Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'1999

Назва
 
Справа «Кіпр проти Туреччини», передана на розгляд Європейського суду з прав людини. Комюніке Секретаря Суду.
(Case of Cyprus against Turkey Referred to the European Court of Human Rights)
 
Зміст
 

445
8.09.1999

Комюніке Секретаря Суду

СПРАВА «КІПР ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ», ПЕРЕДАНА
НА РОЗГЛЯД ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Справа «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus against Turkey) (заява № 25781/94) передана на розгляд Європейського суду з прав людини Урядом Кіпру відповідно до пункту 4 статті 5 Протоколу № 11 до Європейської конвенції з прав людини. Сьогодні оприлюднюється доповідь Європейської комісії з прав людини від 4 червня 1999 року щодо цієї справи.

Справа пов'язана з питаннями, які виникають із ситуації, що існує на Кіпрі з липня 1974 року, і стосується обвинувачень, що у зв'язку з цим Туреччина і далі порушує різні статті Європейської конвенції з прав людини після двох попередніх доповідей Комісії (див. нижче).

Скарги

Уряд-заявник стверджує факти порушень статей 1, 2, 3, 4, 5, 6, 8, 9, 10, 11 і 13 Конвенції, статей 1, 2 і 3 Протоколу № 1 до Конвенції та статей 14 і 17 Конвенції, якщо їх тлумачити разом з усіма цими положеннями.

Скарги поділяються на п'ять різних груп:

а) безвісно відсутні особи з числа грецьких кіпріотів

Стосовно цих осіб стверджується, що якщо когось із них ще тримають під вартою в Туреччині, то це є формою рабства або підневільного стану, що суперечить статті 4 Конвенції, і становить серйозне порушення їхнього права на свободу, відповідно до статті 5. Крім того, Урядзаявник стверджує, що були порушення статей 2 (право на життя), 3 (нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження, а саме — тривале затримання або систематичне неналежне поводження), 6 (право на справедливий і відкритий судовий розгляд упродовж розумного строку), 8 (повага до приватного і сімейного життя), 13 (право на ефективний засіб правового захисту), 14 (дискримінація за ознакою етнічного походження) і 17 (діяльність, спрямована на скасування гарантованих Конвенцією прав грецьких кіпріотів).

Щодо родичів безвісно відсутніх осіб, Уряд Кіпру стверджує наявність порушень статей 3, 8 і 10 на підставі того, що турецькі органи влади ніколи не надають інформацію про долю безвісно відсутніх осіб. Уряд також скаржиться на порушення статей 2, 3, 4 і 5 стосовно стверджуваної відсутності належного розслідування зазначених подій.

b) житло і майно переміщених осіб

Скарги Уряду-заявника під цим заголовком пов'язані зі статтею 8 Конвенції (тривала відмова у наданні дозволу грецьким кіпріотам повернутися до їхніх домівок і сімей у північній частині Кіпру), статтею 1 Протоколу № 1 (відмова у доступі до власності та в користуванні цією власністю, перерозподіл майна, відмова у наданні компенсації та позбавлення права власності на майно), статтею 13 Конвенції (відсутність ефективного засобу правового захисту) і статтею 14 (дискримінація).

с) умови життя грецьких кіпріотів у північній частині Кіпру

Уряд-заявник посилається на статтю 2 Конвенції (відмова у невідкладній медичній допомозі), статтю 3 (стосовно грецьких кіпріотів, що проживають на території, «оточеній чужими володіннями», у місцевості Карпас (Karpas area); зокрема, у зв'язку з їхнім похилим віком говорять, що обмеження, встановлені для них, і методи примусу, що застосовуються, становлять нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження), статтю 5 (загроза особистій недоторканності та відсутність офіційних заходів для запобігання цій загрозі), статтю 6 (відсутність забезпечення справедливого та відкритого розгляду незалежним і безстороннім судом для грецьких кіпріотів, цивільні права яких було порушено), статтю 8 (втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції), статтю 9 (втручання у свободу віросповідання), статтю 10 (втручання у право отримувати і передавати інформацію та ідеї), статтю 11 (обмеження свободи зібрань та об'єднання), статтю 13 (відсутність ефективних засобів правового захисту стосовно цих порушень) і статтю 14 (дискримінація), статтю 1 Протоколу № 1 (позбавлення майна та втручання у мирне володіння майном) і статтю 2 Протоколу № 1 (відмова у забезпеченні середньої освіти та відсутність поваги до прав батьків за цією статтею).

d) право переміщених грецьких кіпріотів проводити вільні вибори

Уряд-заявник скаржиться, що, всупереч статті 3 Протоколу № 1, у результаті переміщення грецьких кіпріотів та відмови їм у праві повернутися, переміщеним грецьким кіпріотам дієво перешкоджають у здійсненні права мати вільно обраних представників у законодавчих органах Кіпру.

е) скарги, пов'язані з турецькими кіпріотами

Стосовно турецьких кіпріотів Уряд-заявник стверджує наявність порушень статті 5 Конвенції (особиста недоторканність), статті 6 (судовий розгляд «військовими судами»), статті 10 (заборона газет, що виходять грецькою мовою), статті 11 (відмова у праві на свободу об'єднання з грецькими кіпріотами), статті 1 Протоколу № 1 (ненадання дозволу повернутися до своєї власності, що міститься у південній частині Кіпру). Також стверджуються порушення статей 3, 5 і 8 Конвенції у зв'язку зі ставленням до циган з числа турецьких кіпріотів, які шукали притулку у Сполученому Королівстві.

Процедура

Заяву було подано до Комісії 22 листопада 1994 року і визнано прийнятною 28 червня 1996 року. Представники Комісії заслухали свідчення у Страсбурзі (27 і 28 листопада 1997 року), на Кіпрі (з 21 по 24 лютого 1998 року) та в Лондоні (22 квітня 1998 року). 7 липня 1998 року Комісія заслухала усні заяви сторін у Страсбурзі.

Дійшовши висновку, що немає можливості досягти дружнього врегулювання, Комісія підготувала доповідь, у якій виклала факти і висловила думку стосовно того, чи ці факти розкривають стверджувані порушення державою її зобов'язань за Конвенцією.

Висновки Комісії

Комісія дійшла таких висновків:

Загальні та попередні висновки

Передовсім, Комісія одностайно вирішила (і), що Уряд-заявник має право подати заяву до Суду і законний правовий інтерес полягає в тому, щоб його заяву було розглянуто по суті; (іі) незважаючи на утворення «Турецької Республіки Північного Кіпру» у 1983 році, факти, які є предметом скарги, підпадають під юрисдикцію Туреччини і можуть мати наслідком її відповідальність за Конвенцією; та (ііі) засоби правового захисту, доступні в інституціях «Турецької Республіки Північного Кіпру», все-таки слід вважати, для цілей Конвенції, внутрішніми засобами правового захисту, тому вичерпання їх у принципі є обов'язковим.

Суть скарг

а) безвісно відсутні особи з числа грецьких кіпріотів

Комісія висловила одностайну думку, що не було порушення статті 4 Конвенції або статті 5 (фактичне тримання під вартою). Мало місце тривале порушення статті 5 у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування (одноголосно). Було порушення статті 2 через відсутність ефективного розслідування (одноголосно). Було тривале порушення статті 3 стосовно родичів безвісно відсутніх осіб (одноголосно).

b) житло і майно переміщених осіб

Було тривале порушення статті 8 і статті 1 Протоколу № 1 (одноголосно). Було порушення статті 13 Конвенції у тому, що не забезпечувалися ефективні засоби правового захисту у зв'язку з цими порушеннями (одноголосно). Було порушення статті 14, якщо її тлумачити разом зі статтею 8 Конвенції та статтею 1 Протоколу № 1 (19 голосів проти 1).

с) умови життя грецьких кіпріотів у північній частині Кіпру

Упродовж періоду, який розглядається, не було порушення статті 2 або статті 5 (одноголосно). Не було порушення статті 6 (17 голосів проти 3). Було порушення статті 9 (одноголосно) і статті 10 (одноголосно). Не було порушення статті 11 (одноголосно).

Було тривале порушення статті 1 Протоколу № 1, порушення статті 2 Протоколу № 1 і статті 8 Конвенції (одноголосно). Було порушення статті 3 через дискримінаційне ставлення до грецьких кіпріотів, які проживають у місцевості Карпас (одноголосно). Було порушення статті 13 внаслідок ненадання засобів правового захисту щодо встановлених порушень (одноголосно).

d) право переміщених грецьких кіпріотів проводити вільні вибори

Комісія одностайно дійшла висновку, що не було порушення статті 3 Протоколу № 1.

е) скарги, пов'язані з турецькими кіпріотами

Комісія дійшла висновку, що жодне зі стверджуваних порушень не було доведене.

Попередні заяви

Це — четверта заява Кіпру проти Туреччини, пов'язана з наслідками військових операцій Туреччини у Північному Кіпрі в липні та серпні 1974 року. Щодо перших двох заяв (вересень 1974 року та березень 1975 року) Комісія підготувала доповідь 10 липня 1976 року, у якій дійшла висновку, що були порушення статей 2, 3, 5, 8, 13 і 14 Конвенції та статті 1 Протоколу № 1. Після доповіді 1976 року було ухвалено резолюцію (DH (79) 1) Комітету міністрів Ради Європи, яка, зокрема, констатувала, що події на Кіпрі є порушенням Конвенції, та закликала сторони відновити переговори між громадами. Третя заява (вересень 1977 року) спонукала Комісію до підготовки доповіді від 4 жовтня 1983 року, у якій містився висновок, що Туреччина порушила статті 5 і 8 Конвенції та статтю 1 Протоколу № 1. 2 квітня 1992 року Комітет міністрів ухвалив резолюцію DH (92) 12 стосовно цієї заяви та вирішив оприлюднити доповідь Комісії.

22 січня 1990 року Туреччина визнала обов'язкову юрисдикцію Європейського суду з прав людини. До набрання чинності Протоколом № 11 до Конвенції 1 листопада 1998 року таке визнання не було обов'язковим для Договірних держав.

Колегія Великої палати Суду перевірить справу і вирішить, хто проводитиме слухання — палата із семи суддів чи Велика палата у складі 17 суддів.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua