Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'1999

Назва
 
В. Євінтов. Справа «Мюллер проти Франції». Розумний строк тримання під вартою під час попереднього слідства. Коментар
(V. Yevintov. Case of Muller v. France. The Reasonableness of the Length of Detention During the Pre-Trial Investigation. Commentary)
 
Зміст
 

В. ЄВІНТОВ,
доктор юридичних наук

Справа «Мюллер проти Франції».
Розумний строк тримання під вартою
під час попереднього слідства

 

Коментар

Фабула справи: з липня по листопад 1988 року п. Мюллер вчинив у Східній Франції кілька збройних пограбувань. У вчиненні злочинів брали участь брат заявника та ще кілька осіб. 13 грудня 1988 року п. Мюллера та його брата було затримано, і вони одразу зізналися у вчиненні злочинів. Як запобіжний захід до п. Мюллера було застосовано ув’язнення. 12 грудня 1991 року процедуру попереднього слідства було закінчено і заявника було віддано під суд присяжних, який засудив його 9 грудня 1992 року до десяти років позбавлення волі. Хоча попереднє слідство щодо його діянь було закінчене раніше, п. Мюллер залишався під вартою увесь час, поки тривало слідство стосовно всіх учасників злочину. Чотири рази Мюллер просив замінити запобіжний захід та звільнити його з-під варти, але отримав відмову. Загалом п. Мюллер провів під вартою в очікуванні суду майже чотири роки (15 грудня 1988 року — 9 грудня 1992 року), які йому було зараховано у строк покарання.

У своїй заяві від 8 березня 1993 року до Європейської комісії з прав людини п. Мюллер скаржився, зокрема, на невиправдано довгу тривалість його тримання під вартою до суду (пункт 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини).

У своєму рішенні від 17 березня Європейський суд з прав людини з’ясував низку обставин, щоб визначити, чи був строк тримання під вартою п. Мюллера розумним у сенсі, який цей термін має в контексті пункту 3 статті 5 Конвенції: «Кожен, кого заарештовано або затримано ... має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення до початку судового розгляду».

Поняття «розумність» можна розкрити, лише звертаючись до практики Суду, зокрема до справи, яку ми розглядаємо.

По-перше, Суд звернув увагу на порушення Францією положень власного кримінально-процесуального права про запобіжне затримання: у разі вчинення тяжких злочинів підозрюваний не може триматися під вартою довше одного року, тобто строку, який може бути подовжений іще на один рік.

Далі Суд з’ясовує обставини, на які посилалися компетентні французькі органи як на виправдання рішення про подовження строку запобіжного ув’язнення: тяжкість злочинів, ризик того, що заявник переховуватиметься від правосуддя і повторно вчинить злочин.

Суд погодився з Комісією, що ризик переховування п. Мюллера від правосуддя не був належним чином встановлений французьким правосуддям, а аргумент про ризик повторного вчинення злочину сам по собі не є достатнім. Крім того, ризик переховування не може оцінюватися виключно на підставі суворості винесеного вироку. Суд також підкреслив, що, коли йдеться про ризик повторного вчинення злочину, аргумент у вигляді посилання на минуле особи не може бути достатнім для відмови у звільненні до судового розгляду.

П. Мюллер одразу на початку слідства визнав себе винним, клопотань, які могли б сповільнити його хід, не подавав. Слідство щодо вчинених ним злочинів закінчилося значно раніше, ніж стосовно інших осіб, причетних до зазначених злочинів. Отже, доходить висновку Суд, французькі судові органи проводили слідство повільно, діяли не так швидко, як належало.

З’ясувавши всі обставини, які могли б виправдати чотирирічний строк позбавлення п. Мюллера волі під час попереднього слідства, Суд доходить висновку, що зазначені обставини не були достатніми. Отже, строк, про який ідеться, не був розумним, а Франція припустилася порушення пункту 3 статті 5 Європейської конвенції з прав людини.

Суд призначив відшкодування Французькою державою витрат на ведення справи п. Мюллера у Страсбурзі. Суд визнав, що достатньою компенсацією моральної шкоди, завданої п. Мюллеру, є рішення Суду на користь заявника.




  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua