Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'1999

Назва
 
В. Євінтов. Справа Лінгенса. Кримінальне засудження журналіста за дифамацію Федерального канцлера. Коментар
(V. Yevintov. Lingens Case. The Criminal Conviction of a Journalist for Defaming the Federal Chancellor. Commentary)
 
Зміст
 

В. ЄВІНТОВ,
доктор юридичних наук

Справа Лінгенса.
Кримінальне засудження журналіста
за дифамацію щодо Федерального
канцлера

Коментар

Фабула справи: 14 та 21 жовтня 1975 року п. Петер Міхаель Лінгенс опубліковує у віденському часописі «Профіль» дві статті, що містять сувору критику Бруно Крайського, на той час Федерального канцлера країни, за його прихильне ставлення до одного політичного діяча, який під час другої світової війни належав до підрозділу військ СС. На вимогу Б. Крайського проти журналіста було порушено кримінальну справу за дифамацію в пресі. 26 березня 1979 року Віденський регіональний суд засуджує Лінгенса до штрафу в розмірі 20000 австрійських шилінгів. Після апеляційного звернення сторін суд першої інстанції підтверджує вирок, в результаті другого звернення до апеляційного суду останній зменшив суму накладеного штрафу до 15000 австрійських шилінгів.

У своїй заяві  від 19 квітня 1982 року до Європейської комісії з прав людини п. Лінгенс оскаржує своє засудження, вбачаючи в ньому неприпустиме посягання на свободу слова, що її гарантує стаття 10 Європейської конвенції з прав людини.

У своєму рішенні від 8 липня 1986 року Суд, визнавши справедливість аргументів заявника, дійшов висновку, що порушення статті 10 Конвенції Австрією мало місце. Водночас Суд висловив цілу низку міркувань, які мають загальний характер і набули сили правового прецеденту для подальшої діяльності самого Суду.

Суд зазначив, що свобода вираження поглядів становить одну з підвалин демократичного суспільства, причому здійснення цієї свободи можливе у формах і за змістом, які не є нейтральними, а такими, що викликають почуття образи, обурення чи неспокою. Такими є вимоги плюралізму. Громадськість має право отримувати, а засоби масової інформації — поширювати такі інформацію та ідеї.

Більше того, переслідування журналіста за висловлені ним судження Суд кваліфікував як своєрідну цензуру, яка  мала б утримати його від повторення такої критики в майбутньому і відштовхнути журналістів від участі в громадських дискусіях.

П. Бруно Крайський наполягав на тому, що висловлювання журналіста мали образливий характер, і посилався на статтю 8 Конвенції, яка захищає приватне життя особи. Із цим Суд не погодився і сформулював таке принципове положення: свобода преси є добрим знаряддям для формування громадської думки про поведінку та ідеї керівників. У зв’язку з цим межа допустимої критики є значно ширшою, коли йдеться про політичного діяча, аніж коли це стосується пересічної особи. Політичний діяч має право на захист свого приватного життя за пунктом 2 статті 10 Конвенції, але межа цього захисту його репутації має бути такою, щоб забезпечити й вільне обговорення політичних питань. Політичні діячі неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення своїх слів та вчинків і мають усвідомлювати це.

Суд по суті визнав, що висловлювання п. Лінгенса завдавало шкоди репутації канцлера Крайського, але це не могло бути підставою для засудження журналіста. Віденський суд визнав оцінки Лінгенса наклепницькими і таким, що не відповідають істині. Європейський суд з прав людини з таким підходом не погодився. Він звернув увагу на необхідність розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень — неможливо.

Суд визнав, що втручання з боку держави у здійснення свободи слова під приводом захисту репутації інших осіб не було необхідним і спричинило порушення статті 10 Конвенції Австрійською державою.

Як наслідок такого висновку, Суд, згідно зі статтею 50 Європейської конвенції з прав людини, зобов’язав Австрію повернути її громадянинові сплачений штраф, відшкодувати витрати на ведення справ в австрійських судових інстанціях, витрати, пов’язані з провадженням у Європейській комісії з прав людини та в Страсбурзькому суді, а також упущену вигоду, яку заявник міг отримати.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua