Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Рішення у справі «Маґі проти Сполученого Королівства». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Magee v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

405
06.06.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«МАҐІ ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»

У рішенні, повідомленому письмово 6 червня 2000 року[1] у справі «Маґі проти Сполученого Королівства» (Magee v. the United Kingdom), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6 (право на справедливий судовий розгляд і право на правову допомогу захисника) Європейської конвенції з прав людини. Суд також постановив, що не було порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 6 Конвенції. Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 10 000 фунтів стерлінґів за судові витрати, з вирахуванням суми, яку заявник уже отримав від Ради Європи як правову допомогу.

1. Основні факти

Заявник — Джерард Маґі (Gerard Magee), громадянин Ірландії, 1964 року народження, проживає у Белфасті (Belfast), Північна Ірландія.

16 грудня 1988 року заявника було заарештовано на підставі статті 12 Закону 1984 року про боротьбу з тероризмом за спробу здійснити бомбовий напад на військових. Його забрали до Каслреагської (Castlereagh) поліційної дільниці. До першої години дня 18 грудня 1988 року йому відмовляли у доступі до захисника. За цей час було проведено інтенсивний допит з боку позмінно працюючих груп слідчих з метою з'ясувати його роль у спробі бомбового нападу. На шостому допиті, який відбувся між 9.30 ранку і першою годиною дня 17 грудня 1988 року, він зізнався у своїй участі в бомбовому нападі і підписав докладну заяву із своїм зізнанням.

Заявника було засуджено 21 грудня 1990 року одним суддею. Під час судового засідання заявник жодних свідчень не дав.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 6 червня 1994 року. Справу було передано до Європейського суду з прав людини 1 листопада 1998 року і було оголошено частково прийнятною 14 вересня 1999 року.

Судове рішення винесене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Віллі Фурман (Willi Fuhrmann, Австрія)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

сер Ніколас Братца (Sir Nicolas Bratza, Британія)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що було порушено його право на справедливий судовий розгляд, ґарантоване пунктом 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Він також скаржився, що його було піддано дискримінації, на порушення статті 14 у поєднанні з пунктом 1 статті 6.

Рішення Суду

Пункти 1 і 3 (с) статті 6

Суд зазначив, що суддя, який розглядав справу, не зробив несприятливих для заявника висновків з приводу його неспроможності дати свідчення в суді. Через це Суд обмежився головним питанням у справі заявника, а саме — тим, що на заявника вплинули умови примусового тримання в Каслреагській поліційній дільниці і, як наслідок, при висуненні йому обвинувачення він не скористався правовою допомогою захисника.

Суд зазначив, що заявник після прибуття до Каслреагської поліційної дільниці звертався з конкретною вимогою надати йому можливість зустрітися з адвокатом. Проте було вирішено зволікати з наданням заявникові правової допомоги захисника, після чого було проведено більш ніж сорокавосьмигодинний допит заявника, під час якого він не мав можливості скористатися порадами адвоката. За цей час групи позмінно працюючих працівників поліції, які здійснювали його інтенсивний допит, фактично позбавили його можливості листуватися і спілкуватися як з родичами, так і з захисником. На думку Суду, створення жорстких умов тримання заявника під вартою і позбавлення його можливості підтримувати зовнішні контакти були пов'язані з тим, щоб психологічно вплинути на нього і примусити його порушити своє мовчання, якого він від самого початку вирішив, очевидно, дотримуватися. Щоб забезпечити справедливість процедури, заявникові повинні були надати доступ до захисника на початкових стадіях допиту, для того щоб створити противагу атмосфері залякування, спеціально створеній з метою підірвати його волю і примусити його зізнатися особам, які проводили допит. Суд також зазначив, що вжиті застережні заходи на початку низки допитів були додатковою формою чинення на нього тиску, які свідчили на користь необхідності забезпечити йому можливість проконсультуватися із захисником.

Суд не заперечував висновків національних судів про те, що під час допитування заявника останній не зазнав якогось неналежного поводження. Проте фактом залишається те, що заявника було позбавлено правової допомоги захисника упродовж більше сорока восьми годин і що твердження, які він робив зі спливом перших двадцяти чотирьох годин, стали основним підґрунтям, на якому прокурор побудував свою обвинувальну промову, і підставою для засудження заявника.

Суд дійшов висновку, що позбавлення заявника можливості отримати правову допомогу захисника становило порушення пункту 1 статті 6 у поєднанні з пунктом 3 (с) статті 6.

Стаття 14

Суд відхилив твердження заявника про те, що він зазнав несправедливої дискримінації, оскільки особи, яких затримують на підставі законодавства Англії та Уельсу про боротьбу з тероризмом, мають право на негайний доступ до правової допомоги захисника. На думку Суду, різниця у поводженні з особами, заарештованими і затриманими у Північній Ірландії, та особами, заарештованими і затриманими в інших частинах Сполученого Королівства, на підставі цього законодавства повинна пояснюватися, виходячи з географічного розташування, а не особистих ознак, про які йдеться у статті 14.

Отже, порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 6 Конвенції не було.

Стаття 41

Суд присудив заявникові 10 000 фунтів стерлінґів за судові витрати, з вирахуванням суми, яку він уже отримав від Ради Європи як правову допомогу.

 



[1]Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua