Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'2000

Назва
 
Рішення у справі «Ван Пельт проти Франції». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Van Pelt v. France)
 
Зміст
 

369
23.05.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ВАН ПЕЛЬТ ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

У рішенні[1], ухваленому в Страсбурзі 23 травня 2000 року щодо справи «Ван Пельт проти Франції» (Van Pelt v. France), Європейський суд з прав людини постановив, що: не було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини (п'ять голосів проти двох); було порушено пункт 1 статті 6 у поєднанні зі статтею 3 Конвенції стосовно процедури розгляду переданої в апеляційний суд справи (одностайно); було порушено пункт 1 статті 6 у зв'язку з рішенням Касаційного суду про оголошення скарги заявника неприйнятною (одностайно). Згідно зі статтею 41 (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові 70 388 французьких франків як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Справа стосувалася заяви громадянина Нідерландів Леонардуса Ван Пельта (Leonardus Van Pelt), 1950 року народження, який проживає в Ейндховені. 8 листопада 1987 року його було обвинувачено у вчиненні правопорушення, пов'язаного з незаконним обігом наркотичних речовин, контрабандою та пособництвом у шахрайстві.

Коли заявник, який перебував у лікарні, не з'явився в апеляційному суді, куди було передано справу, його клопотання про відкладення розгляду справи було відхилено, а адвокатів — позбавлено можливості робити заяви від його імені. Крім того, його касаційну скаргу було оголошено неприйнятною, оскільки він не підкорився наказові про арешт, виданому в той час, як він подав своє клопотання.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 17 квітня 1996 року. 30 березня 1999 року Суд оголосив її прийнятною.

Слухання справи відбулося 16 листопада 1999 року. Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія), голова

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loukaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія),

a також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Cтислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що його справу не було розглянуто упродовж розумного строку згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Він також стверджував, що не міг належним чином скористатися доступними для нього засобами правового захисту, посилаючись на статтю 6 і, наскільки в цьому була необхідність, на статтю 13 Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Щодо тривалості судового розгляду (понад вісім років і дев'ять місяців), Суд дійшов висновку, що відповідні судові органи не перевищили строків тривалості судового розгляду як на етапі передання скарги до суду, так і на етапі винесення судового рішення.

Пункти 1 і 3 статті 6 у поєднанні зі статтею 3 Конвенції

Суд постановив, що позбавлення адвокатів заявника можливості робити заяви по суті справи суперечило зазначеним положенням, оскільки право кожного обвинуваченого на ефективну правову допомогу захисника є одним з основних елементів права на справедливий судовий розгляд. Обвинувачений не втрачає цього права просто через свою неприсутність на слуханні справи.

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Суд звернув увагу на пояснення Уряду під час судового розгляду, що Касаційний суд відмовився від судової практики оголошення скарги заявника неприйнятною. Суд зазначив, що він уже наголошував на тому, що визнання Касаційним судом скарги неприйнятною тільки на підставі того, що заявник не підкорився наказові про арешт, становило необґрунтоване втручання у право заявника на суд, а отже, його право на справедливий судовий розгляд.

Стаття 41 Конвенції

Суд присудив заявникові 70 338 французьких франків як компенсацію за судові витрати.

Судді Тюлкен і Братца висловили думку, яка не збігається з позицією більшості, а суддя Лукайдес — окрему думку. Їхні думки додаються до судового рішення.

 



[1]Це рішення не є остаточним. Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п'яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua