Стаття з журналу № 1'1999

ПЕРШІ РІШЕННЯ
НОВОГО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
З ПРАВ ЛЮДИНИ

У четвер 21 січня 1999 року, о 9 годині ранку, в Палаці прав людини у Страсбурзі Європейський суд з прав людини проводитиме відкритий судовий розгляд. Буде проголошено рішення у таких п'яти справах:

1. Фрессо і Руар проти Франції (Fressoz & Roire v. France)

2. Гарсіа Руїз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain)

3. Ван Гейсегем проти Бельгії (Van Geyseghem v. Belgium)

4. Яновський проти Польщі (Janowski v. Poland)

5. Цвавахідес проти Греції (Tsvavachides v. Greece)

Текст кожного рішення та прес-реліз із стислим викладом його змісту буде надано пресі та громадськості одразу після закінчення розгляду.

1. Фрессо і Руар проти Франції

Заявниками в цій справі є пан Роже Фрессо та пан Клод Руар, що народилися відповідно в 1921-му та 1939 роках. Вони обидва журналісти; перший заявник — колишній видавець сатиричної газети Canard enchaine, а другий заявник працює в цій газеті.

У вересні 1989 року на тлі соціального конфлікту, який виник в автомобільній компанії Пежо після того, як керівництво на чолі з паном Жаком Кальве відмовилося підвищити заробітну плату працівникам, Canard enchaine опублікував статтю другого заявника, в якій ішлося про те, що пан Жак Кальве, президент і розпорядчий директор компанії, сам собі підвищив заробітну плату. Стаття, що супроводжувалася фотокопіями витягів із останніх трьох податкових декларацій пана Кальве, мала заголовок: «Різке підвищення заробітної плати пана Жака Кальве — його податкові декларації набагато промовистіші, ніж він сам. За останні два роки хазяїн підвищив собі платню на 45,9%».

Пан Кальве подав скаргу, на підставі якої було порушено кримінальну справу проти заявників у зв'язку з тим, що вони отримали ці фотокопії завдяки порушенню з боку службовця податкової інспекціі, який залишився невідомим, обов'язку зберігати конфіденційність. У суді першої інстанції заявників було виправдано, проте 10 березня 1993 року Паризький апеляційний суд визнав заявників винними в тому, що вони отримали фотокопії. Пана Фрессо було оштрафовано на 10000 франків, а пана Руара — на 5000 франків. Їхнє оскарження щодо права було відхилено касаційним судом у квітні 1995 року.

Заявники стверджують, що визнання їх винними було втручанням у свободу вираження поглядів, гарантовану статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і що їхнє право на презумпцію невинуватості було порушено під час провадження у кримінальній справі, внаслідок чого їх було засуджено на порушення пункту 2 статті 6 Конвенції.

У доповіді від 13 січня 1998 року Європейська комісія з прав людини висловила думку про те, що було допущено порушення статті 10 (21 голос проти 11), проте окремого питання на підставі пункту 2 статті 6 не виникає.

2. Гарсіа Руїз проти Іспанії

Заявником є громадянин Іспанії. Пан Фаустіно-Франсиско Гарсіа Руїз народився в 1941 році та живе в Алькорсоні (Мадрид). У суді першої інстанції він не виграв справу проти М., свого клієнта, за позовом, у якому він вимагав відшкодування невиплаченого йому гонорару за певні послуги, за його твердженням, безсумнівно надані ним клієнтові у зв'язку з розглядом справи суддею № 19 Мадридського суду першої інстанції. Суд першої інстанції постановив, що заявником не доведено, начебто він справді виконував послуги, про які йдеться. Заявник звернувся зі скаргою до Мадридського суду другої інстанції Audiencia Provincial.

Його скаргу було відхилено 17 березня 1995 року. Audiencia Provincial ухвалив у своєму рішенні, що не доведено надання адвокатських послуг заявником у провадженні щодо виконання судового рішення перед суддею № 19 Мадридського суду першої інстанції, «хоча, [можливо], він справді виконував таку роботу».

Посилаючись, зокрема, на статтю 24 іспанської Конституції, заявник подав скаргу de amparo до Конституційного суду, оспорюючи рішення Audiencia Provincial, який не дав жодної відповіді на його доводи. У скарзі заявник наголошував, що насправді він виступав не як адвокат у провадженні щодо виконання судового рішення перед суддею №19 Мадридського суду першої інстанції, а виключно як представник М., що надавав послуги, поради та допомогу щодо процедури, а не щодо спору між сторонами. 11 липня 1995 року скаргу було відхилено.

Заявник стверджує, що він не мав змоги здійснити своє право на справедливий суд в апеляційносу суді, пояснюючи це тим, що суд не розглядав висунуті ним аргументи, що означало порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

У доповіді від 15 вересня 1997 року Комісія висловила думку про те, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 (22 голоси проти 8).

3. Ван Гейсегем проти Бельгії

Заявником у цій справі є бельгійська громадянка пані Нікола ван Гейсегем, 1942 року народження, живе в Хеїларті.

1987 року пані Ван Гейсегем було притягнуто до кримінальної відповідальності бельгійським кримінальним судом за участь у міжнародній групі, пов'язаній з незаконним обігом наркотиків, у якій вона виконувала роль імпортера наркотиків до Бельгії із Бразилії.

Після засудження судом першої інстанції — Брюссельським кримінальним судом вона оскаржила своє засудження. Вона не була присутньою на першому розгляді своєї скарги: ні вона, ні її адвокат не з'явилися перед Брюссельським апеляційним судом. Пані Ван Гейсегем звернулася — оскільки таке право передбачене бельгійським законодавством — із клопотанням про скасування заочного вироку, за яким її було засуджено до трьох років ув'язнення, та штрафу в 60000 бельгійських франків. Внаслідок подання такої заяви справу було повернуто на повторний розгляд до апеляційного суду. Заявниця не з'явилася також і на цей розгляд справи, але мала намір бути представленою адвокатом. 4 жовтня 1993 року апеляційний суд проголосив рішення, у якому відмовився надати дозвіл її адвокатові представляти її та оголосив заяву недійсною. Скаргу пані Ван Гейсегем до касаційного суду було відхилено 4 травня 1994 року.

Заявниця скаржиться, що було порушено її право на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції), а також чинилися перешкоди для здійснення нею права на захист (пункт 3с статті 6 Конвенції).

У доповіді від 3 грудня 1997 року Комісія висловила думку про те, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3с статті 6 Конвенції (14 голосів проти 1).

4. Яновський проти Польщі

Заявником у цій справі є польський громадянин пан Йозеф Міхал Яновськи, журналіст ,1937 року народження, житель Здунської Воли (Польща).

Згідно з версією подій, що стверджується Яновським, 2 вересня 1992 року він завважив, що двоє муніципальних охоронців змушують вуличних торгівців залишити площу в Здунській Волі. Торгівцям було наказано переставити свої прилавки на базарну площу неподалік, і їх було оштрафовано. Заявник не стримався, втрутився і зробив зауваження охоронцям.

20 квітня 1993 року районний суд Здунської Воли визнав заявника винним в тому, що він образив муніципальних охоронців. Його було засуджено до восьмимісячного ув'язнення з відстроченням на два роки і оштрафовано на 1500000 старих злотих. Заявникові також було поставлено вимогу виплатити 400000 старих злотих благодійним закладам та оплатити судові витрати в розмірі 346000 старих злотих. Він оскаржив це рішення. 29 вересня 1993 року Сєрадзький регіональний суд скасував частину присуду в частині засудження до ув'язнення та скасував вимогу про сплату 400000 старих злотих благодійним закладам. Регіональний суд підтвердив штраф у розмірі 1500000 старих злотих, але зменшив судові витрати до 150000 старих злотих. Він вважав, що хоча в рішенні суду першої інстанції не згадувалися лайливі слова, які вживалися заявником, проте в матеріалах справи було достатньо доказів, аби дійти висновку, що заявник справді образив охоронців, назвавши їх «телепнями» та «дурнями».

Заявник стверджує, що внаслідок його засудження було порушено його право на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 Конвенції.

У доповіді від 3 грудня 1997 року Комісія висловила думку, що справді було допущено порушення цього положення (8 голосів проти 7).

5. Цвавахідіс проти Греції

Заявником у цій справі є грек за національністю пан Габріел Цвавахідіс, 1942 року народження, живе в Кілкісі.

Пан Цвавахідіс, який належить до секти свідків Ієгови, у зв'язку з порушеною проти нього кримінальною справою за протизаконну організацію діяльності церкви стверджував, що з огляду на його релігійні вірування його було піддано таємному наглядові з боку національної розвідувальної служби.

Заявник скаржиться на порушення статей 8 (право на повагу до особистого життя), 9 (свобода віросповідання) та 11 (свобода зібрань та об'єднання) Конвенції, взятих окремо або в поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації).

У своїй доповіді від 28 жовтня 1997 року Комісія висловила думку про те, що:

і) було допущено порушення статті 8;

іі) не було допущено порушення статті 9;

ііі) згідно зі статтею 11 не було порушено окремих питань;

іv) не було необхідності досліджувати, чи було допущено порушення статті 14, взятої в поєднанні зі статтями 8, 9 та 11.

Голосування