Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Репетитор англійської мови
Петропавлівська Борщагівка.
Англійська для школярів.
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Аверілл проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Averill v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

406
06.06.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«АВЕРІЛЛ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, повідомленому письмово 6 червня 2000 року у справі «Аверілл проти Сполученого Королівства» (Averill v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6 (право на правову допомогу) Європейської конвенції з прав людини. Однак шістьма голосами проти одного Суд визнав, що порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) або пункту 2 статті 6 (презумпція невинуватості) допущено не було. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 5000 фунтів стерлінґів як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Ліем Аверріл (Liam Averill), громадянин Ірландії, 1965 року народження. У 1997 році він утік із мейзької (Maze) в'язниці у Північній Ірландії і нині перебуває на волі.

Пана Аверілла було взято під варту 24 квітня 1994 року на підставі пункту 1 (b) статті 14 Закону про запобігання тероризмові (Тимчасові положення) 1989 року у зв'язку з подвійним убивством у містечку Ґарваг (Garvagh) у Північній Ірландії. Упродовж перших двадцяти чотирьох годин тримання заявника під вартою йому не надали можливості порадитися із соліситором, і під час допиту у поліції він не відповідав ні на запитання щодо місць свого перебування на час вчинення злочину, ні щодо того, чому волокна, знайдені в його волоссі та на одязі, ідентичні тим, що їх було виявлено на масках і рукавичках, знайдених у підпаленій машині, яку використали терористи. Перед початком кожного допиту заявника попереджали, що він не зобов'язаний відповідати на запитання, але неповідомлення ним якого-небудь факту, на який він спиратиметься у своєму захисті в суді, може розглядатися судом на користь будь-якого відповідного доказу проти нього.

Згодом, 1 травня 1994 року, його було обвинувачено у вчиненні вбивств у Ґарвагу. На судовому засіданні стосовно цієї справи заявник подав судді, який засідав один, докази щодо місця свого перебування під час вчинення вбивств, а також пояснення щодо присутності згаданих волокон у його волоссі й на одязі. Він назвав свідків, які могли це підтвердити. 20 грудня 1995 року заявника було засуджено. На думку судді, результати судової експертизи, які доводили причетність заявника до вбивств, переконливо переважали. До того ж, з огляду на мовчання заявника на допиті в суді, суддя зробив висновок на користь іншої сторони.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 24 березня 1997 року. 1 листопада 1998 року справу було передано до Європейського суду з прав людини і 6 липня 1999 року було оголошено прийнятною. Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

сер Ніколас Братца (Sir Nicolas Bratza, Велика Британія)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія),

а також Саллі Долле (Sally Dollè), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що винесення рішення суддею першої інстанції на користь іншої сторони через мовчання заявника на допиті, а також позбавлення його можливості порадитися із соліситором упродовж перших двадцяти чотирьох годин тримання під вартою були порушенням права заявника на справедливий судовий розгляд, ґарантованого статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6

Суд зауважив, що відмова у наданні заявникові можливості порадитися з адвокатом упродовж перших двадцяти чотирьох годин тримання його під вартою, коли заявника допитували у поліції, має розглядатися як несумісна з правами, ґарантованими статтею 6. Суд з цього приводу зазначив, що попередження, з яким ознайомили заявника, поставило його перед дилемою щодо здійснення свого захисту: говорити йому чи мовчати, коли будь-який його вибір міг призвести до несправедливого стосовно нього рішення суду. За таких обставин, на думку Суду, принцип справедливого судового розгляду, закладений у статті 6, вимагав надання заявникові можливості скористатися допомогою адвоката від самого початку допиту в поліції. Як потім з'ясувалося, суддя першої інстанції справді зробив дуже суттєвий висновок із мовчання заявника під час допиту в поліції.

Отже, Суд дійшов висновку, що було порушено пункт 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) цієї статті.

Пункти 1 і 2 статті 6

Посилаючись на своє рішення у справі Джона Мюррея (Murray v. the United Kingdom), Суд нагадав, що наявність порушення статті 6 у рішенні судді, який через мовчання обвинуваченого зробив висновок на користь іншої сторони, має визначатися з урахуванням всіх обставин, за якими такі висновки можуть бути зроблені, переконливості доводів на підтримку таких висновків з боку національних судів при оцінці ними доказів у справі, а також з урахуванням ступеня примусу, застосованого в даній ситуації. Відповідно до принципів, викладених у рішенні в справі Джона Мюррея, Суд наголосив, що обґрунтування обвинувального вироку виключно або в основному на підставі мовчання обвинуваченого на допиті суперечить його праву на мовчання, яке має принципову важливість. Однак, звичайно, це право не може і не повинне стояти на заваді тому, щоб мовчання обвинуваченого на допиті в ситуації, що безпосередньо потребує його пояснень, ураховувалося при оцінці переконливості доказів, поданих стороною обвинувачення.

Оцінюючи дані обставини, Суд зауважив, що ґарантії щодо запобігання неправомірному використанню факту мовчання заявника на допиті у поліції було забезпечено. Наприклад, суддя першої інстанції не мав правового обов'язку робити висновок на користь іншої сторони і повинен був навести для цього підстави, які було проаналізовано при розгляді апеляції. На думку Суду, рішення судді першої інстанції зробити висновок на користь іншої сторони повинне розглядатися лише як один з елементів, на підставі яких суддя дійшов висновку про відсутність обґрунтованих сумнівів у доведеності вини заявника. З цього приводу Суд зазначив, що версія обвинувачення проти заявника є переконливою, особливо — обвинувальні докази судової експертизи, і що докази заявника та показання його свідків у суді, по суті, лише послабили версію захисту. У будь-якому разі, зауважив Суд далі, за цими обставинами заявник мав відповісти на запитання, які поставили йому на допиті.

Виходячи з викладених вище міркувань, Суд вважає, що стосовно висновку на користь іншої сторони, зробленого при судовому розгляді справи заявника через його мовчання на допиті в поліції, не було порушення ні пункту 1 статті 6, ні пункту 2 статті 6 Конвенції.

Стаття 41 Конвенції

Суд присудив заявникові 5000 фунтів стерлінґів як компенсацію за судові витрати.

Суддя Лукайдес висловив окрему думку, яка частково збігається і частково не збігається з позицією більшості. Окрема думка додається до судового рішення.

 

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2024 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua