Стаття з журналу № 2'1999

89
18.2.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ЛАЇНО ПРОТИ ІТАЛІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справі «Лаїно проти Італії» (Laino v. Italy), Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Кон‑венції, Суд присудив заявникові певну суму як компенсацію за моральну шкоду та судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — пан Мікеле Лаїно (Michele Laino), громадянин Італії, 1960 року народження, живе в Неаполі.

15 березня 1990 року заявник звернувся до Неапольського окружного суду для юридичного оформлення розлучення зі своєю дружиною пані Р. Він також звернувся з проханням, щоб суд визначив умови опіки над дітьми та користування житлом.

22 березня 1990 року головуючий суддя суду призначив на 12 липня 1990 року слухання щодо спроби досягти дружнього врегулювання. З’ясувавши, що ця спроба була невдалою, головуючий суддя попередньо присудив опіку над дітьми (1984 і 1988 років народження) та користування будинком пані Р. Батькові було надано можливість бачитися з дітьми двічі на тиждень, і він повинен був сплачувати кошти на утримання пані Р. Після шести судових засідань, три з яких були перенесені на прохання заявника, 15 грудня 1994 року суддя, відповідальний за підготовку справи до розгляду судом, наказав, щоб матеріали справи було відіслано до окружного суду Нола (провінція Неаполь), який тоді мав територіальну юрисдикцію для судового розгляду справи. Дата розгляду справи судом була встановлена лише на 8 травня 1997 року. Однак того дня суд переніс засідання з власної ініціативи на 10 липня 1997 року, тому що не було судді. Сторони подали свої заяви 13 листопада 1997 року, і слухання справи відповідним відділом суду відбулося 8 травня 1998 року. У рішенні від 27 травня 1998 року, текст якого було передано до канцелярії того дня, суд оголосив про розлучення подружжя, підтвердив попередні заходи щодо опіки над дітьми та користування житлом і збільшив суму аліментів. Жодна зі сторін не подала апеляцію.

2. Процедура і склад Суду

Заяву до Комісії, подану 12 червня 1996 року, було проголошено прийнятною 28 травня 1997 року.

Після невдалої спроби досягти дружнього врегулювання Комісія у своїй доповіді від 16 вересня 1997 року висловила одностайну думку, що пору‑шено пункт 1 статті 6 і що немає необхідності розглядати питання, чи було порушення статті 8.

Заявник подав заяву до Суду 29 січня 1998 року.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року.

Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Ріца Тюрмен (Riza Türmen, Туреччина)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Франсуаза Тюлкен (Françoise Tulkens, Бельгія)

Вєра Стражніцка (Viera Stráznická, Словаччина)

Пер Лоренцен (Peer Lorenzen, Данія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Володимир Буткевич (Україна)

Йосеп Касадеваль (Josep Casadevall, Андорра)

Ханна Софія Грев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), заступникСекретаряСуду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що його правом на розгляд справи протягом розум‑ного строку, як передбачено пунктом 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, було знехтувано і що тривалість розгляду також порушила його право на повагу до його сімейного життя, що гарантується статтею 8 Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6 Конвенції

Згідно з практикою Суду, розумність тривалості розгляду справи слід оці‑нювати, зокрема, з урахуванням складності справи та того, як повелися заявник і відповідні органи влади. У справах стосовно цивільного статусу те, що поставлено на карту для заявника, також є доречним міркуванням, тому необхідна особлива послідовність з огляду на можливі наслідки, які може мати надмірна тривалість розгляду справи, особливо щодо реалізації заявником його права на повагу до сімейного життя.

Суд відзначив один період затримки, вину за який не можна було поклас‑ти на державу-відповідача, і вважав, що дана справа не є особливо склад‑ною.

Що стосується поведінки органів, які розглядали справу, Суд вважає, що, враховуючи те, скільки було поставлено на карту для заявника (судове рішен‑ня про розлучення і визначення умов щодо опіки над дітьми та прав бачитися з ними), внутрішньодержавні суди не діяли з особливою ретель‑ністю, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції у таких справах. Різні періоди бездіяльності, вина за які лежить на державі, зокрема з 25 листо‑пада 1993 року до 15 грудня 1994 року і з останньої зазначеної дати до 10 липня 1997 року, не задовольняють вимоги «розумного строку».

Зважаючи також на загальну тривалість розгляду справи, Суд дійшов висновку, що було порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 8 Конвенції

Враховуючи вирішення питання за пунктом 1 статті 6, Суд постановив, що немає необхідності розглядати, чи було порушення статті 8.

Застосування статті 41 Конвенції

Пан Лаїно вимагав 70000000 італійських лір за моральну шкоду, якої, згід‑но з його твердженнями, він зазнав. Суд постановив, що заявник безсум‑нівно зазнав моральної шкоди. Враховуючи обставини даної справи, він вирішив присудити йому 25000000 італійських лір.

Заявник також вимагав компенсацію в сумі 16305440 італійських лір за судові витрати у зв’язку із розглядом справи Комісією та Судом.

Суддя Феррарі Браво та судді Тюлкен і Касадеваль висловили окремі думки, які додаються до тексту рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

Голосування