Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Тьєрс та інші проти Сан-Марино». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Tierce and Others v. San Marino)
 
Зміст
 

548
25.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ТЬЄРС ТА ІНШІ ПРОТИ САН-МАРИНО»

У рішенні, повідомленому письмово 25 липня 2000 року у справі «Тьєрс та інші проти Сан-Марино» (Tierce and Others v. San Marino), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що допущено порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини.

Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив першому заявникові 12 000 000 італійських лір, а другому й третьому заявникам — по 10 000 000 італійських лір кожному за нематеріальну шкоду. Суд присудив усім трьом заявникам 15 000 000 італійських лір за судові витрати.

1. Основні факти

Перший заявник — Жан-Марк Тьєрс (Jean-Marc Tierce), громадянин Франції, 1950 року народження, проживає в Сан-Марино.

7 травня 1993 року його було засуджено до ув'язнення з відстроченням виконання вироку і до сплати штрафу за шахрайство та привласнення майна, на яке було накладено арешт. Один і той самий суддя (Commissario della Legge) займався і судовим розслідуванням, і судовим провадженням у суді першої інстанції, і підготовкою судової справи для апеляційного слухання. При розгляді апеляції заявникові не пропонували давати свідчення. Його засудження було залишено без зміни.

Другий та третій заявники — Роберто Марра (Roberto Marra), 1961 року народження, проживає у Візербі (Viserba),Італія,та Паола Ґабріеллі (Paola Gabrielli), 1950 року народження, проживає в Ріміні (Rimini),Італія, обоє громадяни Італії. Їх було піддано судовому переслідуванню за протиправне володіння наркотиками. Другого заявника було обвинувачено й засуджено до позбавлення волі строком на сім місяців. Третю заявницю було виправдано на тій підставі, що докази у справі проти неї не були безсумнівними. Обоє подали апеляції. 24 серпня 1993 року після слухань в апеляційному порядку, на які жодного із заявників не було запрошено давати свідчення, обвинувачення проти другого заявника залишилося без зміни, і його було засуджено до позбавлення волі строком на один рік і два місяці. Третю заявницю було засуджено до 10 місяців позбавлення волі.

2. Процедура і склад Суду

Справу було розпочато за трьома заявами проти Сан-Марино.

Оголосивши першу заяву частково прийнятною, Європейська комісія з прав людини у своїй доповіді від 23 квітня 1998 року висловила думку, що допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції як щодо питання безсторонності (одноголосно), так і стосовно факту, що апеляційний суд не вислухав свідчень першого заявника (29 голосів проти 1). Комісія передала справу до Суду 2 листопада 1998 року. 27 листопада 1998 року Уряд Сан-Марино (Уряд) також виніс справу на розгляд Суду.

Комісія об'єднала другу й третю заяви і 1 липня 1998 року оголосила їх частково прийнятними. У своїй доповіді від 30 листопада 1998 року вона висловила думку, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у тому, що апеляційний суд не вислухав свідчень другого та третього заявників (28 голосів проти 1). Комісія передала об'єднані справи до Суду 8 березня 1999 року. 9 березня 1998 року Уряд також виніс справи на розгляд Суду.

14 вересня 1999 року Суд прийняв рішення об'єднати всі три заяви. Розгляд справи відбувся 7 грудня 1999 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова),

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар cекції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Посилаючись на пункт 1 статті 6, перший заявник скаржився, що його справа не була розглянута безстороннім судовим органом, оскільки один і той самий суддя займався і судовим розслідуванням, і судовим провадженням у суді першої інстанції, і підготовкою судової справи до слухання в апеляційному порядку. Усі троє заявників скаржилися, що у них не було можливості дати свідчення в апеляційному суді, що знову ж таки суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6: безсторонність

Єдиним питанням було питання безсторонності суду. А отже, Суду довелося вивчити, чи, незалежно від поводження судді, була достатньою підстава для підозри його в упередженості. Це та сфера, де навіть зовнішній бік є важливим. На основі фактів, які були в розпорядженні Суду, суб'єктивна занепокоєність заявника мала розглядатись як виправдана з об'єктивної точки зору.

Стосовно того факту, що функції розслідування і судового провадження поєднувалися у першій інстанції, Cуд зауважив, що Commissario della Legge широко скористався своїми повноваженнями як суддя-слідчий, оскільки понад два роки він проводив детальне розслідування справ першого заявника. Це розслідування включало неодноразові допити першого заявника, позивача та кількох свідків, звернення до показань експертів, які також опитували першого заявника, і тимчасовий арешт майна першого заявника. Потім суддя-слідчий виніс справу на судовий розгляд і, опитавши заразом сторони під час судового провадження, яке тривало протягом трьох місяців, засудив його. За цих обставин Суд вирішив, що занепокоєність заявника щодо безсторонності Commissario della Legge можна розглядати як виправдану з точки зору об'єктивності. З огляду на такий висновок, Суд не вважав за необхідне досліджувати, чи була об'єктивно виправданою стурбованість заявника з огляду на той факт, що Commissario della Legge і далі займався підготовкою матеріалів справи до розгляду в апеляційному суді.

Суд дійшов висновку, що було допущено порушення пункту 1 статті 6.

Пункт 1 статті 6: право обвинуваченого давати свідчення
в апеляційному суді

Принцип відкритості процедури в судових органах містить дві чіткі вимоги: слухання проводяться відкрито, судові рішення та ухвали виносяться публічно. Лише перша з цих вимог була винесена на розгляд Суду.

Для суду першої інстанції притаманною складовою поняття справедливого розгляду є право обвинуваченого бути присутнім на слуханнях. Щодо апеляційного провадження, то у певних справах, які не розглядаються публічно з огляду на те, що слухання було відкритим у суді першої інстанції, закритість розгляду має бути обґрунтована. Коли апеляційний суд повинен вивчити питання і щодо фактів, і щодо права, а також повністю встановити вину або невинуватість, він не може винести вироку без прямої оцінки доказів, наведених особисто відповідачем, якщо останній бажає довести, що він не вчиняв інкримінованого йому злочину. Право обвинуваченого особисто давати свідчення в апеляційному суді випливає з того принципу, що слухання мають проводитися відкрито. Цей принцип має на меті забезпечення прав обвинуваченого на захист.

У Сан-Марино апеляційні суди мають юрисдикцію розглядати питання і щодо фактів, і щодо права. У цих судах не проводилися відкриті слухання. Якщо апеляційний суд вважав, що необхідним є подальше розслідування, вислухати відповідних осіб повинен був Commissario della Legge, який відповідав за розслідування за апеляцією.

Однак при розгляді справи першого заявника апеляційний суд повинен був обговорити питання щодо фактів і права. Перший заявник не визнавав жодної кримінальної відповідальності. А отже, апеляційний суд повинен був повністю розглянути питання його вини або невинуватості. Він дослідив поведінку заявника з правової точки зору і, не вдаючись до прямої оцінки доказів, наведених особисто заявником, підтримав висновок, що правопорушення насправді було шахрайством, а не привласненням, навіть якщо необхідний елемент наміру був інший (намір обманути мав бути доведений). Крім того, на вимогу цивільної сторони апеляційний суд навіть розглянув інше правопорушення, яке міг вчинити заявник, а потім передав справу Commissario della Legge. Питання тимчасового арешту власності заявника також було ключовим для апеляції. А отже, апеляційний суд повинен був дозволити заявникові давати особисті показання.

Що стосується розгляду справ другого і третього заявників, то апеляційний суд повинен був переглянути і фактичні, і правові питання. Зокрема, він повинен був повністю вивчити питання щодо вини заявників, оскільки вони відхилили будь-яку відповідальність. Апеляційний суд оцінив свідчення, викладені другим і третім заявниками перед Commissario della Legge, не вислухавши їх безпосередньо. Другого заявника було обвинувачено у володінні наркотиками з наміром постачання їх іншим, причому навіть суддя першої інстанції визнав, що у заявника не було таких намірів. Третю заявницю було засуджено на тій підставі, що вона знала про злочинну діяльність другого заявника і свідомо та за власним бажанням взяла в ній участь, хоча суд першої інстанції не виявив такого наміру, тому згодом її було виправдано. За таких обставин апеляційний суд повинен був дозволити їм особисто наводити докази, для того щоб визначити наявність вини другого та третього заявників.

У підсумку — апеляційний суд повинен був дозволити всім трьом заявникам особисто давати свідчення. А отже, допущено порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 41 Конвенції

Суд не міг передбачити, яким би був висновок, якби у справах заявників було проведено справедливий розгляд. Суд відхилив вимоги заявників щодо матеріальної шкоди. Що стосується нематеріальної шкоди, то, керуючись принципом справедливості, Суд присудив першому заявникові 12 000 000 італійських лір, а другому та третьому — по 10 000 000 італійських лір кожному. Суд присудив заявникам, інтереси яких представляв один адвокат, загальну суму 15 000 000 італійських лір за судові витрати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua