Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Ельсгольц проти Німеччини». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Elsholz v. Germany)
 
Зміст
 

525
13.07.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«ЕЛЬСГОЛЬЦ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення у справі «Ельсгольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany). Суд постановив: тринадцятьма голосами проти чотирьох — що було порушення статті 8 (право на повагу до сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини; одноголосно — що не було порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (свобода від дискримінації у питанні щодо права на повагу до сімейного життя); тринадцятьма голосами проти чотирьох — що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 35 000 німецьких марок за моральну шкоду та 12 584,26 німецької марки за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Еґберт Ельсгольц (Egbert Elsholz), громадянин Німеччини, 1947 року народження, проживає у Гамбурзі (Німеччина). Він є батьком позашлюбної дитини С., яка народилася 13 грудня 1986 року.

Заявник проживав з матір'ю дитини та її старшим сином із листопада 1985 року. У червні 1988 року мати разом з обома дітьми виїхала з квартири. Заявник продовжував часто бачитися зі своїм сином до липня 1991 року. Кілька разів він проводив відпустку разом з обома дітьми та їхньою матір'ю. Потім відвідини припинилися. Коли у грудні 1991 року представник відомства у справах неповнолітніх м. Еркрат (Jugendamt) мав удома бесіду з С., той відповів, що не має бажання далі спілкуватися зі своїм батьком.

У грудні 1992 року районний суд м. Метман (Amtsgericht) відхилив вимогу заявника щодо забезпечення йому права доступу до дитини (Umgangsregelung). На думку районного суду, зв'язки з батьком не сприятимуть благополуччю дитини.

Повторна вимога заявника щодо забезпечення йому доступу до дитини була відхилена районним судом м. Метман у грудні 1993 року. Суд звернувся до свого попереднього рішення від грудня 1992 року і визнав, що умови, визначені пунктом 2 статті 1711 Цивільного кодексу (Bürgerliches Gesetzbuch) щодо права батька на особисті стосунки з дитиною, яка народилася поза шлюбом, не було дотримано. Зв'язки заявника з матір'ю дитини були такі напружені, зазначив Суд, що забезпечення права доступу було неможливим. Якби дитина бачилася із заявником супроти волі своєї матері, це викликало б конфлікт, з яким дитина не змогла б упоратися, і це неґативно позначилося б на її благополуччі. Не має значення, додав Суд, хто з батьків винен у напруженості. Після двох тривалих бесід з дитиною районний суд дійшов висновку, що може виникнути загроза для її розвитку, якщо вона вимушено підтримуватиме зв'язки зі своїм батьком усупереч бажанню матері. Районний суд також вирішив, що факти у справі були встановлені чітко і вичерпно, відповідно до статті 1711 Цивільного кодексу. А отже, не було потреби в експертній оцінці.

21 січня 1994 року реґіональний суд м. Вуперталь (Landgericht) відхилив апеляцію заявника, не виносячи її на слухання. Реґіональний суд визнав (як і в рішенні, проти якого подавалася апеляція), що напружені стосунки між батьками мали неґативні наслідки для дитини, що було підтверджено на засіданнях з участю дитини, які відбулися у листопаді 1992 та грудні 1993 років, і що зв'язки дитини з батьком не в її інтересах, більше того, ці зв'язки були, по суті, розірвані протягом майже двох з половиною років. Не мало значення, хто винен у припиненні спільного проживання. Але важливим є те, що за нинішньої ситуації зв'язки з батьком мали б неґативний вплив на дитину. Цей висновок, на погляд реґіонального суду, був цілком очевидний, тому не було потреби у висновку експерта-психолога. Нарешті, реґіональний суд зауважив, що не було необхідності знову заслуховувати батьків і дитину, оскільки жодних ознак того, що ці слухання матимуть позитивний результат для заявника, не було.

У квітні 1994 року колеґія у складі трьох суддів Федерального конституційного суду (Bundesverfassungsgericht) відмовилася розглядати конституційний позов заявника (Verfassungsbeschwerde).

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 31 жовтня 1994 року. Оголосивши заяву частково прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 1 березня 1999 року висловила думку, що було порушення статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 Конвенції (п'ятнадцять голосів проти дванадцяти), що окремого питання за статтею 8 не виникає (п'ятнадцять голосів проти дванадцяти), що було допущено порушення пункту 1 статті 6 (сімнадцять голосів проти десяти). Комісія передала справу до Суду 7 червня 1999 року. Заявник подав справу до Суду 25 травня 1999 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Хосе Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Джон Хедіґан (John Hedigan, Ірландія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня республіка Югославії Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantîru, Молдова)

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Еґілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що рішення німецьких судів, якими відхилялася його вимога щодо доступу до свого сина, позашлюбної дитини, є порушенням статті 8, що він був жертвою дискримінаційного поводження, на порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8, і що було порушено його право на справедливий судовий розгляд, який ґарантується пунктом 1 статті 6.

Рішення Суду

Стаття 8

Суд наголосив, що поняття сім'ї, відповідно до цього положення, не обмежується шлюбними зв'язками і може включати інші de facto «сімейні» зв'язки, де сторони проживають разом поза шлюбом. Дитина, народжена у таких зв'язках, є ipso jure складовою частиною цієї «сім'ї» з моменту свого народження і самим фактом свого народження. А отже, між дитиною та її батьками існували зв'язки, які склалися в сімейне життя. Суд також зауважив, що втіха від спілкування між дитиною та її батьками є основою сімейного життя, навіть якщо відносини між батьками припинилися. Національні правові засоби, які перешкоджають такому спілкуванню, застосовувалися у формі, яка порушила право, що захищається статтею 8.

Суд вважає, що рішення, якими заявникові було відмовлено у доступі до сина, порушували право заявника на повагу до сімейного життя, як це ґарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання вважається порушенням статті 8, якщо його не здійснюють «відповідно до закону», якщо воно ставить ціль або цілі, які, відповідно до пункту 2 цього положення, є законними, і якщо воно може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

На думку Суду, рішення, на які скаржився заявник, мали правову основу, а саме — пункт 2 статті 1711 Цивільного кодексу, який був чинним на той час. Метою цих рішень був захист «здоров'я і моралі», «прав і свобод» дитини. А отже, вони відповідали законові і мали законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

Визначаючи, чи був «необхідним у демократичному суспільстві» оспорюваний захід, Суд мав вирішити, з огляду на конкретні обставини справи та на важливість рішень, які потрібно було ухвалити, чи була участь заявника у процесі прийняття рішення цілком достатньою для забезпечення його необхідними засобами захисту своїх інтересів. На думку Суду, поєднання відмови призначити незалежну психологічну експертизу та відсутності слухань у реґіональному суді свідчить про недостатню участь заявника у процесі прийняття рішень. Отже, Суд дійшов висновку, що національні органи влади переступили межу розуміння статті 8 і порушили права заявника, ґарантовані цією статтею.

Стаття 14 у поєднанні зі статтею 8

Суд не вважав за необхідне розглядати, чи тодішнє німецьке законодавство як таке, а саме — пункт 2 статті 1711 Цивільного кодексу, вбачало несправедливу різницю між батьком дитини, народженої поза шлюбом, та батьком, що розлучився, — різницю, яка могла б бути дискримінаційною у значенні статті 14, оскільки застосування цього положення у цій справі не свідчило про те, що мав місце інший підхід, ніж якби це стосувалося розлученої подружньої пари.

Суд зауважив, що рішення німецького суду явно ґрунтувалися на факті загрози для розвитку дитини, якби вона, усупереч бажанню своєї матері, підтримувала зв'язки із заявником. А отже, ризик для благополуччя дитини був визначальним у міркуваннях суду. Тому не можна було сказати (з огляду на факти у цій справі), що рішення щодо розлученого батька більшою мірою схилялося на його користь. Отже, порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8 не було.

Пункт 1 статті 6

Виходячи з висновку щодо статті 8, Суд вважає, що в даному випадку (з огляду на відсутність показань психолога-експерта та на той факт, що реґіональний суд не провів подальшого слухання) розгляд справи загалом не відповідав вимогам справедливого та відкритого розгляду у значенні пункту 1 статті 6. Було допущено порушення цього положення.

Стаття 41

Суд вважає неможливим стверджувати, що відповідні рішення були б іншими у разі відсутності порушення Конвенції. Однак, на погляд Суду, не можна виключати, що в разі активнішого залучення заявника до процесу прийняття рішень можна було більшою мірою задовольнити його вимоги, що могло б змінити його майбутні відносини з дитиною. Крім того, заявник, безумовно, зазнав моральної шкоди, спричиненої переживанням і розпачем. А отже, Суд дійшов висновку, що моральна шкода, якої зазнав заявник, недостатньо компенсується самим лише визнанням порушення Конвенції, і присудив йому 35 000 німецьких марок.

Суд також присудив заявникові 12 584,26 німецької марки за судові витрати.

Суддя Бака, до якого приєдналися судді Палм, Хедіґан та Левіц, висловили окрему думку, яка частково не збігається з позицією більшості. Окрема думка додається до судового рішення.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua