704
10.10.2000
Комюніке Секретаря Суду
РІШЕННЯ У СПРАВІ «ДАКТАРАС ПРОТИ ЛИТВИ»
Сьогодні Європейський суд з прав людини
повідомив у письмовій формі рішення[1]
у справі «Дактарас проти Литви» (Daktaras v. Lithuania). Суд одноголосно
ухвалив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий
судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини і що порушення пункту 2
статті 6 (презумпція невинуватості) допущено не було. Суд не присудив
заявникові компенсацію за шкоду за статтею 41 Конвенції (справедлива
сатисфакція), але надав йому 10 354,22 литовського лита як компенсацію за
судові витрати.
1. Основні факти
Заявник — Генрікас Дактарас (Henrikas
Daktaras), громадянин Литви, 1957 року народження, у литовських засобах
масової інформації його називають лідером мафії. За двома пунктами
обвинувачення заявника було визнано винним в отриманні майна за допомогою
погроз насильства і в спонуканні ще однієї особи до викривлення перебігу
правосуддя. Його засуджено до семи років і шести місяців ув'язнення з
конфіскацією майна. Зараз перебуває в ув'язненні в м. Вільнюсі.
2. Процедура і склад Суду
Заяву було подано до Європейської
комісії з прав людини 11 травня 1998 року і передано до Суду 1 листопада 1998
року. Слухання відбулося 14 березня 2000 року.
Судове рішення постановлене палатою, до
складу якої увійшло сім суддів:
Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова
Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)
Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)
Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)
Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)
Ханна Софія Ґрев (Hanna Sophie Greve, Норвегія)
Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)
а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.
3. Стислий виклад судового рішення
Оскарження
Заявник скаржився, що Верховний суд,
який розглядав його справу на касаційному рівні, не був безстороннім судом, як
того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції, оскільки касаційні судді були
призначені головою колеґії у кримінальних справах Верховного суду і розглядали
касаційну заяву, подану тим самим головою відповідно до статті 417 Кримінально-процесуального
кодексу.
Крім того, заявник скаржився,
посилаючись на пункт 2 статті 6 Конвенції, що ще до початку судового розгляду
обвинувач, порушуючи принцип презумпції невинуватості, висловився, що він
вважає вину заявника доведеною.
Рішення Суду
Пункт 1 статті 6 Конвенції
Суд знову наголосив на тому, що, згідно
з прецедентною практикою Суду, у контексті цього положення безсторонність
означає відсутність упередженості і зовнішнього впливу на суддів, які
постановляють рішення у справі. Далі Суд нагадав, що, відповідно до
об'єктивного критерію безсторонності, як передбачає пункт 1 статті 6, важливим
є те, хто виступає в суді.
Суд вважає, що, подавши касаційну
скаргу в цій справі, голова колеґії у кримінальних справах Верховного суду
виступив у ролі обвинувача. Крім виконання своїх організаційних і керівних
функцій, той самий голова призначив членів суду, які мали розглянути касаційну
справу, і призначив суддю-доповідача. Виходячи з цих обставин і керуючись
принципом об'єктивності, Суд дійшов висновку, що не існувало достатніх ґарантій
для виключення будь-якого законного сумніву у відсутності неправомірного тиску
на Верховний суд.
Суд дійшов висновку, що сумніви
заявника щодо упередженості Верховного суду можна назвати об'єктивно
обґрунтованими. Отже, відбулося порушення пункту 1 статті 6.
Пункт 2 статті 6 Конвенції
Суд зауважив, що принцип презумпції
невинуватості вимагає від державних посадових осіб бути дуже обережними у
висловлюваннях стосовно кримінального провадження, в якому вина обвинуваченого
ще не була встановлена компетентним судом. Однак для з'ясування того, чи
дотримано пункт 2 статті 6, необхідно було зважити не лише на фактичні
висловлювання державної посадової особи, а й на контекст, у якому їх було
зроблено.
Суд взяв до уваги, що оскаржувані
висловлювання були зроблені обвинувачем під час підготовки вмотивованого
рішення на попередній стадії кримінального провадження, тобто у контексті
самого провадження, а не незалежно від нього, як, наприклад, це могло бути у
разі таких висловлювань під час прес-конференції. Суд вважає, що, заявляючи про
«доведену» вину заявника завдяки доказам у матеріалах справи, обвинувач
використав таку саму термінологію, що й заявник у своєму клопотанні про
припинення справи. Суд зазначив, що хоча термін «доведений» не був вдалим,
проте як заявник, так і обвинувач насправді мали на увазі питання, чи виявлено
у матеріалах справи достатньо доказів вини заявника для порушення судового
розгляду, а не питання, чи є вина заявника вже доведеною. Отже, Суд не визнав порушення
пункту 2 статті 6.
Стаття 41
Заявник вимагав 10 000 литовських литів
за моральну шкоду, зазнану внаслідок порушення Конвенції. Суд відхилив цю
вимогу, зазначивши, що сам факт визнання порушення пункту 1 статті 6 Конвенції
становить достатню справедливу сатисфакцію.
Суд присудив заявникові 10 354,22
литовського лита як компенсацію за судові витрати.