Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'1999

Назва
 
Рішення у справі «Ларкос проти Кіпру». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Larkos v. Cyprus)
 
Зміст
 

93
18.2.1999

 

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ЛАРКОС ПРОТИ КІПРУ»


У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 18 лютого 1999 року у справі «Ларкос проти Кіпру» (Larcos v. Cyprus), Європейський cуд з прав людини одностай‑но постановив, що було порушення статті 14 (заборона дискримінації) Євро‑пейської конвенції з прав людини та статті 8 (право на недоторканність житла) Конвенції і що немає необхідності розглядати іншу скаргу заявника про порушення статті 14, а також статті 1 (захист власності) Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявникові певні суми як компенсацію за моральну шкоду та судові витрати.

Рішення було зачитане у відкритому судовому засіданні Головою Суду Люціусом Вільдхабером.

1. Основні факти

Заявник — пан Ксеніс Ларкос (Xenis Larkos), громадянин Кіпру, 1936 року народження, живе в Нікосії. Державний цивільний службовець на пенсії.

1 травня 1967 року заявник орендував у держави будинок згідно з умова‑ми договору оренди, який містив багато ознак типового договору між влас‑ни‑ком житла та орендатором. 3 грудня 1986 року міністерство фінансів, де він працював, попросило звільнити його власність до 30 квітня 1987 року. Заяв‑ник відмовився, посилаючись на те, що його права як мешканця захищені Законом про орендний контроль 1983 року. 5 лютого 1992 року Нікосійський окружний суд підтримав прохання Уряду щодо видання наказу про контроль над житлом і розпорядився, щоб заявник звільнив приміщення до 30 червня 1992 року. 22 травня 1995 року Верховний суд відхилив апеляцію заявника проти рішення окружного суду. Заявникові пригрозили негайним виселен‑ням.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 21 листопада 1995 року. Проголосивши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 14 січня 1998 року висловила одностайну думку про порушення статті 14 Конвенції разом зі статтею 8 і що немає необхідності з’ясовувати, чи було порушення статті 14 та статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції. Уряд Кіпру передав цю справу до старого Суду 11 травня 1998 року.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття чинності цим Протоколом 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), заступникГолови

Антоніо Пастор  Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Луїджі Феррарі  Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Іренеу Кабраль  Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Бостьян Жупанчич (Boštjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня югославська республіка Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantiru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія)

Андреас Н. Луїзу (Andreas N. Loizou, Кіпр), суддя ad hoc,

а також Мікеле деСальвія (Michele de Salvia), СекретарСуду.

 

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився, що його, як мешканця, який проживає в урядовому будинку (умови такого проживання регулюються Законом про орендний конт‑роль 1983 року), було незаконно дискриміновано у праві на недоторканність житла. Він зауважив, що на відміну від приватного мешканця, який орендує житло у приватного власника, йому не було надано захисту від виселення в кінці строку оренди. Він стверджує, що було порушення статті 14 Конвенції та статті 8 Конвенції, а також статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 14 Конвенції разом зі статтею 8

Суд зауважив, що заявник може посилатися на статтю 14 Конвенції, оскільки суть справи перебуває в межах статті 8, особливо беручи до уваги рішення Нікосійського окружного суду, згідно з яким заявникові було наказано звільнити будинок. З цього приводу Суд вважає, що той факт, що заявник не стверджує про порушення статті 8 або й досі не був виселений з будинку, не відповідає меті застосовності статті 14. Важливо, що Закон від 1983 року було застосовано йому на шкоду, оскільки він та його сім'я жили під загрозою виселення від початку процедури виселення.

Стосовно суті скарги Суд нагадав, що, відповідно до встановлених норм, різниця у ставленні є дискримінацією, якщо немає об'єктивних та обґрунто‑ваних підстав, тобто якщо не переслідується законна мета або немає обґрунтованого пропорційного зв’язку між засобами, які застосовуються, та метою, яка ставиться. Більше того, сторони-учасниці користуються певною свободою оцінки, якою мірою і чи загалом відмінності в подібних ситуаціях є підставою для іншого підходу до них.

На підставі цієї принципової заяви Суд відхилив аргумент Уряду, що не можна вважати, начебто заявник опинився у схожій ситуації, як і приватна особа, що орендує житло у приватного власника. З умов орендного договору Суду було ясно, що житло, про яке йде мова, було надане в оренду заяв‑ни‑кові не як державному цивільному службовцеві і що Уряд діяв не в рамках публічного права, а в рамках приватного права, коли підписував договір оренди.

Суд зауважив, що сторона-відповідач шукала підстави обґрунтувати різ‑ни‑цю у ставленні в даному випадку, посилаючись на обов'язки, які покла‑даються Конституцією на владу з управління державною власністю. Однак вважається, що у справі заявника Уряд-відповідач не дав переконливого по‑яс‑нення, яким чином, виселивши заявника, буде задоволено загальні інте‑реси. Хоча визнається, що чинник громадського інтересу може бути підста‑вою різного ставлення до осіб у відносно схожих ситуаціях, Суд зауважив, що Уряд не навів прикладів переважного інтересу, який би давав підстави для позбавлення заявника захисту, що надається мешканцям згідно із Законом 1983 року. Стосовно твердження Уряду, що заявника не можна при‑рів‑нювати до приватного власника житла, коли мова йде про власність держави, Суд нагадав, що влада, надаючи будинок в оренду заявникові, ді‑яла як приватна сторона. Також було зауважено, що рішення не поши‑рювати дію Закону 1983 року на мешканців урядових будинків, що прожи‑вають поряд з орендаторами приватних будівель, вимагає особливого об‑ґрунту‑вання, тим більше що Уряд сам по собі захищений законом у тих випадках, коли здає житло в оренду приватним особам. Із цих причин Суд постановив, що Уряд не навів об'єктивних та обґрунтованих доводів на користь іншого ставлення до заявника.

Отже, було порушення статті 14 разом зі статтею 8 Конвенції.

 

Стаття 14 Конвенції та стаття 1 Протоколу № 1

Посилаючись на раніше прийняті рішення, Суд вважає, що немає необхідності спеціально розглядати скаргу заявника з цього приводу.

 

Застосування статті 14 Конвенції

Заявник вимагав відшкодування матеріальних та нематеріальних збитків і компенсації судових витрат. Суд відхилив його вимогу про відшкодування матеріальних збитків, оскільки не було встановлено причинного зв'язку між порушенням права згідно з Конвенцією і відповідно зазнаними збитками. З іншого боку, Суд присудив йому суму в 3000 кіпрських фунтів, беручи до уваги, що він (та його сім'я) жили під загрозою виселення з 1986 року і, ціл‑ком зрозуміло, могли страждати від стресу та хвилювання, спричинених невизна‑ченістю долі їхнього житла, в якому вони мешкали з 1967 року. Суд присудив заявникові 5000 кіпрських фунтів як компенсацію за судові витра‑ти.

Суддя Кабраль Баррето висловив окрему думку, яка додається до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

 

 

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua