Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 2'1999

Назва
 
Рішення у справі «Ван Гейсегем проти Бельгії». Комюніке СекретаряСуду.
(Judgment in the case of van Geyseghem v. Belgium)
 
Зміст
 

31
21.1.1999

 

 

 

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «ВАН ГЕЙСЕГЕМ ПРОТИ БЕЛЬГІЇ»


У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 21 січня 1999 року у справі «Ван Гейсегем проти Бельгії» (Van Geyseghem v. Belgium), Європейський суд з прав людини шістнадцятьма голосами проти одного постановив, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) і пункту 3 (с) (право на правову допомогу захисника) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд постановив виплатити заявниці певну суму як компенсацію за судові витрати.

1. Основні факти

Заявниця — пані Ніколь ван Гейсегем (Nicole Van Geyseghem), громадянка Бельгії, 1942 року народження, проживає в Хеїларті (Бельгія).

У 1987 році заявницю було притягнуто до відповідальності бельгійським кримінальним судом за участь у діяльності міжнародної групи, пов’язаної з незаконним обігом наркотиків, де вона тричі здійснювала ввезення наркотиків із Бразилії до Бельгії.

Після того як її було засуджено судом першої інстанції, Брюссельським кримінальним судом, вона подала апеляцію з оскарженням цього рішення. На першому розгляді її скарги вона не була присутньою, а після розгляду звернулася — оскільки вона мала таке право, згідно з бельгійським законо‑давством, — із клопотанням про скасування заочного вироку Брюссель‑ського апеляційного суду, за яким її було засуджено до трьох років ув’язнення та до штрафу в 60000 бельгійських франків. З огляду на подання такого клопотання справу було повернуто на повторний розгляд до апеляційного суду. Заявниця не була присутньою і на цьому розгляді її справи. На суді був присутній її адвокат, який повідомив, що він представляє свого клієнта і збирається подати заяву про те, що кримінальне переслідування перетворилося на таке, що має строк давності. Апеляційний суд відмовився надати йому право представляти свого клієнта і в своєму рішенні від 4 жовтня 1993 року оголосив клопотання заявниці недійсним. Скаргу пані ван Гейсегем до касаційного суду було відхилено 4 травня 1994 року.

 

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 25 жовтня 1994 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 3 грудня 1997 року висловила думку про те, що було допущено порушення статті 6 Конвенції (чотирнадцять голосів проти одного). 9 квітня 1998 року Бельгійський уряд передав справу на розгляд до старого Суду. Заявниця також передала свою справу до Суду.

Згідно з перехідними положеннями Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати нового Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада 1998 року. Судове рішення було постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), заступник Голови

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція), заступник Голови

Ніколас Братца  (Nicolas Bratza, Британія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Бенедетто Конфорті (Benedetto Conforti, Італія)

Антоніо Пастор Рідруехо (Antonio Pastor Ridruejo, Іспанія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Єжи Макарчик (Jerzy Makarczyk, Польща)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Ріца Тюрмен (RizaTürmen, Туреччина)

Франсуаза Тюлкен (Franзoise Tulkens, Бельгія)

Корнеліу Бірсан (Corneliu Bоrsan, Румунія)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембург)

Ханна Софія Грев (Hannе Sophie Greve, Норвегія)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія),

а також Мікеле де Сальвія (Michele de Salvia), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Пані ван Гейсегем скаржилася, що Брюссельський апеляційний суд відмовився надати дозвіл її адвокатові захищати її за її відсутності під час розгляду скарги, поданої нею проти рішення суду нижчої інстанції. Вона стверджувала, що було порушено пункти 1 і 3 (с) статті 6 Конвенції.

Рішення Суду

Суть скарги

Суд знову звернувся до принципів, закладених ним у своїх рішеннях у справах «Пойтрімол проти Франції» (Poitrimol v. France, від 23 листопада 1993 року, серія А, № 277) та «Лала і Пелладоа проти Нідерландів» (Lala and Pelladoah v. the Netherlands, від 22 вересня 1994 року, серія А, № 297-А і В), які мали обставини, подібні до обставин цієї справи. У першій із цих трьох справ Суд постановив, що присутність підзахисного має велике значення як через те, що він має здійснити своє право бути присутнім на розгляді своєї справи, так і через потребу перевірки точності його показань і порівняння їх із показаннями потерпілого, інтереси якого мають бути захищені, а також з показаннями свідків. Тому законодавством мають передбачатися заходи, що запобігають виникненню ситуацій із невиправ‑даною відсутністю учасників розгляду справи у суді. Однак у рішеннях, які Суд постановив стосовно решти двох справ, було зазначено, що також «дуже важливим чинником справедливості кримінального правосуддя є належний захист і обвинуваченого, як у суді першої інстанції, так і при поданні ним апеляції, і це є ще важливішим, якщо, як це передбачено нідерландським законодавством, ніяких заперечень не може бути висунуто проти заочного рішення, ухваленого стосовно апеляційної скарги». Суд додав, що остання умова має переважне значення, і тому той факт, що підзахисний, незважаючи на здійснений належним чином виклик до суду, не з’явився на розгляд його справи, не може — навіть за відсутності поважної причини — виправдовувати позбавлення цього підзахисного його права, гарантованого пунктом 3 статті 6 Конвенції, на здійснення захисту адвокатом. Саме суди мають потурбуватися про те, щоб судовий розгляд був справедливим і, відповідно, щоб адвокатові, присутньому на судовому засіданні явно з метою здійснення захисту відсутнього обвинуваченого, було надано можливість здійснити такий захист.

Суд не зміг прийняти аргумент Бельгійського уряду, що висновок про неможливість заочного скасування вироку виявився визначальною підставою для постановлення рішень у справах Лали і Пелладоа. Тій частині висновку, що починається словами «і це є ще важливішим...», Уряд надав другорядного значення. Суд, навпаки, наголосив на переважному значенні забезпечення саме належного захисту обвинувачуваного. Право кожної особи, обвинуваченої в кримінальному злочині, на ефективний адвокатський захист є одним із основних атрибутів справедливого судового процесу. Обвинувачуваний не втрачає цього права лише на тій підставі, що він був відсутній на судовому засіданні. Навіть якщо законодавчий орган повинен був передбачити заходи, які б запобігали виникненню ситуацій із невиправданою відсутністю учасників судового засідання, він не був би спроможний карати їх, створюючи винятки щодо здійснення права на адвокатський захист. Законну вимогу присутності обвинувачуваного на розгляді його справи в суді можна виконати за допомогою інших засобів, а не позбавленням його права на адвокатський захист.

Принцип, закладений  у справах Лали і Пелладоа, застосовується і в цій справі. Навіть якщо пані ван Гейсегем уже кілька разів мала можливість захищати себе, Брюссельський апеляційний суд все одно повинен був дозволити її адвокатові, пану Верштретену, присутньому на судовому слуханні справи, здійснити її захист, незважаючи на її відсутність. Це є особливо важливим у цій справі, тому що захист, який збирався провести пан Верштретен, стосувався питання права. Він мав намір використати при захисті посилання на передбачену законом давність кримінального переслідування — питання, яке Суд охарактеризував як вагомий чинник. Навіть якщо, як це зазначає Уряд, апеляційний суд мав розглянути свою власну пропозицію з питання передбаченої законом давності кримінального переслідування, правова допомога захисника все одно була б необхідною для розв’язання конфліктів, а сам адвокат — необхідним для здійснення саме цього права на захист. Крім того, в рішенні апеляційного суду від 4 жовтня 1993 року не міститься жодного висновку з цього питання.

Отже, було допущено порушення пункту 1 статті 6 та пункту 3 (с) статті 6 Конвенції.

[Див. пункти 26–36 рішення Суду та пункт 1 резолютивної частини рішення].

 

Застосування статті 41 Конвенції

Пані ван Гейсегем вимагала відшкодування їй фінансових збитків розміром у 4332000 бельгійських франків. Суд вирішив, що він не зміг би визначити, якого висновку дійшов би Брюссельський апеляційний суд, якби надав заявниці дозвіл бути представленою на розгляді справи адвокатом. Більше того, між порушенням Конвенції та кількома пунктами витрат, нібито зазнаних заявницею, причинного зв’язку встановлено не було (зокрема, внаслідок її переховування від правосуддя). Тому Суд відхилив вимогу заявниці компенсувати ці витрати. Щодо моральної шкоди, Суд вважає, що висновок про порушення статті 6 є достатньою компенсацією.

Заявниця також зверталася з проханням про те, щоб Бельгійська держава не застосовувала покарання, ухваленого щодо неї апеляційним судом. Суд нагадав, що Конвенція не надає йому повноважень вимагати будь-якого зобов’язання такого роду від Бельгійської держави.

Крім того, пані ван Гейсегем вимагала відшкодування судових витрат розміром у 412781 бельгійський франк, пов’язаних із провадженнями в судах Бельгії та органах Конвенції в Страсбурзі. Суд визнав, що заявниця має право клопотати про компенсацію таких витрат перед Комісією і Судом. Враховуючи ці витрати і керуючись принципом справедливості при оцінці наявної у нього інформації, Суд присудив виплатити пані ван Гейсегем 300000 бельгійських франків.

 

[Див. пункти 38–45 рішення Суду та пункти 2–4 резолютивної частини рішення].

Сім суддів висловили окремі думки, які додаються до цього рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr/) у день їх постановлення.

Відповідно до Регламенту, Секретар Суду, який має діяти на власний розсуд, надає інформацію про роботу Суду і відповідає на запитання преси.

 

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell)
Телефон: (0)3 88 41 24 92; факс: (0)3 88 41 27 91

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua