Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Матточча проти Італії». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Mattoccia v. Italy)
 
Зміст
 

547
25.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «МАТТОЧЧА ПРОТИ ІТАЛІЇ»

У рішенні, повідомленому письмово 25 липня 2000 року у справі «Матточча проти Італії» (Mattoccia v. Italy), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення пунктів 1 і 3 (а) та (b) статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини та пункту 1 статті 6 (право на судовий розгляд упродовж розумного строку) Конвенції. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 27 000 000 італійських лір за моральну шкоду та 15 000 000 італійських лір за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Массиміліано Матточча (Massimiliano Mattoccia), громадянин Італії, 1964 року народження, проживає у Ґільянелло (Giulianello), Латина, Італія. Свого часу він працював водієм автобуса, обслуговуючи в Римі школу для дітей з фізичними вадами. 12 червня 1990 року його було обвинувачено у зґвалтуванні R., психічно хворої дівчини 1964 року народження, яка навчалася у тій школі. Обвинувачення було підтримане апеляційним і Касаційним судами. Точний час і місце зґвалтування постійно змінювалися, але так і не були встановлені.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 22 травня 1993 року. Визнавши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 17 вересня 1998 року висловила думку, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості судового провадження (одноголосно), та порушення пунктів 1 і 3 статті 6 Конвенції щодо справедливого судового розгляду (двадцять п'ять голосів проти семи). Уряд Італії передав справу до Суду 30 грудня 1998 року.

Слухання відбулося 7 березня 2000 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Карло Руссо (Carlo Russo, Італія), суддя ad hoc,

а також Майкл О'Бойл (Michael O'Boyle), секретар cекції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржиться, що його право на справедливий судовий розгляд, яке ґарантується відповідно до пунктів 1 та 3 (а) і (b) статті 6, та його право на судовий розгляд упродовж розумного строку, яке ґарантується відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, було порушено.

Рішення Суду

Пункти 1 та 3 (а) і (b) статті 6 (справедливий судовий розгляд)

Cуд вивчив питання справедливості судового розгляду в його цілісності, включаючи способи добування доказів. Він визнав, що обвинувачені мають бути «негайно» і «детально» поінформовані про причину обвинувачення, тобто про висунуті проти них факти, що лежать в основі обвинувачення, та про характер обвинувачення, тобто про правову кваліфікацію цих фактів. Тимчасом як обсяг «детальної» інформації, на яку робиться посилання у цьому положенні, змінюється залежно від конкретних обставин у кожній справі, обвинувачені мають у будь-якому разі отримувати достатню інформацію, необхідну для повного розуміння обсягу висунутих проти них обвинувачень, з огляду на підготовку відповідного захисту. У цьому сенсі відповідність інформації має бути оцінена відповідно до пункту 3 (b) статті 6. Те саме стосується змін в обвинуваченні, зокрема зміни його «причини».

Суд зауважив, що на попередній стадії органи переслідування не передали заявникові всієї наявної інформації стосовно обвинувачення, хоча він навіть, видається, удався до тактики захисту, яка була явно невідповідною. Більш детальна інформація була викладена в обвинувальних матеріалах, які стали доступними для заявника буквально напередодні 23 жовтня 1986 року, але він намагався мати доступ до них лише у вересні 1989 року. Хоча, на думку Суду, якби заявник намагався мати доступ до цих матеріалів у відповідний час, це не звільняло обвинувачення від обов'язку негайно, докладно і в повному обсязі поінформувати його про висунуті проти нього обвинувачення. Цей обов'язок цілком покладено на органи переслідування, і не може вважатися, що вони виконали його, забезпечивши доступність інформації, але не довівши її до відома захисту.

Крім того, під час першого слухання в суді час та місце зґвалтування змінювалися; під час другого слухання, проведеного менше ніж через місяць після першого слухання, з'явилися нові деталі, які навели суд на думку, висловлену у винесеному того самого дня рішенні, що зґвалтування сталося в інший день, а свідки заявника не викликали довіри. Суд не взяв до уваги складнощі, які виникли у захисту у зв'язку з несподіваним варіантом подій. А отже, заявникові тільки лишалося навести нові докази за апеляцією, а саме — звернутися до апеляційного суду з вимогою вислухати свідчення його роботодавця, що він і зробив.

Невдовзі апеляційний суд постановив, що свідчення роботодавця були поверхові, і Касаційний суд підтримав це рішення. Однак Суд не погодився з цим. Він не міг зрозуміти, як свідчення, зібрані у процесі судового провадження, могли бути достатніми з огляду на те, що «причину» обвинувачення змінили на тому етапі, коли заявник міг зреаґувати на неї не інакше ніж за апеляцією.

На завершення, хоча Суд усвідомлював, що справи щодо зґвалтування порушують дуже делікатні й важливі питання, які надзвичайно непокоять суспільство, і що справи стосовно дуже молодих або психічнохворих часто спричиняють для органів переслідування та судів серйозні проблеми зі свідченнями у процесі розгляду, ця справа була виняткова. Зважаючи на непевність обвинувачення, численні та повторювані зміни в його причині та з огляду на довгий проміжок часу, що минув між переданням справи на розгляд та розглядом (понад три з половиною роки) порівняно з тривалістю провадження (менше місяця), справедливість вимагала, щоб заявник мав більше практичних та ефективних можливостей і засобів для свого захисту, наприклад, шляхом звернення до свідків для встановлення алібі.

Суд дійшов висновку, що право заявника бути детально поінформованим про суть і причину обвинувачення, висунутого проти нього, та право мати відповідний час і засоби для підготовки захисту було порушено.

Пункт 1 статті 6 (тривалість судового розгляду)

Уряд визнав, що строк судового розгляду справи заявника перевищив розумні межі.

Суд зауважив, що справа не була складною і заявник не був відповідальним за будь-які зволікання у судовому розгляді. Імовірніше, зволікання, які зайняли понад половину всього часу судового провадження, відносяться на рахунок національних органів влади. А отже, право заявника на судовий розгляд упродовж розумного строку було порушено.

Стаття 41

Суд, звісно, не міг передбачити, яким був би висновок, якби щодо справи заявника було проведено справедливий розгляд, а отже, він відхилив скарги заявника щодо матеріальної шкоди. Стосовно нематеріальної шкоди, то, керуючись принципом справедливості, Суд присудив йому 27 000 000 італійських лір. Він також присудив йому 15 000 000 італійських лір з вирахуванням суми, виплаченої як правова допомога, за судові витрати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua