Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 4'1999

Назва
 
Рішення у справі «Уїлл проти Ліхтенштейну». Комюніке Секретаря Суду.
(Judgment in the case of Wille v. Liechtenstein)
 
Зміст
 

593
28.10.1999

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ У СПРАВІ «УЇЛЛ ПРОТИ ЛІХТЕНШТЕЙНУ»

У рішенні, ухваленому 28 жовтня 1999 року у справі «Уїлл проти Ліхтенштейну» (Wille v. Liechtenstein), Європейський суд з прав людини постановив 16-ма голосами проти 1, що було порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) та статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Європейської конвенції з прав людини. Відповідно до статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції, Суд присудив виплатити заявникові 10 000 швейцарських франків за моральну шкоду та 91 014,05 швейцарського франка за судові витрати.

1. Основні факти

Заявник — Герберт Уїлл (Herbert Wille), громадянин Ліхтенштейну, 1944 року народження, проживає в Балзерсі (Balzers), Ліхтенштейн.

У 1992 році виник спір між його світлістю князем Ліхтенштейну Гансом-Адамом ІІ (далі — князь) та урядом Ліхтенштейну стосовно політичної компетенції у зв'язку з референдумом, на який виносилося питання щодо вступу Ліхтенштейну в Європейську економічну зону. У той час заявник був членом уряду Ліхтенштейну. Після спору, що виник між князем та членами уряду під час зустрічі 28 жовтня 1992 року, справу було врегульовано прийняттям спільної декларації князя, законодавчого органу — ландтагу та уряду.

У травні 1993 року заявник не виставляв своєї кандидатури на виборах до нового ландтагу. У грудні 1993 року його було призначено головою Адміністративного суду Ліхтенштейну (Verwaltungsbeschwerdeinstanz) на конкретний строк повноважень.

16 лютого 1995 року серед кількох лекцій з питань конституційної юрисдикції та основних прав заявник прочитав публічну лекцію в Ліхтенштейнському інституті досліджень на тему «Характер і функції Конституційного суду Ліхтенштейну». Під час лекції заявник висловив думку, що Конституційний суд має компетенцію щодо «тлумачення конституції у разі виникнення розбіжностей між князем (урядом) та ландтагом». Про лекцію було повідомлення в місцевій пресі.

27 лютого 1995 року князь надіслав заявникові листа з приводу його лекції. Князь не погоджувався з твердженням щодо компетенції Конституційного суду, а також нагадав попередній політичний спір. У нього, продовжував він, є причини вважати, що заявник не відчував своїх зобов'язань за конституцією і висловив твердження, які явно порушували конституцію. За що заявника було позбавлено права на державну службу. Князь бажав поінформувати його заздалегідь, що не призначить його на державну службу, якщо це буде запропоновано ландтагом або іншим органом.

У своїй відповіді від 20 березня 1995 року заявник роз'яснив свою правову позицію і поскаржився, що попередження князя порушувало його право на свободу вираження поглядів та свободу висловлювати наукову точку зору.

У наступному листі до заявника від 4 квітня 1995 року князь відповів, що він намагався уникнути публічної дискусії, повідомивши заявника приватним листом про своє рішення якомога раніше.

У квітні 1997 року кандидатура заявника була запропонована ландтагом Ліхтенштейну на подальший строк перебування на посаді голови Адміністративного суду. Проте князь не призначив його.

2. Процедура і склад Суду

Заяву було подано до Європейської комісії з прав людини 25 серпня 1995 року. Визнавши заяву прийнятною, Комісія у своїй доповіді від 17 вересня 1998 року висловила думку, що було порушення статті 10 Конвенції (15 голосів проти 4), статті 13 Конвенції (16 голосів проти 3), що не було потреби визначати, чи мало місце порушення статті 6 Конвенції, і що окремого питання за статтею 14 у поєднанні зі статтею 10 Конвенції не виникає (17 голосів проти 2). Комісія передала справу до Суду 24 жовтня 1998 року. Уряд Ліхтенштейну також звернувся до Суду.

Відповідно до перехідних положень Протоколу № 11 до Конвенції, справу було передано до Великої палати Європейського суду з прав людини після набуття Протоколом чинності 1 листопада. Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло 17 суддів, а саме:

Елізабет Палм (Elisabeth Palm, Швеція), голова

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Луїджі Феррарі Браво (Luigi Ferrari Bravo, Італія)

Георг Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Люціус Кафліш (Lucius Caflisch, Швейцарія)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Віллі Фурманн (Willi Fuhrmann, Австрія)

Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Бостьян Жупанчич (Boрtjan Zupancic, Словенія)

Ніна Важич (Nina Vajic, Хорватія)

Джон Хедіган (John Hedigan, Ірландія)

Маргарита Цаца-Ніколовська (Margarita Tsatsa-Nikolovska, колишня республіка Югославії Македонія)

Тудор Пантіру (Tudor Pantоru, Молдова)

Егілс Левіц (Egils Levits, Латвія)

Крістак Трая (Kristaq Traja, Албанія),

а також Мод де Бур-Буквіккіо (Maud de Boer-Buquicchio), заступник Секретаря Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявник скаржився з приводу того, що лист князя від 27 лютого 1995 року із повідомленням про непризначення його на державну службу, у разі якщо це буде запропоновано ландтагом або іншим органом, порушує його право на свободу вираження поглядів, що гарантується статтею 10 Конвенції. Він також скаржиться за статтями 6 та 13 Конвенції, що не мав судових засобів для захисту репутації та особистих прав.

Рішення Суду

Стаття 10

Суд визнав, що оскаржуваний засіб, тобто лист князя від 27 лютого 1995 року, справді є втручанням у реалізацію заявником права на свободу вираження поглядів. Суд вважає, що залучення до державної служби — право, не передбачене у Конвенції, — не є головним питанням у справі, поданій на розгляд Суду. Попри те що князь порушив питання про можливе повторне призначення заявника на посаду голови Адміністративного суду, листи, по суті, зводилися до зауважень на адресу заявника з приводу його попередньо висловлених думок.

У зв'язку з цим Суд зауважив, що оскаржувані дії відбувалися на середині строку перебування заявника на посаді голови Адміністративного суду і що це не було пов'язано з конкретними процедурами прийняття на державну службу, коли дається кваліфікаційна характеристика особи. Із листа від 27 лютого 1995 року випливає, що князь прийняв рішення стосовно майбутнього для заявника, а також рішення щодо реалізації одного із своїх суверенних прав — права на призначення державних службовців. Більше того, зазначений лист був чітко адресований заявникові як голові Адміністративного суду, хоча і надісланий на домашню адресу. Суд не прийняв аргументу Уряду, що листи князя були приватними і не були документом державної влади.

Суд нагадав, що таке втручання дає привід для порушення статті 10, якщо не буде доведено, що воно «передбачене законом», що при цьому ставилося одну або більше законних цілей, як це визначено у пункті 2, і що воно було «необхідним у демократичному суспільстві».

Починаючи з припущення, що втручання передбачалося законом і мало законну мету, тобто підтримання громадського порядку та сприяння стабільності, збереження незалежності і безсторонності суду, як це стверджується Урядом, Суд вирішив, що це не було «необхідним у демократичному суспільстві».

Оцінюючи, чи відповідали дії князя — реакція на твердження заявника — «нагальній суспільній потребі» і чи «були пропорційними до поставленої законної мети», Суд розглянув заперечуване твердження у світлі всієї справи і зважив на особливу важливість посади заявника, його висловлювань, а також на контекст, у якому вони були зроблені, і реакцію на них.

Суд зауважив, що на час подій заявник був високопосадовим суддею. Суд вважає, що, коли б не виникало питання про свободу вираження поглядів особами, які обіймають такі високі посади, «обов'язки та відповідальність», про які йдеться у пункті 2 статті 10, припускають особливу важливість, оскільки очікується, що державні службовці судових органів повинні виявляти стриманість у здійсненні свободи вираження поглядів в усіх випадках, коли авторитет і безсторонність судочинства імовірно стануть предметом сумніву. Однак Суд також визнав, що втручання у свободу вираження поглядів судді, який обіймав таку посаду, як заявник, вимагало прискіпливого вивчення з боку Суду.

Суд зазначив, що лекція заявника, яка відбулася 16 лютого 1995 року, була однією із серії академічних лекцій з питань конституційної юрисдикції та основних прав. Лекція заявника, з огляду на те, що вона зачіпала питання конституційного права, а точніше, питання, чи підлягав один із суверенів держави юрисдикції Конституційного суду, безумовно, мало політичні наслідки. Проте, на думку Суду, сам лише цей аспект не повинен був утримати заявника від будь-яких тверджень з цього приводу. Думка, висловлена заявником, не могла розглядатися як безпідставна пропозиція, оскільки у Ліхтенштейні її багато хто поділяв. Більше того, не було підстав доходити висновку, що в лекції заявника пролунали якісь зауваження щодо справ у процесі провадження, сувора критика щодо осіб чи державних інституцій або образи на адресу високих посадовців чи князя.

Суд вважає, що реакція князя, викладена в листі від 27 лютого 1995 року, ґрунтувалася на загальних висновках, зроблених на підставі поводження заявника у той час, коли він був членом уряду, особливо під час політичного спору в 1992 році, та на підставі його короткої заяви, яку було викладено у пресі, щодо конкретного, хоча й суперечливого, конституційного питання судової компетенції. Не було наведено жодного випадку хоча б із натяком про те, що позиція заявника, викладена у тій лекції, переносилася ним на його обов'язки голови Адміністративного суду або на справи, що розглядаються чи мають розглядатися.

Суд дійшов висновку, що оскаржуване втручання не було «необхідним у демократичному суспільстві», і постановив, що було порушення статті 10 Конвенції.

Стаття 13

Заявник, посилаючись на статтю 13 Конвенції, також скаржиться, що він не мав ефективних засобів судового або іншого захисту, які надали б йому можливість оскаржити дії князя, до яких той вдався після висловлених заявником висновків у його лекції.

Суд вважає, що Урядові не вдалося показати, що мав місце прецедент у практиці Конституційного суду з часу його заснування у 1925 році і що цей суд коли-небудь приймав до розгляду скаргу, подану проти князя. Отже, Урядові не вдалося довести, що такий засіб судового захисту був би тоді дієвим. А з цього випливає, що стосовно заявника було допущено порушення статті 13.

Статті 6 та 14 у поєднанні зі статтею 10

Звернувшись до Комісії, заявник також посилався на статті 6 та 14 у поєднанні зі статтею 10. Однак у Суді заявник не повторив ці скарги, і Суд не вважав за необхідне займатися цим питанням з власної ініціативи.

Стаття 41

Суд вважає за можливе визнати, що заявник зазнав страждань у зв'язку з фактами справи, і, керуючись принципом справедливості, присудив компенсацію за моральну шкоду в сумі 10 000 швейцарських франків. Він відмовив у виплаті залишкової суми компенсації, якої домагався заявник.

Суд також присудив 91 014,05 швейцарського франка за витрати, пов'язані з представництвом заявника в органах Конвенції.

Судді Кафліш, Кабраль Баррето, Жупанчич та Хедіган висловили окремі думки, які додаються до судового рішення.

Судові рішення можна знайти на веб-сторінці Суду в Інтернеті (http://www.dhcour.coe.fr) у день їх постановлення.

Канцелярія Європейського суду з прав людини
F-67075 Strasbourg Cedex
Звертатися до Родеріка Лідделла (Roderick Liddell),
телефон (0)3 88 41 24 92;
або до Емми Гельєр (Emma Hellyer),
телефон (0)3 90 21 42 15;
факс: (0)3 88 41 27 91

Європейський суд з прав людини було створено 1959 року в Страсбурзі з метою здійснення судочинства щодо порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

1 листопада 1998 року було створено Суд на постійній основі, який замінив колишню двоступеневу систему: Суд на тимчасовій основі і Комісія.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua