Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 3'2004

Назва
 
Рішення палати у справі «Продан проти Молдови». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Prodan v. Moldova)
 
Зміст
 

249

18.05.2004

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ПРОДАН ПРОТИ МОЛДОВИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини письмово повідомив рішення[1] у справі «Продан проти Молдови» (Prodan v. Moldova) (заява №49806/99).

Суд одноголосно постановив:

—   що було порушення пункту 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини (право на справедливий судовий розгляд);

—   що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності).

Відповідно до статті 41 (справедлива сатисфакція), шістьма голосами проти одного, Суд присудив заявниці 11 000 євро як компенсацію за матеріальну шкоду та 3000 євро — за нематеріальну шкоду. Суд також постановив, шістьма голосами проти одного, що питання застосування статті 41 стосовно непоновлення права заявниці на одну з її квартир (№8) не готове для ухвалення рішення.

(Рішення викладено лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявниця — Тетяна Продан (Tatiana Prodan), громадянка Молдови, 1924 року народження, проживає в Кишиневі, Молдова.

14 березня 1997 року окружний суд Кентру (Centru) видав розпорядження про поновлення права заявниці на володіння будинком її батьків, який було націоналізовано в 1946 році і поділено на шість квартир. Суд оголосив недійсними угоди про продаж п’яти квартир і зобов’язав орендарів виселитися з усіх шести квартир.

3 жовтня 2000 року окружний суд ухвалив рішення частково змінити спосіб виконання судового рішення від 14 березня 1997 року і зобов’язав муніципальну раду сплатити заявниці 488 274 молдовські леї, ринкову вартість проданих квартир № 3, 6, 7, 12 і 13.

У 2001 році заявниця звернулася до житлового відділу муніципальної ради з клопотанням про виконання судового рішення від 14 березня 1997 року стосовно виселення орендарів з квартири, яку не було продано (№ 8). Проте муніципальна рада повідомила заявниці, що через брак коштів на житлове будівництво та відсутність альтернативного помешкання для виселених орендарів можливості виконати це рішення немає.

Заявниця подала ще одне клопотання про виконання рішень суду від 14 березня 1997 року та від 3 жовтня 2000 року. У відповідь муніципальна рада поінформувала її, що через відсутність альтернативного помешкання для орендарів квартири № 8 вона не може виконати рішення суду від 14 березня 1997 року, а стосовно судового рішення від 3 жовтня 2000 року — запевнила, що гроші буде виплачено після проведення виплат за іншими судовими розпоряджен­нями.

20 листопада 2002 року муніципальна рада сплатила заявниці 488 274 молдовські леї (на той час еквівалент 29 238 євро) згідно із судовим рішенням від 3 жовтня 2000 року. Судове рішення від 14 березня 1997 року стосовно виселення орендарів квартири № 8 виконано не було.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано 5 січня 1999 року і оголошено прийнятною 7 січня 2003 року.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Сполучене Королівство), голова

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова)

Лех Ґарлицький (Lech Garlicki, Польща)

Хав’єр Борреґо-Борреґо (Javier Borrego Borrego, Іспанія),

а також Майкл О’Бойл (Michael O’Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення[2]

Оскарження

Заявниця скаржилася, що невиконання судових рішень від 14 березня 1997 року та від 3 жовтня 2000 року є порушенням пункту 1 статті 6 (право на справедливий судовий розгляд) та статті 1 Першого протоколу (захист права власності) до Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 6

Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, ґарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов’язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні ґарантії, що надаються сторонам, — справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд — не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов’язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

Для державного органу неприпустимо пояснювати невиконання судового рішення браком коштів та відсутністю альтернативного помешкання. Звичайно, затримка виконання судового рішення за певних обставин може бути виправданою, але вона не може бути такою, що завдає шкоди суті права, захищеного пунктом 1 статті 6. Неприпустимо було перешкоджати заявниці скористатися успішними наслідками судового провадження, яке спочатку було пов’язане з виселенням орендарів з усіх квартир, а пізніше — зі сплатою ринкової вартості квартир № 3, 6, 7, 12 та 13 і виселенням орендарів квартири № 8.

Суд зазначив, що рішення окружного суду Кентру від 14 березня 1997 року залишалося невиконаним стосовно квартир № 3, 6, 7, 12 та 13 упродовж двадцяти дев’яти місяців, а стосовно квартири № 8 — упродовж шістдесяти трьох місяців (до цього дня). Щодо судового рішення від 3 жовтня 2000 року, Суд наголосив, що воно залишалося невиконаним упродовж двадцяти двох місяців і було виконане лише після того, як Уряд Молдови отримав повідомлення про розгляд справи заявниці в Європейському суді з прав людини.

Роками не вживаючи необхідних заходів на виконання остаточних судових рішень у цій справі, органи Молдови позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції всієї його корисної дії. Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

Стаття 1 Першого протоколу

Неможливість для заявниці домогтися виконання судового рішення від 14 березня 1997 року стосовно квартир № 3, 6, 7, 12 та 13 до 10 січня 2001 року, а стосовно квартири № 8 — до цього дня є втручанням у її право на мирне володіння своїм майном. Неможливість для заявниці домогтися виконання судового рішення від 3 жовтня 2000 року стосовно сплати ринкової вартості квартир № 3, 6, 7, 12 та 13 щонайменше до 20 листопада 2002 року також має розглядатися як втручання в її право на мирне володіння своїм майном.

Не виконавши рішення окружного суду Кентру, національні органи позбавили заявницю можливості отримати кошти, яких вона цілком обґрунтовано могла сподіватися, а також можливості виселити орендарів. Уряд Молдови не навів жодного виправдання для такого втручання. Визнавши, що брак коштів та відсутність альтернативного помешкання не можуть виправдати цього факту, Суд постановив, що було порушення статті 1 Першого протоколу.

Суддя Павловський висловив окрему думку, що частково не збігається з позицією більшості. Текст окремої думки додається до цього рішення.

 



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

[2] Стислий виклад, підготовлений канцелярією, ні до чого Суд не зобов’язує.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua