Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2000

Назва
 
Справа «Мак-Ґінлі та Еґан проти Сполученого Королівства»
(Case of McGinley and Egan v. the United Kingdom)
 
Зміст
 

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ПЕРША СЕКЦІЯ


СПРАВА «МАК-ҐІНЛІ ТА ЕҐАН
ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА»
(CASE OF MCGINLEY AND EGAN
v. THE UNITED KINGDOM)

(Заяви № 21825/93 і 23414/94)

(Клопотання про перегляд)

РІШЕННЯ

Страсбурґ

від 28 січня 2000 року

У справі «Мак-Ґінлі та Еґан проти Сполученого Королівства» (на підставі клопотання про перегляд рішення Суду від 8 червня 1998 року)

Європейський суд з прав людини (перша секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли судді:

пані Е. Палм (E. Palm), голова

п. Х. Касадеваль (J. Casadevall)

п. В. Буткевич

п. Т. Пантіру (T. Pantîru)

п. А. Б. Бака (A. B. Baka)

п. Р. Марусте (R. Maruste)

сер Симон Браун (Sir Simon Brown), суддя ad hoc,

а також п. М. О'Бойл (M. O'Boyle), секретар секції,

після наради за зачиненими дверима 11 січня 2000 року

постановляє таке рішення, винесене того самого дня:

ПРОЦЕДУРА

1. Європейська комісія з прав людини (Комісія), керуючись колишньою статтею 19 Конвенції, подала до Суду клопотання, відповідно до правила 58 колишнього Реґламенту «А»[1], про перегляд рішення, винесеного 9 червня 1998 року у справі «Мак-Ґінлі та Еґан проти Сполученого Королівства» (Збірник судових рішень та ухвал 1998-ІІІ — «перше рішення»). Секретар подав клопотання до Комісії 17 вересня 1998 року, додавши клопотання заявників про перегляд рішення та відповідні документи.

2. Заявників представляє адвокат пан І. Андерсон (I. Anderson). Представником Уряду Сполученого Королівства (Уряду) є уповноважена ним особа, пан М. Ітон (M. Eaton), представник Міністерства закордонних справ і справ співдружності. За пропозицією Суду (відповідно до пунктів 1 і 3 колишньої статті 29 та колишньої статті 58 Реґламенту), Комісія делеґувала одного зі своїх членів, пані Дж. Лідді (J. Liddy), для участі в розгляді справи Судом.

3. 28 вересня 1998 року пан Р. Бернхардт (R. Bernhardt), тогочасний Голова Суду, запропонував сторонам, через заступника Секретаря, подати письмові зауваження стосовно клопотання щодо перегляду рішення (пункт 3 колишнього правила 58 Реґламенту).

4. Після набуття чинності Протоколом № 11 до Конвенції[2] і відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 правила 102 Реґламенту Суду3, пан Л. Вільдхабер (L. Wildhaber), Голова Суду, доручив справу першій секції. До складу палати, створеної з членів секції відповідно до пункту 2 правила 102, увійшли за посадою сер Ніколас Братца (Sir Nicolas Bratza), суддя, обраний від Сполученого Королівства (пункт 2 статті 27 Конвенції і пункт 3 (b) правила 102 Реґламенту), пані Е. Палм, голова секції (пункт 3 (а) правила 102 Реґламенту), а також пан В. Буткевич і пан А. Б. Бака, члени палати, яка винесла перше рішення Суду (пункт 3 (с) правила 102 Реґламенту). Створення палати було завершене призначенням з боку голови секції пана Х. Касадеваля, пана Т. Пантіру і пана Р. Марусте (пункт 4 (а) правила 102 Реґламенту). Згодом сера Ніколаса Братца, що брав участь у розгляді справи у складі Комісії, було відведено від участі у засіданні палати (правило 28). У зв'язку з цим Уряд призначив як суддю ad hoc для участі у розгляді справи сера Симона Брауна (Sir Simon Brown) (пункт 2 статті 27 Конвенції і пункт 3 (b) правила 102).

5. Секретар одержав зауваження заявників стосовно клопотання про перегляд 28 листопада 1998 року, зауваження Уряду — 11 січня 1999 року, а також зауваження заявників у відповідь — 23 лютого 1999 року. Представник Комісії подала свої зауваження 12 березня 1999 року, а 31 березня 1999 року заявники, з огляду на зауваження представника, подали поправки до своїх попередніх зауважень.

6. Палата ухвалила, що потреби проводити слухання у справі немає.

КЛОПОТАННЯ ПРО ПЕРЕГЛЯД СУДОВОГО РІШЕННЯ

І. ДОПОВІДЬ КОМІСІЇ

7. Справу «Мак-Ґінлі та Еґан проти Сполученого Королівства» було порушено на підставі двох заяв проти Сполученого Королівства, які були подані до Комісії, відповідно до статті 25 Конвенції, двома громадянами Великої Британії — паном Кеннетом Мак-Ґінлі (Kenneth McGinley) і Едвардом Еґаном (Edward Egan). Заявники брали участь в ядерних випробуваннях, які проводилися Сполученим Королівством на острові Різдва у Тихому океані в 1958 році. Вони, зокрема, скаржилися, що відсутність доступу до архівних даних, які стосувалися їхньої справи і містили інформацію про зазначені випробування, позбавила їх можливості звернутися до суду з клопотанням про надання їм пенсії у зв'язку із втратою працездатності під час проходження ними військової служби — що було порушенням статті 6 Конвенції, а також невиправданим втручанням у їхнє приватне життя, на порушення статті 8. За словами заявників, вони не мали змоги скористатися ефективним засобом правового захисту проти цих порушень, що становило порушення статті 13.

8. 28 листопада 1995 року дві заяви були об'єднані й оголошені прийнятними у частині, що стосується згаданих вище скарг. В ухвалі про прийнятність, зокрема у контексті питання про вичерпання національних засобів правового захисту, наведено подання Уряду, який стверджує, що заявники повинні були домагатися доступу до зазначеного архіву, звернувшись із клопотанням до голови апеляційного суду з пенсійних справ (СПС), відповідно до правила 6 Реґламенту апеляційних судів із пенсійних справ Шотландії (Реґламент 1981 року). Комісія висловила думку, що навіть у разі подання такого клопотання через голову СПС, заявники не одержали б бажаних документів, оскільки Міністерство оборони вже заявило про неможливість знайти ці документи у своїх архівах.

9. Згодом Уряд зробив подання щодо суті скарг, поданих на підставі статей 6 і 8, у яких, зокрема, оскаржувалися порядок і дієвість процедури, встановленої правилом 6 Реґламенту 1981 року.

10. У листі заявників до Комісії від 8 серпня 1996 року говорилося:

«Я хочу послатися на нещодавно отримані додаткові документи, які свідчать про недоступність державних архівів для Асоціації ветеранів ядерних випробувань Великої Британії для обґрунтування їхніх позовних вимог щодо нарахування пенсій у зв'язку із захворюваннями, пов'язаними з радіаційним ураженням, та раковими захворюваннями, набутими внаслідок їхньої участі у програмі ядерних випробувань Сполученого Королівства.

Наприклад, у 1993 році голова [СПС] повідомив пана Майка Дойла (Mike Doyle) (учасникові ядерних випробувань на острові Різдва, який вимагає службової пенсії у зв'язку з раком гортані та шкіри, що виник внаслідок радіаційного ураження), що той може клопотати перед головою [СПС] про сприяння йому, відповідно до правила 6 [Реґламенту 1981 року], в отриманні від Уряду документів, які б могли допомогти йому обґрунтувати свою пенсійну вимогу.

Перелік документів, що зберігаються в державному архіві, було відповідним чином підготовлено і відправлено [до голови СПС]. Після тривалого зволікання, упродовж якого Міністерство оборони заперечувало факт отримання ним від голови суду клопотання стосовно документів, міністерство надіслало відповідь у травні 1995 року...»

Заявники подали копію цієї відповіді Міністерства оборони — листа від 4 травня 1995 року до СПС, у якому зазначалося, що певні матеріали їм буде надано, одну папку з матеріалами надано не буде, а ще одна — тимчасово недоступна. Далі у листі заявників до Комісії від 8 серпня 1996 року пояснювалося, що одна папка документів, надана згодом, через деякий час була витребувана назад і «доступу не підлягає». У другій папці, яку було надано пізніше, деякі документи були вилучені в інтересах національної безпеки, внаслідок чого було «неможливим отримати будь-яку суттєву чи значиму інформацію для обґрунтування вимоги пана Дойла щодо нарахування йому пенсії у зв'язку з раковим захворюванням, набутим внаслідок радіаційного ураження». Заявники також вказували на те, що «за той час, поки вони отримали» зазначену вище відповідь, Міністерство оборони повідомило, що принаймні чотирнадцять папок з матеріалами стосовно ядерних випробувань і далі зберігаються в архіві під грифом «таємно» в інтересах національної безпеки. Однак, як стверджують заявники, заступник міністра оборони визнав у 1994 році, що п'ять із тих чотирнадцяти папок з матеріалами вже знищені, а п'ять неможливо знайти. У своєму листі до Комісії заявники, роблячи висновок, зазначили:

«Із викладеного вище випливає, що положення правила 6 Реґламенту 1981 року не допомогли Асоціації ветеранів ядерних випробувань у їхніх спробах добути документальні докази (на підтримку своїх пенсійних вимог) небезпечності радіаційного середовища, у якому вони опинилися в молодому віці з волі Сполученого Королівства…»

Листом до Комісії, датованим 12 серпня 1996 року, заявники надіслали також копію згаданого вище листа від парламентського заступника міністра оборони від 23 травня 1994 року.

11. У своїй доповіді від 26 листопада 1996 року (відповідно до колишньої статті 31 Конвенції) Комісія послалася на листи від 23 травня 1994 року та 4 травня 1995 року (пункти 70 і 73 доповіді). Після того як було визнано, у контексті пункту 1 статті 6, що заявники мали обґрунтовану і законну підставу для ознайомлення з відповідними матеріалами архівів і що державні архіви були, навіть для практичних цілей, недоступними для заявників, Комісія розглянула два запропонованих Урядом варіанти щодо того, яким чином заявники мали домагатися доступу до відповідних архівів. Твердження Уряду, що заявники повинні були порушити цивільне провадження з вимогою компенсації, Комісія визнала таким, що не заслуговує уваги. Також нереальним, на її думку, був і другий варіант, за яким заявники мали подати клопотання згідно з правилом 6 Реґламенту 1981 року, стосовно чого Комісія висловилася таким чином:

«116. Комісія бере до відома правило 6 Реґламенту 1981 року, яке стосується доступу до офіційних документів та інформації у зв'язку з вирішенням судом пенсійного спору. Проте, коли доступ до документів закрито в інтересах національної безпеки, міністерство може відмовити у наданні таких документів, і заявники подали докази того, що клопотання голови СПС щодо надання доступу до архівів з інформацією про ядерні випробування на острові Різдва було відхилене з міркувань національної безпеки. До того ж у разі одержання такої відмови від міністерства СПС має з'ясувати, чи завдасть шкоди справі заявника неможливість ознайомитися з такими матеріалами; якщо не завдасть, СПС повинен продовжити розгляд справи заявника без таких матеріалів, але за наявності ризику завдання шкоди — суд повинен відкласти розгляд справи на невизначений період, тобто доки існуватиме чинник національної безпеки…»

На цих підставах Комісія висловила одностайну думку, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції. Крім того, вона визнала (23 голоси проти 3), що було допущено порушення статті 8, на підтвердження чого вона посилається на висновки, викладені у пункті 116 своєї доповіді. Комісія також дійшла одностайного висновку, що потреби у розгляді скарги, де заявник посилається на статтю 13 Конвенції, не було.

ІІ. ПОДАННЯ СТОРІН ДО КОЛИШНЬОГО СУДУ

12. Комісія передала справу до Суду 22 січня 1997 року.

13. У меморандумі від 2 жовтня 1997 року, поданому Урядом до Суду, було детально викладено процедуру, якої, на думку Уряду, необхідно було додержати відповідно до правила 6 Реґламенту 1981 року. У додатку 30 до меморандуму Уряду містилися, зокрема, копії двох листів (від 23 травня 1994 року та 4 травня 1995 року), які були подані заявниками до Комісії у серпні 1996 року, а також копія листа СПС від 7 квітня 1995 року (відповідь на який міститься в листі від 4 травня 1995 року) стосовно клопотання пана М. Дойла згідно з правилом 6. Уряд вказав на те, що СПС не дійшов жодного висновку стосовно того, що певні матеріали, запитані паном Дойлом, мали стосунок до його скарги або містили дані, що стосувалися його справи, що голова СПС не розпорядився надати певні документи у справі пана Дойла і що обидва випадки вимагали додержання вимог правила 6 Реґламенту 1981 року. На цих підставах Уряд заявив, що неподання заявниками клопотання відповідно до правила 6 Реґламенту 1981 року свідчить про те, що вони не вичерпали національних засобів правового захисту або, як альтернативний висновок, спростували основний арґумент, на якому ґрунтувалися їхні скарги проти відмови надати їм можливість ознайомитися з архівними документами.

14. Слухання відбулося в Страсбурзі 26 листопада 1997 року.

15. Згідно із стенографічним записом усних контрдоказів у Суді (Cour (98) 44) з боку заявників, вони, посилаючись на письмове подання Уряду до Суду стосовно правила 6 Реґламенту 1981 року, зазначили:

«Тут постає запитання: якщо ви звертаєтеся до [СПС] і існують засекречені матеріали, на які ви, можливо, захотіли б послатися, чи існує порядок, згідно з яким ви можете добути їх? Уряд стверджує, що існує порядок, відповідно до якого ви можете їх одержати. Додержуючись правила 6 Реґламенту [1981 року], ви можете попрохати голову [СПС] одержати для вас ці документи. Перше, що вам необхідно зробити, — це вказати, які документи вам потрібні, по-друге, ви повинні бути готовими повідомити [СПС], у якому міністерстві Уряду зберігаються ці документи, і, по-третє, ви маєте довести [СПС] необхідність вашого ознайомлення з цими документами, тобто ви повинні довести голові, що ці документи мають стосунок до вашої справи. Якби ви були урядовим міністром, можливо, могли б виконати усі ці три умови, але, ясна річ, звичайний службовець ніколи в житті не зміг би виконати цих умов».

16. Щодо питання про те, чи було позбавлено заявників доступу до того чи іншого документа, що стосувався їхніх справ, Уряд стверджував, що висновки Комісії щодо правила 6 Реґламенту 1981 року були неправильними, зазначивши при цьому, що:

«Відповідне запитання тоді … таке: що б сталося у випадку, якби заявники звернулися до [СПС] із проханням розпорядитися про надання документів відповідно до правила 6 [Реґламенту 1981 року]? Це правило уповноважує [СПС] видавати розпорядження про надання будь-якого документа чи його частини, незважаючи на те, чи є цей документ відкритим для загального користування… Заявники не зажадали застосування процедури, передбаченої правилом 6, з причин, які так і залишилися без відповідного пояснення. Ми заявляємо, що вони все ж таки повинні були зробити це».

Повертаючись до скарги пана Дойла, надісланої до СПС, та листа від 4 травня 1995 року, надісланого заявниками у серпні 1996 року, у своєму поданні Уряд стверджував, що:

«Так само і справа пана Дойла не дає будь-яких підстав для такого висновку. У цій справі жодного розпорядження щодо застосування правила 6 [СПС] не видавав. Немає жодних підстав стверджувати, що у п'яти папках, про які йдеться у справі і на які Комісія посилається у своїй доповіді, містилися дані щодо радіаційних рівнів чи щось подібне. Навпаки, є очевидним, що таких даних у цих папках не було. Однак важливим є такий момент. Обмін листами між [СПС] і Міністерством оборони, наведений у кінці додатку 30 до нашого меморандуму, свідчить, що всі папки, які можна було знайти, були переглянуті [Міністерством оборони] на запит [СПС]. З огляду на інтереси національної безпеки, лише одну папку було заборонено надавати для ознайомлення. Ці підстави були чітко і прямо викладені… Отже, ці листи у справі Дойла зовсім не підтверджують арґументу про те, що можливості ознайомлення з даними про радіаційні рівні не було б надано…, але ілюструють на практиці, що я був правий, коли зазначив раніше, що це питання було порушене заявниками не у зв'язку із секретністю документів і неможливістю ознайомлення з ними; це питання, найімовірніше, було відповідною реакцією на перегляд документів чи категорій документів, який було проведено у зв'язку із запитом інформації з боку [СПС] відповідно до правила 6».

Викладаючи свій останній контрдоказ, Уряд додав:

«… Тобто заявники твердять, нібито через правило 6 вони потрапляють у безвихідну ситуацію: вони не можуть одержати своїх документів, якщо не доведуть свою справу, і не можуть довести свою справу, не одержавши цих документів. Це твердження є… неправильним. Правило 6 встановлює критерій… Від заявника воно вимагає такого: на підставі конкретних фактів своєї справи довести голові, що певні документи, з якими він бажає ознайомитися (і в цій справі не було б складно описати, які документи йому потрібні), «найімовірніше, стосуються того чи іншого питання, яке має бути розглянуте за апеляцією…» 

Розглянемо лише один приклад [у справі одного із заявників. Представник заявника] говорить: «Та як би він це зробив? Він не може конкретно сказати, що це за документ. Він не може назвати номер архівної папки». Але йому і не треба. «Він не може назвати конкретне міністерство». Але правило 6 і не вимагає цього. «Він не міг сказати, які матеріали містилися в ній». Але правило 6 не вимагає від нього цього. Єдине, що йому потрібно, — це послатися на виклад справи [заявника]. Він міг указати на твердження у викладі справи, де говориться, що «радіаційне опромінення [заявника] під час ядерних випробувань, які проводилися Сполученим Королівством, дорівнювало нулю», і сказати: «Добре. Але я з цим не погоджуюся. Коротше кажучи, тут є проблема. Підтверджень цьому достатньо. Дайте можливість ознайомитися з документами. Вони повинні існувати». Ми наполягаємо на тому, що він повинен був поставити це запитання, але [він] не зробив цього без жодних відповідних причин…

Якщо [СПС] переконається, що конкретний документ або категорія документів явно стосуються справи, як це говориться в правилі 6, СПС видає розпорядження про застосування процедури правила 6. Після цього, незважаючи на те, чи є цей документ відкритим для загального користування та/або засекреченим, його буде переглянуто і буде прийнято рішення — незалежно від грифу таємності, але в інтересах національної безпеки — стосовно того, чи давати його для ознайомлення. Я виклав своє пояснення того, чому інтереси національної безпеки не стали б перепоною для доступу до цих документів».

III. ПЕРШЕ РІШЕННЯ СУДУ

17. Суд виніс рішення у справі 9 червня 1998 року. У рішенні Суду подання Уряду стосовно правила 6 Реґламенту 1981 року запротокольовано таким чином:

«81. [Уряд] стверджував, що пункт 1 статті 6 не передбачає якогось загального права доступу до інформації, наявної у державних органів, або якогось обов'язку держави забезпечувати відкритий доступ до наявних у неї документів, які можуть стосуватися того чи іншого цивільного спору, можливість порушення якого у майбутньому є очевидною. Навпаки, це положення зобов'язувало державу зробити можливим застосування відповідних процедур з метою забезпечення справедливого вирішення цивільних прав.

Така процедура була передбачена правилом 6 [Реґламенту 1981 року]… Це положення не вимагало від заявників указувати назву чи номер папки з потрібними документами. Достатньо було кожному з них звернутися з проханням ознайомитися з документами, не вказуючи при цьому їхню назву, які, наприклад, стосуються листа Міністерства оборони до Департаменту соціального забезпечення, в якому стверджувалося, що радіаційне опромінення заявника дорівнювало нулю. Ознайомлення з цими документами не було б заборонене з міркувань національної безпеки. Оскільки жоден із заявників не скористався цією процедурою, не можна стверджувати, що їх було позбавлено реальної можливості звернутися до суду з приводу відмови в ознайомленні з документами.

82. У будь-якому разі Уряд заперечував факт існування певних документів, відмова в ознайомленні з якими оскаржувалася заявниками, а також той факт, що будь-який із цих документів допоміг би заявникам у доведенні їхніх вимог у СПС. Тому Уряд стверджував, що у «викладі справи», яка була надіслана [Міністерством оборони] до СПС, містилися повні копії всіх військово-медичних документів, наявних на той час…»

18. Крім того, Суд у загальних рисах виклав висновки Комісії щодо справи заявників, а саме:

«83. Проте Комісія визнала, що радіаційний стан на острові Різдва було зафіксовано і дані про нього зберігаються в архівних документах, які ще не було відкрито для загального ознайомлення в інтересах національної безпеки. Не маючи можливості ознайомитися з цими документами…, Комісія висловила думку, що заявники мали переконливі і законні підстави для одержання можливості ознайомитися з ними, зокрема з метою доведення своїх пенсійних вимог. Зважаючи на особливості державної архівної системи у Сполученому Королівстві, які б ускладнили пошук заявниками потрібних їм документів, а також право міністрів відмовляти, в інтересах національної безпеки, в ознайомленні з матеріалами, запитаними відповідно до правила 6 [Реґламенту 1981 року], Комісія дійшла висновку, що заявники не мали реальної можливості одержати ці документи. За цих обставин їхня можливість звернутися до СПС була більш теоретичною, ніж реальною, отже, було порушено пункт 1 статті 6».

19. У висновку Суду про відсутність порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (6 голосів «за» і 3 «проти»), було зазначено таке:

«86. Суд зазначає, що якби держава-відповідач перешкодила заявникам, без поважної на те причини, в отриманні доступу до документів чи ввела заявників в оману, заперечуючи існування в державних архівах таких документів, що дали б їм змогу довести в СПС факт отримання ними небезпечних доз радіаційного опромінення, це являло б собою позбавлення їх права на справедливий судовий розгляд — на порушення пункту 1 статті 6.

87. За словами заявників, документи, про які йдеться, містили деякі з даних військово-медичного обстеження, що свідчать про те, що заявники зазнали радіаційного опромінення і перебували на відповідному лікуванні незабаром після ядерних випробувань, а також дані дозиметричної служби, які б уможливили оцінку ступеня радіаційного опромінювання, якого вони зазнали…

88. Щодо попередньої категорії документів (з даними військово-медичного обстеження), Суд, як і Комісія, не переконався у тому, що ці документи все ще існували на той момент, коли Сполучене Королівство зробило свої заяви на підставі статей 25 і 46 Конвенції…

Що стосується документів з даними про ступінь одержаної заявниками дози опромінення, є очевидним, що ніяких особистих даних не існувало, оскільки під час випробувань жодного індивідуального контролю за станом особового складу, до якого входили заявники, не проводилося. Заявники погодилися з тим, що архівні дані щодо радіаційного стану на острові Різдва не допомогли б їм у доведенні їхніх вимог… Суд бере до уваги твердження заявників, що під час випробувань повинна була документуватися ще якась інша інформація, що і досі зберігається в державних архівах, але Суд вважає, що це твердження не було обґрунтоване, а отже, є не більш як припущенням.

89. Крім того, навіть якщо й можна було встановити, що на час подання заявниками своїх скарг матеріали, потрібні для вирішення спору судом з пенсійних справ, зберігалися в архівах держави, Суд вважає, що правило 6 [Реґламенту 1981 року] надавало заявникам право звернутися до голови СПС з проханням видати розпорядження про надання державою того чи іншого потрібного документа для ознайомлення… Уряд категорично заявив, що застосування такої процедури вимагало від заявників не вказувати назву потрібного їм конкретного документа, а лише зажадати в загальних рисах, наприклад, документальних доказів стосовно тверджень Міністерства оборони, що кожний із заявників одержав нульове радіаційне опромінення. До того ж контрдоказ Уряду полягає саме в тому, що, якби голова СПС, відповідно до правила 6, видав розпорядження про надання доступу до архівних документів з даними про рівні радіаційного опромінення, ознайомлення з такими документами, відповідно до процедури, передбаченої пунктом 2 (b) правила 6, не було б заборонено…

Суд не має доказів, які б змусили його ставити ці заяви під сумнів, особливо з огляду на той факт, що жоден із заявників з так і не пояснених причин не вдався до спроби застосувати процедуру правила 6.

90. Зважаючи на те, що заявники не вдалися до застосування процедури, яка передбачалася у разі потреби в ознайомленні з документами, Суд вважає, що не можна твердити про те, начебто держава перешкодила заявникам дістати доступ до будь-якого документа, що стосувався їхньої справи, або ввела заявників в оману, заперечивши існування в державних архівах таких документів, і начебто таким чином заявників було позбавлено реальної можливості звернутися до суду з пенсійних справ або права на справедливий розгляд їхньої справи цим судом».

20. У висновку Суду про відсутність порушення статті 8 Конвенції (5 голосів «за» і 4 «проти»), було зазначено:

«101. …, Суд вважає, що заінтересованість заявників у можливості ознайомитися з матеріалами, про які йдеться, та явна відсутність протилежного інтересу держави в ненаданні такої можливості свідчать про виникнення позитивного обов'язку, відповідно до статті 8. У випадках, коли Уряд здійснює такі небезпечні заходи, як ті, що стали предметом спору у даній справі, і які можуть призвести до прихованих неґативних наслідків для здоров'я учасників цих заходів, право на повагу до приватного і сімейного життя, передбачене статтею 8, вимагає запровадження ефективної і доступної процедури, яка уможливлює витребування такими особами будь-якої відповідної інформації.

102. Щодо виконання зазначеного вище позитивного обов'язку, Суд, повертаючись до своїх висновків стосовно скарги за пунктом 1 статті 6, нагадує, що правило 6 [Реґламенту 1981 року] передбачало процедуру, що уможливила б отримання заявниками запитаних ними документів, які стосувалися заяви Міністерства оборони про те, що заявники не зазнали небезпечного радіаційного опромінення. Суд також нагадує при цьому, що він не має доказів, які б підкріплювали твердження, що ця процедура не була б ефективною у забезпеченні можливості ознайомлення заявників з документами, яких вони вимагали (див. пункт 89 вище). Проте жоден із заявників не скористався цією процедурою або, як свідчать наведені Суду докази, ніколи не звертався до компетентних органів з клопотанням про надання можливості ознайомитися з документами, про які йдеться.

Із цих міркувань ця справа відрізняється від справи Ґаскіна (Gaskin) (посилання на яку міститься у пункті 98 вище, с. 9, п. 4), де заявник подав клопотання до Високого суду з проханням надати документи, ознайомлення з якими він домагався.

103. Суд вважає, що, забезпечивши процедуру, передбачену правилом 6, держава стосовно цих заявників виконала свій позитивний обов'язок, відповідно до статті 8. Звідси випливає, що порушення цього положення допущено не було».

ІV. КЛОПОТАННЯ ЗАЯВНИКІВ ПЕРЕД КОМІСІЄЮ

21. У листах від 11 липня, 5 серпня і 28 серпня 1998 року до Комісії заявники звернулися з клопотанням переглянути, відповідно до правила 58 колишнього Реґламенту Суду «А», перше рішення Суду. Заявники поставили під сумнів заяви, зроблені Урядом у меморандумі в жовтні 1997 року та під час слухання у листопаді 1997 року, щодо застосування та ефективності правила 6 Реґламенту 1981 року. Вони подали документи, які, за їхнім твердженням, вони одержали після винесення першого рішення Суду і які спростовують подання Уряду, а отже, й рішення Суду.

22. Документи, подані заявниками, містили сімнадцять листів (перший від 19 травня 1993 року, а останній — від 15 червня 1995 року), якими обмінювалися головним чином пан Рейд (Reid), представник пана Дойла, і СПС, а також СПС і Міністерство оборони. Листування стосувалося клопотання пана Дойла, поданого до голови СПС згідно з правилом 6 Реґламенту 1981 року. Два листи вже були подані заявниками до Комісії у серпні 1996 року (див. пункт 10 вище і пункти 70 і 73 доповіді Комісії), проте лист від 7 квітня 1995 року (див. пункт 13 вище), поданий Урядом до Суду разом з меморандумом від жовтня 1997 року, не був долучений до цієї кореспонденції. Заявники також подали заяву пана Рейда від 25 серпня 1998 року, у якій, з посиланням на подані листи, описувався хід просування клопотання пана Дойла, поданого, відповідно до правила 6, до СПС, та обставини, за якими було встановлено контакт між ним і заявниками у 1996 і 1998 роках.

V. КЛОПОТАННЯ КОМІСІЇ ПРО ПЕРЕГЛЯД РІШЕННЯ СУДУ

23. 14 вересня 1998 року Комісія ухвалила, що умови подання клопотання щодо перегляду, відповідно до правила 58 колишнього Реґламенту «А», першого рішення Суду виконано. У листі від 15 вересня 1998 року секретар Комісії подав клопотання про перегляд до Суду, виклавши причини такого клопотання Комісії таким чином:

«…Комісія взяла до уваги, зокрема, заяву пана Рейда, до якої він додав низку листів, що стосувалися клопотання пана Дойла (якого представляв пан Рейд) про надання йому пенсії за непрацездатністю. У заяві він стисло виклав хід просування клопотання пана Дойла відповідно до правила 6 [Реґламенту 1981 року].

Ці листи, крім листів від 23 травня 1994 року і 4 травня 1995 року (див. пункти 70 і 73 доповіді Комісії), ніколи не розглядалися Комісією під час провадження, яке призвело до постановлення Судом зазначеного рішення. Письмові й усні подання Уряду до Суду стосовно цих двох листів, поданих раніше, взято до уваги разом з доказами пана Рейда щодо його хвороби у 1997 і 1998 роках. Виходячи з цього, Комісія вважає, що подані нові листи становлять «нові факти». Комісія також припускає можливість того, що ці нові факти, оскільки вони стосувалися осіб, не залучених у розгляд цієї справи в органах Конвенції, не були відомі заявникам під час цього розгляду. Комісія також визнає відсутність підстав для припущення, що заявники робили спроби ознайомитися з просуванням справ інших осіб, які звернулися до [СПС], до того, як Уряд зробив своє подання, викладене у пункті 81 рішення Суду, і що заявники не мали можливості навести нові факти раніше.

Щодо суті клопотання про перегляд судового рішення, Комісія висловлює думку, що низка поданих нових листів (зокрема лист від 1 грудня 1994 року) піддає сумніву правдивість заяви Уряду про те, що правило 6 вимагає не вказувати назву того чи іншого конкретного документа, а лише вимагати в «загальних рисах» «документальних доказів», як це запротокольовано у пункті 89 рішення Суду.

Комісія зазначає, що Суд, розглядаючи скарги заявників за статтями 6 і 8 Конвенції, спирався на визнання цієї заяви Уряду як правдивого факту. Комісія, зокрема, зважила на висновок Суду, викладений у пунктах 101-102, стосовно дотримання вимог статті 8, де йдеться про визначення характеру позитивного обов'язку і виконання цього обов'язку шляхом застосування процедури, передбаченої правилом 6 Реґламенту 1981 року. Комісія висловлює таку думку, оскільки вважає, що Суд спирався безпосередньо на свої висновки стосовно процедури, передбаченої правилом 6, викладені у пункті 89 свого рішення.

Виходячи з цього, Комісія вважає, що нові факти, наведені на підтримку клопотання заявників щодо перегляду судового рішення, можливо, мали б вирішальний вплив на постановлення Судом рішення, якби вони були відомі Суду на той час…»

ЩОДО ПРАВА

24. У пункті 1 правила 80 Реґламенту Суду сказано:

«Будь-яка сторона в разі виявлення факту, який за своїм характером міг би мати вирішальне значення і який у той час, коли проголошувалося судове рішення, був невідомий Суду і підставно не міг бути відомий цій стороні, може впродовж шестимісячного строку після того, як ця сторона дізналася про такий факт, звернутися до Суду з клопотанням переглянути це рішення».

25. Заявники стверджували, що кореспонденція, в якій ішлося про безуспішне клопотання пана Дойла перед головою СПС відповідно до правила 6 Реґламенту 1981 року і яка була подана разом з клопотанням про перегляд рішення Суду, являла собою факти, які ними були виявлені і підставно не могли бути їм відомими до винесення Судом 9 червня 1998 року першого рішення. Вони визнали той факт, що два із цих листів були подані ними до Комісії у серпні 1996 року після спілкування з паном Рейдом, представником пана Дойла.

Щодо того, чому вони вирішили подати решту цієї кореспонденції після винесення першого рішення, заявники стверджували, що письмове й усне подання Уряду до Суду в жовтні та листопаді 1997 року порушили нові і непередбачувані питання спору стосовно правила 6 Реґламенту 1981 року. Після отримання письмового подання Уряду вони намагалися встановити контакт з паном Рейдом, але Рейд у 1997 році захворів, у листопаді 1997 року його прооперовано, і він був занадто слабким, щоб надати їм свою допомогу. Лише після того, як пан Рейд повернувся після одужання у свою країну в червні 1998 року, він одержав копію першого рішення Суду, зв'язався з першим заявником і передав решту листів, на підставі яких і було подано до Комісії клопотання про перегляд.

26. Заявники також стверджують, що ця кореспонденція мала б вирішальне значення для першого рішення Суду. Інформація, яку по крихтах можна зібрати з цих листів, щодо застосування та ефективності правила 6 Реґламенту 1981 року спростовує письмові й усні подання Уряду до Суду, які стосуються цього правила. Вони стверджують, що саме на ці подання Уряду спирався Суд, роблячи свій висновок про застосування й ефективність процедури, передбаченої правилом 6, і цей висновок був, у свою чергу, основним елементом, на підставі якого Суд визнав відсутність порушення статей 6 і 8 Конвенції.

27. Уряд стверджував, що клопотання Комісії про перегляд було необґрунтованим. Уряд піддав сумніву твердження заявників, що, перед тим як було винесено перше рішення Суду, заявники нічого не знали про кореспонденцію, яку вони подали разом з клопотанням про перегляд. При цьому Уряд посилався, зокрема, на спілкування заявників з паном Рейдом, представником пана Дойла, у 1996 році. Уряд вважає, що в будь-якому разі ця кореспонденція не змогла б, з причин, докладно викладених ними у своїх зауваженнях, мати вирішальний вплив на перше рішення Суду.

28. Комісія вважала, що заявники навели факти, про які ні вони, ні Комісія, ані Суд не знали і які підставно не могли бути відомими заявникам у той час, коли відбувалося провадження в органах Конвенції. Крім того, на думку Комісії, ці факти могли б мати вирішальний вплив на перше рішення Суду, якби у зазначений час про них було відомо Суду.

29. Суд зазначає, що клопотання про перегляд стосується рішення колишнього Суду і що воно подане до нового Суду на підставі правила 58 колишнього Реґламенту Суду «А». Однак, відповідно до правила 102 нового Реґламенту Суду, який є чинним з 1 листопада 1998 року, таке клопотання має бути розглянуте Судом відповідно до правила 80.

Хоча процедура, передбачена правилом 80 для розгляду клопотань про перегляд, відрізняється від тієї, що була встановлена правилом 58 колишнього Реґламенту Суду «А», Суд вважає, що основні вимоги, встановлені в обох правилах, є ідентичними, незважаючи на більш конкретні формулювання у пункті 1 правила 80, зокрема на словосполучення «підставно не міг бути відомий цій стороні». Чіткий виклад цього об'єктивного елементу в пункті 1 правила 80 відповідає, на думку Суду, значенню, яке, найімовірніше, було вкладено у слово «невідомий» у правилі 58 колишнього Реґламенту Суду «А». Є очевидним, що таке бачення Суду збігається з тлумаченням правила Комісією, викладеним у клопотанні про перегляд (див. другий пункт клопотання, наведений у пункті 23 вище).

30. Суд бере до уваги принцип остаточності рішень, втілений у чинній статті 44 Конвенції, і нагадує, що в разі поставлення під сумнів остаточного характеру рішень Суду можливість перегляду розглядається як винятковий захід. Отже, клопотання про перегляд рішень підлягають ретельнішому вивченню (див. рішення у справі «Пардо проти Франції» (Pardo v. France) від 10 липня 1996 року (перегляд — прийнятність), Збірник судових рішень та ухвал 1996-ІІІ, с. 869-870, п. 21, та рішення у справі «Ґуставссон проти Швеції» (Gustafsson v. Sweden) від 30 липня 1998 року (перегляд — суть справи), Збірник судових рішень та ухвал 1998-V, c. 2095, п. 25).

31. Не заперечується той факт, що низку листів, поданих заявниками разом з клопотанням про перегляд, можна вважати «фактами». Взято до уваги також те, що, за винятком двох листів, поданих заявниками до Комісії у серпні 1996 року (див. пункт 10 вище), ця кореспонденція не подавалася до Комісії чи до Суду раніше. З цього приводу береться до уваги той факт, що листа від 7 квітня 1995 року, поданого Урядом разом з його меморандумом до колишнього Суду (див. пункт 13 вище), не було включено до кореспонденції, поданої з клопотанням про перегляд. Крім того, зважаючи на твердження пана Рейда, викладені в його заяві від 25 серпня 1998 року, Суд готовий погодитися з тим, що клопотання про перегляд було подано до колишнього Суду не пізніше шести місяців після того, як заявники фактично одержали копії кореспонденції від пана Рейда.

32. Однак залишається з'ясувати, чи були факти «невідомими» або «підставно не могли бути відомими» заявникам до винесення першого рішення Суду, як цього вимагає згадане вище правило 80.

33. З цього приводу Суд зауважує, що Уряд поставив питання про незастосування заявниками процедури згідно з правилом 6 Реґламенту 1981 року у контексті як прийнятності, так і суті їхнього клопотання перед Комісією (див. пункти 8 і 9 вище). Заявники погодилися з тим фактом, що вони у серпні 1996 року зв'язалися з паном Рейдом, який поінформував їх про безуспішність застосування ним процедури згідно з правилом 6 від імені пана Дойла і передав їм копії листів від 23 травня 1994 року та 4 травня 1995 року. На підставі цього у серпні 1996 року заявники звернулися до Комісії з листом, у якому заявили, пояснюючи безуспішність процедури, застосованої згідно з правилом 6 у справі пана Дойла, що правило 6 Реґламенту 1981 року не є ефективним для одержання тих документів з даними випробувань, що зберігаються в державних архівах. Вони подали копії двох листів, про які йдеться, зазначивши, що обидва листи стосувалися використаної згідно з правилом 6 процедури у справі пана Дойла (див. пункт 10 вище).

Обидві копії цих листів складають частину кореспонденції, на підставі якої подано клопотання про перегляд судового рішення. Безпосередньо зі змісту цих двох копій випливає, що вони були написані у відповідь на інші листи, а отже, були пов'язані з іншими листами у цій кореспонденції, які стосувалися використаної згідно з правилом 6 процедури у справі пана Дойла.

34. Більше того, зі змісту листа заявників від 8 серпня 1996 року до Комісії видно, що пан Рейд і далі надавав заявникам докладну інформацію про події, що відбувалися у процесі застосування процедури згідно з правилом 6 у справі пана Дойла, у період з 1993 по серпень 1996 року (див. пункт 10 вище).

Зокрема, пан Рейд повідомив заявників, що пан Дойл домагається надання йому пенсії за непрацездатністю внаслідок раку гортані і шкіри; що пан Дойл дізнався про можливість застосування процедури згідно з правилом 6 у 1993 році; що з цією метою було підготовлено список документів, які «зберігалися державою»; що цей список було згодом відправлено, у зв'язку з клопотанням згідно з правилом 6, до голови СПС; що були значні затримки у просуванні цього клопотання; що Міністерство оборони заперечувало факт одержання запиту від СПС щодо документів; і що остаточна відповідь Міністерства оборони містилася в копії листа від 4 травня 1995 року. Заявники також були поінформовані про результати розгляду папок з документами, які були надані Урядом для ознайомлення після листа з Міністерства оборони до СПС від 4 травня 1995 року. При цьому заявники вказували, що одна папка документів, надана згодом, через деякий час була відкликана назад і була «недоступна» і що деяких документів у наданій папці не вистачало, внаслідок чого було «неможливим одержати будь-яку суттєву чи важливу інформацію для обґрунтування вимоги пана Дойла щодо нарахування йому пенсії у зв'язку з раковим захворюванням» (див. пункт 10 вище).

35. Отже, Суд переконався, що в серпні 1996 року заявники були достатньо обізнаними, завдяки наданій їм у цей період інформації та копіям листів, про подробиці просування клопотання пана Дойла згідно з правилом 6, яке розглядалося у період з 1993 року по серпень 1996 року, і що вони розуміли, що до зазначеного часу було накопичено значну кількість кореспонденції і документації стосовно просування клопотання, поданого згідно з правилом 6. Фактично всі листи, подані разом з клопотанням про перегляд, уже існували в серпні 1996 року (див. пункт 22 вище).

36. Виходячи з цього, Суд доходить висновку, що, незважаючи на те, що копії листів, на підставі яких було подано клопотання про перегляд, можливо, справді були одержані заявниками лише після першого рішення Суду, винесеного 9 червня 1998 року, є очевидним, що у серпні 1996 року заявники знали про існування цієї кореспонденції.

Отже, незважаючи на те, чи могла ця кореспонденція «за своїм характером мати вирішальне значення» для першого рішення Суду, Суд вважає встановленим, що ці факти «могли підставно бути відомими» заявникам до моменту винесення першого рішення Суду. Тому клопотання про перегляд відхилено.

На цих підставах Суд

відхиляє клопотання про перегляд (п'ять голосів проти двох).

Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 28 січня 2000 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду.

Майкл О'Бойл,
секретар

Елізабет Палм,
голова

Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 правила 74 Реґламенту Суду, до цього рішення додається окрема думка судді Касадеваля, до якої приєднався суддя Марусте, яка не збігається з позицією більшості суддів.

Е. П.

М. О'Б.

ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ КАСАДЕВАЛЯ,
ДО ЯКОЇ ПРИЄДНАВСЯ СУДДЯ МАРУСТЕ,
ЯКА НЕ ЗБІГАЄТЬСЯ З ПОЗИЦІЄЮ БІЛЬШОСТІ СУДДІВ

1. Не висловлюючи думки по суті клопотання про перегляд рішення, вважаю, що Суду не слід було відхиляти це клопотання.

2. Важко погодитися з висновком, якого дійшла більшість членів Суду, щодо застосування правила 80 нового Реґламенту Суду (див. пункт 29 судового рішення). На мою думку, до цього клопотання застосовувалося правило 58 колишнього Реґламенту з таких двох причин:

а) Хоча при визначенні правил процедури зазвичай слід дотримувати принципу tempus regit actus, роботи це завжди потрібно диференційовано, залежно від винятковості кожного конкретного випадку, враховуючи, зокрема, ситуацію, пов'язану з переходом Суду на нові правила процедури, як це має місце у даній справі, і особливо у випадку, коли застосування процедурного правила може перешкодити здійсненню матеріального права.

b) Клопотання про перегляд було подане до Суду Комісією, і з очевидних причин воно могло ґрунтуватися лише на правилах колишнього Реґламенту. Правило 58 колишнього Реґламенту містить чітке посилання на виявлення факту, який у той час, коли приймалося рішення, «був невідомий і Суду, і [цій] стороні чи Комісії», тимчасом як нове формулювання правила 80, з так само очевидних причин, більше не містить посилання на Комісію, але згадує «сторони» та посилання на факт, який у той час, коли проголошувалося судове рішення, «підставно не міг бути відомим стороні, [що подала клопотання]» (у даній справі — заявникові чи відповідачеві).

Звідси випливає, що в даному рішенні Суд відхилив клопотання Комісії про перегляд не на тій підставі, що Комісії були відомі зазначені факти, а на підставі висновку, що ці факти підставно могли бути відомі заявникам, а це зовсім інша річ.

3. Я визнаю винятковий характер клопотання про перегляд судового рішення і обережність, якої слід дотриматися перед тим, як прийняти таке клопотання, але також вважаю, що, оскільки це було перше таке клопотання, подане на розгляд до Суду, і з огляду саме на винятковий характер такої процедури, хоча б за аналогією з можливістю передання справи до Великої палати, як передбачено Протоколом № 11, палаті слід було відмовитися від юрисдикції на користь Великої палати. Хоча в Реґламенті немає відповідного чіткого положення, я вважаю, що стаття 30 Конвенції безумовно дозволяє такий крок.

 



[1] Примітки Секретаря Суду

Реґламент Суду «А» застосовується до всіх справ, поданих до Суду до набуття чинності Протоколом № 9 (1 жовтня 1994 року), а також лише до справ, поданих у проміжок від зазначеної дати до 31 жовтня 1998 року, що стосуються держав, на які дія цього Протоколу не поширюється.

[2]-3Протокол № 11 і Реґламент Суду набрали чинності 1 листопада 1998 року.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua