування на час вчинення відповідних злочинів.

Пан Гіні і пан Мак-Ґіннесс відмовилися відповідати на будь-які запитання. Їх було обвинувачено у членстві в нелеґальній напіввійськовій організації і в ненаданні пояснень про своє місцеперебування. Їх було виправдано стосовно першого злочину, але визнано винними у другому злочині й ув'язнено строком на шість місяців.

Пан Квінн заперечував будь-яку причетність до подій, про які його запитували, і відмовився повідомити, де він перебував у час, коли вони відбувалися. Його було обвинувачено, на підставі статті 52, у зв'язку з відмовою розповісти про своє місцеперебування й ув'язнено строком на шість місяців.

У справі «Гіні та Мак-Ґіннес проти Ірландії» Верховний суд відхилив заперечення проти конституційності статті 52, і розгляд апеляцій заявників щодо їхнього засудження було відкладено до отримання результатів розгляду їхніх заяв Європейським судом з прав людини.

2. Процедура і склад Суду

Заяви було подано до Європейської комісії з прав людини 17 січня 1997 року і 6 березня 1997 року, відповідно, і передано до Суду 1 листопада 1998 року. 21 вересня 1999 року Суд оголосив прийнятними скарги у справі «Гіні та Мак-Ґіннес проти Ірландії» і скарги з посиланням на статті 6 і 10 у справі «Квінн проти Ірландії».

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина), голова

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Володимир Буткевич (Україна)

Ніна Важич(Nina Vajić, Хорватія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія),

а також пан Венсан Берже (Vincent Berger), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

У своїх скаргах заявники стверджували, що їхнє засудження і ув'язнення на підставі статті 52 становило порушення їхніх прав, ґарантованих пунктами 1 і 2 статті 6 та статтею 10 Конвенції. Крім того, п. Гіні і п. Мак-Ґіннесс заявляли, що було порушено їхнє право на приватне життя (стаття 8).

Рішення Суду

Пункти 1 і 2 статті 6 Конвенції

Застосовність

Суд визнав, що заявників було «обвинувачено» в контексті статті 6, навіть незважаючи на те, що п. Квінна в основному злочині не обвинувачували, а п. Гіні і п. Мак-Ґіннессу, під час допиту на підставі статті 52, офіційних обвинувачень не висували. Суд нагадав, що особу можна вважати «обвинуваченою» в контексті пункту 1 статті 6 у разі, якщо це справило на її особисте становище «суттєвий неґативний вплив». Суд дійшов висновку, що саме так було у справі заявників, а отже, їх можна вважати «обвинуваченими» у членстві в Ірландській республіканській армії (ІРА), на порушення Закону 1939 року, і в деякій причетності до згаданих вище злочинів.

Загалом виправдання або непритягнення до судової відповідальності за основний злочин не може давати підстав будь-якому заявникові стверджувати, що він став жертвою порушення процедурних ґарантій статті 6, але у попередніх справах Суд уже визнавав наявність порушення пункту 2 статті 6 за відсутності факту визнання заявника винним. У даних справах, якби заявники не могли послатися на пункти 1 і 2 статті 6, це означало б, що їхнє виправдання або непритягнення до судової відповідальності за основний злочин (у справі п. Квінна) усувало б підстави для розгляду їхніх скарг, а саме: що їх було покарано — перш ніж виправдати або прийняти рішення не порушувати судового провадження — за те, що вони захищали свої права відповідно до статті 6 Конвенції. Це не відповідало б вимозі тлумачити Конвенцію як таку, що ґарантує реальні й ефективні права, а не теоретичні й ілюзорні. Отже, пункти 1 і 2 статті 6 застосовуються в цих справах.

Додержання пунктів 1 і 2 статті 6

Суд визнав, що ґарантії, на які посилався Уряд, не могли реально і достатньо обмежувати ступінь примусу у зв'язку із застосуванням статті 52 такою мірою, щоб не перешкоджати здійсненню прав, про які йдеться, оскільки заявники все одно залишалися перед вибором: або надати інформацію, або дістати строк ув'язнення.

Крім того, на той час юридична ситуація стосовно прийнятної доказовості будь-яких наданих заявниками відповідей була особливо непевною і заявників було попереджено, відповідно до процедурної норми, про право зберігати мовчання. Ступінь примусу через застосування статті 52 фактично зруйнував саму суть ґарантії від примусового давання невигідних для себе показань і право не відповідати під час допиту.

Посилання Уряду на необхідність підтримання безпеки і громадського порядку не могли служити виправданням положення, яке передбачає такий примус, а отже, відбулося порушення права заявників на мовчання та права не свідчити проти себе, що ґарантується пунктом 1 статті 6. Крім того, з огляду на наявність безпосереднього зв'язку з презумпцією невинуватості, що ґарантується пунктом 2 статті 6, відбулося також порушення і цього положення.

Висновок: порушення (одноголосно).

Статті 8 і 10

Суд визнав, що за положеннями цих статей окремого питання не постає.

Висновок: жодного окремого питання не постає (одноголосно).

Стаття 41

Суд присудив трьом заявникам по 4000 ірландських фунтів як компенсацію за моральну шкоду, а також компенсацію судових витрат на загальну суму в 9377,5 ірландського фунта двом заявникам у справі «Гіні та Мак-Ґіннес проти Ірландії» і 11 341,08 ірландського фунта — заявникові у справі «Квінн проти Ірландії» (з вирахуванням у кожному випадку 5000 французьких франків, одержаних як правова допомога).

 

---