Стаття з журналу № 2'1999

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ТРЕТЯ СЕКЦІЯ

СПРАВА «АНТУНЕС ТОМАС РЕБОЧО ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ»
(ANTUNES TOMБS REBOCHO c. PORTUGAL)

(Позов № 34562/97)

РІШЕННЯ

Страсбург
30 квітня 1999 року

У справі «Антунес Томас Ребочо проти Португалії»

Європейський суд з прав людини (четверта секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли такі судді:

п. М. Пеллонпя (M. Pellonpää),голова

п. Г. Ресс (G. Ress)

п. А. Пастор Рідруехо (A. Pastor Ridruejo)

п. Л. Кафліш (L. Caflisch)

п.Є. Макарчик (J. Makarczyk)

п. І. КабральБаррето(I. Cabral Barreto)

паніН. Важич(N.Vajic),

а також п. В. Берже (V. Berger), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 20 квітня 1999 року постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу розпочато на підставі заяви проти Республіки Португалія, по‑да‑ної громадянином Португалії паном Ернесто Антунесом Томасом Ребочо (заявник) до Європейської комісії з прав людини (Комісія) 21 січня 1996 року, відповідно до колишньої статті 25 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Конвенція). Заяву було зареєстровано 21 січня 1997 року (№ 34562/97).

2. 22 жовтня 1997 року Комісія (друга палата) вирішила довести справу до відома Уряду Португалії (Уряд), запропонувавши подати в письмовій формі свої зауваження щодо її прийнятності та обґрунтованості. Уряд подав свої зауваження 12 січня 1998 року, а заявник відповів на них 17 лютого 1998 року.

3. Після набрання чинності 1 листопада 1998 року Протоколом № 11 і відповідно до пункту 2 статті 5 цього Протоколу, справа розглядалася Судом згідно з положеннями цього Протоколу.

4. Відповідно до пункту 1 правила 52 Регламенту Суду (Регламент), Голова Суду п. Л. Вільдхабер (L. Wildhaber) передав справу до четвертої секції. До складу палати, утвореної в цій секції, увійшли за посадою п. І. Кабраль Баррето, обраний суддя, громадянин Португалії (пункт 2 статті 27 Конвенції та пункт 2 (а) правила 26 Регламенту), та п. М. Пеллонпя, голова секції (пункт 1 (а) правила 26 Регламенту). Останнім були призначені інші члени палати, а саме: Г. Ресс, А. Пастор Рідруехо, Л. Кафліш, Є. Макарчик і пані Н. Важич (пункт 1 (b) правила 26 Регламенту).

5. 24 листопада 1998 року палата повідомила про прийняття справи до провадження, вважаючи, що питання про шкоду, якої було завдано заявникові через довготривалість цивільної процедури (пункт 1 статті 6 Конвенції), слід розглянути по суті.

6. 22 січня 1999 року заявник висунув пропозицію щодо дружнього врегулювання справи, як це передбачено у статті 38 Конвенції. 4 лютого 1999 року секретар секції письмово повідомив про це представника Уряду, який 5 березня 1999 року дав свою згоду.

ЩОДО ФАКТІВ

7. Заявник — громадянин Португалії, 1934 року народження, живе в Лісабоні.

8. 5 травня 1992 року він подав до лісабонського суду позов про відшко‑дування збитків, пов’язаних з тим, що він став жертвою нещасного випадку на дорозі.

9. Рішенням від 6 листопада 1996 року суд частково задовольнив зазна‑че‑ний позов.

10. 20 січня 1997 року заявник подав апеляцію щодо цього рішення до Лісабонського апеляційного суду (Tribunal da Relaз).

11. 5 лютого 1998 року апеляційний суд постановив своє рішення. Зміст цього рішення невідомий.

ЩОДО ПРАВА

12. Листом від 22 січня 1999 року заявник довів до відома Суду, що він погоджується на дружнє врегулювання справи за умови виплати йому 700000 португальських ескудо як морального відшкодування.

13. Листом від 5 березня 1999 року, що надійшов до Суду 15 березня 1999 року, представник Уряду так висловив свою згоду з пропозицією заявника:

«Згідно з вашим листом [від 4 лютого 1999 року] та з наміром дружнього врегулювання цієї справи, маю честь [повідомити], що Уряд Португалії погоджується на виплату запропонованої суми (...) (700000 ескудо). Це має забезпечити остаточне вирішення справи. Така пропозиція в жодному разі не означає, що Уряд Португалії визнає себе винним у будь-якому порушенні в цьому конкретному випадку Європейської конвенції з прав людини».

14. Суд бере до відома той факт, що Уряд і пан Антунес Томас Ребочо домовилися про дружнє врегулювання. Однак Суд, додержуючи обов’язків, що покладаються на нього за пунктом 1 (в кінці) статті 37 Kонвенції, міг вирішити продовжити розгляд заяви, якби, на його думку, зазначеного врегулювання не було досягнуто на основі поваги до прав людини, згідно з Конвенцією та Протоколами до неї (пункт 3 правила 62 Регламенту), проте цей конкретний випадок не вимагає застосування такого правила.

15. Суд наголошує, що низка попередніх спорів змусила його проконтролювати «розумність» строку судової процедури у справах, що розглядаються в кримінальних і цивільних судах Португалії (див. як останній приклад рішення у справі Естіма Хорхе (Estima Jorge) від 21 квітня 1998 року, Збірник судових рішень та ухвал, 1998-IІ, с. 762 і наступні). Суд нагадує також, якими є суть та межі обов’язків у цих випадках.

16. З огляду на це справа має бути вилучена з реєстру.

17. На цих підставах Суд одноголосно постановив вилучити справу з реєстру.

Вчинено французькою мовою і повідомлено письмово 30 квітня 1999 року на застосування пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту.

Голосування