259
06.04.2000

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ
«"КОМІНҐЕРСОЛЛ С. А." ПРОТИ ПОРТУГАЛІЇ»

У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 6 квітня 2000 року у справі «"Комінґерсолл С. А." проти Португалії» (Comingersoll S. A. v. Portugal), Європейський суд з прав людини одностайно постановив, що було порушено статтю 6 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив компанії-заявникові 1 500 000 португальських ескудо як компенсацію за шкоду.

1. Основні факти

Заявником є компанія «Комінґерсолл»(Comingersoll — Comércio e Indústria de Equipamentos S. A.), відкрита акціонерна компанія, заснована згідно з португальським законодавством, правління якої міститься в Карнаксіді (Carnaxide), Португалія.

Компанія володіла вісьмома перевідними векселями на загальну суму 6 812 106 португальських ескудо, які вона одержала від компанії «А. Lda». У призначений строк платежу ці векселі оплачено не було, через що 11 жовтня 1982 року компанія-заявник порушила судове провадження в суді першої інстанції м. Лісабона з метою примусового стягнення цього боргу з компанії «А. Lda» за рішенням суду. 6 грудня 1982 року компанія «А. Lda» висунула заперечення проти позову заявника, і 19 червня 1986 року суд першої інстанції вирішив справу на користь «А. Lda». Компанія-заявник подала апеляцію проти цього рішення до Лісабонського апеляційного суду, який 28 лютого 1989 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив рішення про відхилення заперечення відповідача. Тоді компанія «А. Lda» апелювала з питань права до Верховного суду, але 11 березня 1992 року її апеляцію було відхилено, а компанію позбавлено права на подальше подання апеляції. Згодом матеріали справи було повернуто до Лісабонського суду першої інстанції.

Тим часом 2 лютого 1984 року інша компанія звернулася до суду із запереченням щодо примусового стягнення боргу. Це звернення не було розглянуте до кінця розгляду справи проти «А. Lda» і досі перебуває у провадженні Лісабонського суду першої інстанції.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 7 лютого 1997 року.

Комісія вирішила передати справу для ознайомлення Урядові. 1 листопада 1998 року заяву було передано до Суду і її розгляд доручено четвертій секції, яка 8 грудня 1998 року оголосила заяву прийнятною. 28 вересня 1999 року, з огляду на те, що справа порушує принципове питання, яке стосується застосування статті 41, а саме — чи можуть юридичні особи (на відміну від окремих громадян) претендувати на компенсування моральної шкоди, палата вирішила відмовитися від юрисдикції на користь Великої палати.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція)

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Анатолій Ковлер (Росія),

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник оскаржує тривалість судового провадження, посилаючись при цьому на ґарантії статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Рішення Суду

Стаття 6 Конвенції

Суд визнав, що судове провадження відбувалося зі значними затримками, які самі по собі є достатньою підставою для висновку про те, що судове провадження було невиправдано тривалим. Не можна вважати розумним період судового розгляду з метою ухвалення остаточного рішення, якщо провадження тривало сімнадцять років і п'ять місяців, а орган, уповноважений відправляти правосуддя, так і не спромігся ухвалити таке рішення, незважаючи на вимогу оперативного вирішення таких питань. Отже, виходячи з обставин справи, Суд дійшов висновку, що в даному провадженні не було дотримано вимоги розгляду справи упродовж розумного строку, тобто було порушено пункт 1 статті 6.

Стаття 41 Конвенції

Компанія-заявник висунула вимогу компенсувати їй матеріальну шкоду в розмірі 20 000 000 португальських ескудо та моральну шкоду — 5 000 000 португальських ескудо. Уряд заперечував, зокрема, можливість одержання комерційною компанією компенсації за моральну шкоду.

Насамперед Суд зазначив, що рішення, яким він визнає порушення, накладає на державу-відповідача правовий обов'язок за Конвенцією — виправити порушення і відшкодувати завдані збитки.

Оцінюючи розмір компенсації, Суд брав до уваги матеріальні збитки, тобто фактично зазнані збитки безпосередньо внаслідок стверджуваного порушення, та нематеріальну шкоду, тобто шкоду, пов'язану з тривогою, хвилюваннями і станом невизначеності, спричиненими даним порушенням, а також інші втрати.

Визнавши, що в цій справі компанія-заявник не змогла довести факту завдання їй матеріальної шкоди, Суд вирішив визначити, чи могла компанія претендувати на компенсування будь-якої моральної шкоди.

Виходячи зі своєї прецедентної практики, з практики Комітету міністрів і з досвіду держав — членів Ради Європи, Суд визнав, що не можна виключати можливості призначення комерційній компанії компенсації за зазнану моральну шкоду.

Суд іще раз наголосив на тому, що Конвенція має тлумачитися і застосовуватися таким чином, щоб ґарантувати здійсненність і дієвість прав. Оскільки основною формою відшкодування, яку Суд міг призначити, є грошова компенсація, Суд повинен мати повноваження, у разі забезпечення здійсненності права, ґарантованого статтею 6 Конвенції, призначати грошову компенсацію за моральну шкоду також і у випадку, якщо такої шкоди зазнала комерційна компанія.

У даній справі той факт, що тривалість судового провадження вийшла за розумні межі, обов'язково мав викликати у компанії «Комінґерсолл», її директорів та акціонерів стан великого хвилювання і тривалої невизначеності, нехай навіть лише при проведенні компанією своєї повсякденної діяльності. Зокрема, компанію-заявника було позбавлено можливості одержати компенсацію за своїм позовом раніше і ця її претензія залишається незадоволеною. У зв'язку з цим Суд зауважив, що компанію-заявника було залишено в стані невизначеності, що виправдовує призначення їй компенсації.

Керуючись принципом справедливості, як це передбачено в статті 41, Суд призначив компанії-заявникові компенсацію розміром 1 500 000 португальських ескудо за зазнану нею шкоду.

Суддя Розакіс, до якого приєдналися судді Братца, Кафліш і Важич, висловив окрему думку, яка додається до цього рішення.