565
13.11.2003

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ «ЕЛЧІ ТА ІНШІ ПРОТИ ТУРЕЧЧИНИ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Елчі та інші проти Туреччини» (Elçi and Others v.Turkey) (заяви № 23145/93 і 25091/94).

Суд постановив:

—  шістьма голосами проти одного, що було порушення статті 3 (заборона катування) Європейської конвенції з прав людини з огляду на поводження, якого зазнали Тагір Елчі (Tahir Elçi), Ніязі Чем (Niyazi Çem), Мерал Даніш Бешташ (Meral Daniş Beştaş) та Хусніє Олмез (Hüsniye Ölmez);

— шістьма голосами проти одного, що було порушення статті 3 Конвенції (заборона  нелюдського чи такого, що принижує гідність, покарання), з огляду на поводження, якого зазнали Шінасі Тур (Şinasi Tur), Сабагаттін Акар (Sabahattin Acar), Мехмет Селім Курбаноґлу (Mehmet Selim Kurbanoğlu), Месут Бешташ (Mesut Beştaş) і Ведат Ертен (Vedat Erten);

— шістьма голосами проти одного, що було порушення статті 3 Конвенції, з огляду на непроведення розслідування тверджень про катування і жорстоке поводження;

— одноголосно, що було порушення пункту 1 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) стосовно кожного заявника;

— одноголосно, що було порушення статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) стосовно Тагіра Елчі, Шінасі Тура, Сабагаттіна Акара, Ніязі Чема та Мехмета Селіма Курбаноґлу;

— одноголосно, що немає необхідності окремо розглядати скаргу за статтею 1 Протоколу № 1 (захист права власності);

— одноголосно, що не було порушення колишньої статті 25 (перешкоджання здійсненню права на індивідуальне звернення), нинішньої статті 34 Конвенції.

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Cуд присудив заявникам грошові суми від 1210 до 1750 євро як компенсацію за матеріальну шкоду та від 2100 до 36 000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду. 

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявники у справі — 16 громадян Туреччини: Тагір Елчі, Невзат Кайя (Nevzat Kaya), Шінасі Тур, Сабагаттін Акар, Ніязі Чем, Мехмет Селім Курбаноґлу, Мерал Даніш Бешташ, Месут Бешташ, Ведат Ертен, Бакі Демірхан (Baki Demirhan), Aріф Алтінкалем (Arif Altinkalem), Ґазанфер Аббасіоглу (Gazanfer Abbasioglu), Фуат Гайрі Демір (Fuat Hayri Demir), Хусніє Олмез, Імам  Сахін (Imam Sahin) та Арзу Сахін (Arzu Sahin). Роки народження з 1958-го по 1971 рік. 

Усі вони — адвокати за професією. Сили безпеки заарештували їх і тримали під вартою, після того як від одного з членів КРП (Курдської робітничої партії), Абдулхакіма Ґувена (Abdülhakim Güven), було отримано зізнання, в якому він обвинувачував заявників у тому, що вони надавали допомогу КРП. За його твердженнями, всі заявники, за винятком п. Алтінкалема, діяли як зв’язківці між своїми клієнтами, що перебували під вартою, та членами КРП. Заявники стверджували, що справжньою підставою їхнього затримання є те, що вони представляли клієнтів у суді державної безпеки і були активістами-правозахисниками.

Між 15 листопада і 7 грудня 1993 року заявників заарештували поліцейські чи жандарми і взяли їх під варту. Дехто із заявників стверджував, що війська служби безпеки обшукали їхні помешкання та офіси і вилучили документи, у тому числі матеріали заяв, поданих до Європейського суду з прав людини.

Заявників доправили в управління жандармерії провінції Діярбакир (Diyarbakir), де їх тримали під вартою від 7 до 25 днів. Під час тримання під вартою їх допитували, домагаючись зізнання у тому, що вони працюють на КРП і мають зв’язки з цією організацією. Як заявляв дехто із них, поліцейські, що проводили допит, погрожували їм смертю, ображали їх, роздягали догола й обливали крижаною водою зі шланга, принижували, били і погрозами змушували підписувати підсунуті їм документи. Їх тримали в холодних вогких камерах і коридорах, примушували спати на підлозі, інколи зав’язували очі. Вони казали, що їм дозволялося ходити в туалет двічі на добу та що єдиною їжею, яку вони отримували, була скибка хліба на день.

Заявників було звільнено з 10 по 21 грудня 1993 року.

2. Процедура та склад Суду

Заяви до Європейської комісії з прав людини подано 21 грудня 1993 року і 28 квітня 1994 року. 9 вересня 1997 року їх було об’єднано. 2 грудня 1996 року відбулося слухання справи, після якого заяви було оголошено частково прийнятними. Із 7 по 11 грудня 1998 року делеґація Комісії виконувала місію із встановлення фактів у Анкарі. 

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів: 

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Сполучене Королівство), голова

Вєра Стражницька (Viera Strážnická, Словаччина)

Марк Фішбах (Marc Fischbach, Люксембурґ)

Райт Марусте (Rait Maruste, Естонія)

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова)

Лех Ґарлицький (Lech Garlicki, Польща)

Фейяз Ґьольчюклю (Feyyaz Gölcüklü, Туреччина), суддя ad hoc,

a також Майкл О’Бойл (Michael O’Boyle), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення[2]

Оскарження

Усі заявники стверджували про порушення статті 5 Конвенції. Крім того, Тагір Елчі, Ніязі Чем, Хусніє Олмез, Шінасі Тур, Сабагаттін Акар, Мехмет Селім Курбаноґлу, Месут Бешташ, Ведат Ертен і Мерал Даніш Бешташ говорили, що під час тримання під вартою вони зазнали катування та поводження, заборонених статтею 3. Тагір Елчі, Шінасі Тур, Ніязі Чем, Сабагаттін Акар і Мехмет Селім Курбаноґлу скаржилися за статтею 8 та статтею 1 Протоколу № 1 з приводу обшуку та виїмки документів після арешту. І нарешті, Тагір Елчі, Імам Сахін, Сабагаттін Акар, Бакі Демірхан та Арзу Сахін скаржилися на порушення колишньої статті 25 Конвенції.

Рішення Суду

Стаття 3 Конвенції

Оцінюючи твердження заявників щодо катування та жорстокого поводження, Суд звернув особливу увагу на усні показання, надані свідками представникам Комісії.

Було неможливо встановити істинність тверджень п. Елчі стосовно жорстокого поводження з боку поліції м. Сізре (Cizre) під час початкового затримання. Однак твердження про жорстоке поводження із заявниками  Тагіром Елчі, Ніязом Чемом, Хусніє Олмез та Мералом Данішем Бешташем в управлінні жандармерії провінції Діярбакир були загалом правдоподібними. Їхні твердження з приводу того, що їх ображали, били, роздягали догола й обливали зі шланга крижаною водою, були послідовними й узгодженими. Вони стояли на своєму, викладаючи ці твердження прокуророві, судді-слідчому та представникам Комісії.

Суд визнав вірогідними і послідовними свідчення заявників про жахливі умови тримання їх під вартою — холод, темрява й вогкість, постіль, що не відповідає вимогам, неповноцінне харчування та жахливі санітарні умови, — а також твердження Шінасі Тура, Сабагаттіна Акара, Мехмета Селіма Курбаноґлу, Месута Бешташа та Ведата Ертена стосовно того, що їх ображали, принижували, били і примушували підписувати якийсь документ, покладений перед ними. Мало того, Суд погодився з тим, що принаймні у вирішальні моменти, такі, як допити й очні ставки з п. Ґувеном, у заявників були зав’язані очі.

Колективний медичний огляд заявників, перед тим як їх доправили до прокурора, було проведено поверхово та похапцем, тому Суд не надав йому великого значення. На відміну від цього, подальші медичні огляди підтверджували вірогідність скарг заявників. Суд також зазначив, що показання свідків від Уряду містили суперечності, а скарги заявників не були сприйняті серйозно і не розслідувалися державними органами.

У світлі обставин справи Суд визнав, що Тахір Елчі, Ніязі Чем, Мерал Даніш Бешташ і Хусніє Олмез зазнали фізичного та психічного насильства з боку жандармів під час свого перебування під вартою. Жорстоке поводження спричинило нестерпний біль і страждання, було особливо жорстоким, мало тяжкі наслідки, тому слід вважати, що воно становить катування у значенні статті 3 Конвенції. Крім того, Суд визнав, що Шінасі Тур, Сабагаттін Акар, Мехмет Селім Курбаноґлу, Месут Бешташ і Ведат Ертен також зазнали жорстокого поводження, яке було достатньо серйозним, щоб вважатися жорстоким і таким, що принижує гідність, на порушення статті 3. 

З огляду на те, що судові органи зовсім не розслідували скарги заявників про жорстоке поводження, Суд визнав, що було також порушення процедурного аспекту статті 3 Конвенції.

Пункт 1 статті 5 Конвенції

Cуд наголошував на ключовій ролі професії адвоката у здійсненні правосуддя та утвердженні верховенства права. Свобода адвоката виконувати свої професійні обов’язки без неправомірного перешкоджання є основним компонентом демократичного суспільства і необхідною передумовою для дієвого забезпечення дотримання положень Конвенції. Отже, переслідування представників адвокатської професії чи перешкоджання їм у веденні професійної діяльності влучає в саме серце конвенційної системи.

Щодо законності затримання заявників Суд зауважив, що виявлено певну невідповідність і непослідовність у показаннях різних свідків стосовно вимог національного права, яким реґулюється затримання і тримання під вартою осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення. Як було встановлено, для того щоб затримання підозрюваного вважалося законним, вимагається санкція прокурора. Така санкція може даватися усно і, як виняток, після затримання, але потім вона має бути оформлена у письмовій формі.

У справі, яку розглядає Суд, представники влади, як видається, не одержали попередньої санкції на затримання заявників або — якщо припустити, що попередньої санкції не було, — не одержали її після затримання. Особливо разючим є факт цілковитої відсутності будь-якої документації, в якій було б зареєстровано запит для одержання санкції на затримання заявників або ж інструкцій стосовно їх затримання. Таким чином, Суд визнав, що не було достатньою мірою доведено, що арешт і тримання заявників під вартою були належним чином санкціоновані прокурором, відповідно до вимог національного права  або «відповідно до процедури, встановленої законом»,у значенні пункту 1 статті 5 Конвенції.

Стаття 8 Конвенції

Cуд визнав, що обшуки в помешканнях та офісах Тагіра Елчі, Шінасі Тура, Сабагаттіна Акара, Ніязі Чема та Мехмета Селіма Курбаноґлу становили втручання у їхнє право на повагу до житла і таємницю кореспонденції. Ніякі санкції на обшук не були видані прокурором чи суддею і жоден офіційний документ чи нотатка про усні інструкції з описом мети й обсягу обшуків не були складені судовим органом ні перед обшуками, ні після них.

Обшуки та виїмки документів були масштабними, під час їх проведення було вилучено без конкретної санкції конфіденційні матеріали, що стосувалися професійної діяльності заявників. Cуд був знову вражений безконтрольністю причетних до цього офіційних осіб, адже ніхто не взяв на себе відповідальності за ці дії. Суд визнав, що заходи щодо обшуку та виїмки здійснювалися без будь-яких або належних санкцій чи ґарантій, що спричинило порушення статті 8.

Стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції

З огляду на свій висновок про наявність порушення статті 8, Суд вважав, що немає потреби розглядати окремо скарги заявників за статтею 1 Протоколу № 1.

Стаття 25 Конвенції

Cуд вважав недоведеним, що було серйозне втручання у право заявників на індивідуальне звернення.

 

Суддя Братца висловив окрему думку, що частково збігається з позицією більшості, а суддя Гьольчюклю — думку, що не збігається з позицією більшості. Окремі думки долучено до рішення Суду.

 

---