086
13.02.2003

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«ОДЬЄВР ПРОТИ ФРАНЦІЇ»

Сьогодні на відкритому слуханні Європейський суд з прав людини виніс рішення[1] у справі «Одьєвр проти Франції» (Odiиvre v. France) (заява № 42326/98). Європейський суд постановив:

—  десятьма голосами проти семи, що порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя) допущено не було;

—  десятьма голосами проти семи, що порушення статті 14 Конвенції (заборона дискримінації), взятої у поєднанні зі статтею 8, допущено не було.

1. Основні факти

Заявниця — Паскаль Одьєвр (Pascale Odiиvre), громадянка Франції, 1965 року народження, проживає в Парижі. Вона безробітна.

Її заява стосується правил, які захищають конфіденційність відомостей про народження дитини і які завадили їй одержати інформацію про свою рідну сім’ю.

Вона народилася 23 березня 1965 року в Парижі. Згідно з проханням її матері, відомості про народження заявниці тримаються в таємниці. У документі, який мати заповнила за встановленим зразком в Управлінні охорони здоров’я та соціального забезпечення, було зафіксовано її відмову від прав на дитину. Заявницю влаштували під опіку Служби охорони дитинства та молоді і зареєстрували як дитину, що перебуває під державною опікою. Згодом усі батьківські права стосовно неї перейшли до подружжя Одьєвр, які її удочерили і прізвище яких вона досі носить.

У 1990 році заявниця звернулася до відділу Служби охорони дитинства департаменту Сен (Seine) з проханням ознайомитися зі своєю справою, але в наданих їй матеріалах не було прізвищ членів сім’ї її рідних батьків. 27 січня 1998 року вона звернулася до паризького суду першої інстанції (tribunal de grande instance) з проханням видати розпорядження про «повідомлення їй конфіденційної інформації стосовно її народження та надання їй дозволу одержати копії будь-яких документів, довідок з державних архівів та повних свідоцтв про народження». Вона пояснила суду, що дізналася про те, що 1963 року в її справжніх батьків народився син, а після 1965 року ще двоє синів. Однак Служба охорони дитинства відмовилася надати їй будь-яку конкретну інформацію стосовно її братів, посилаючись на ризик порушення конфіденційної інформації. Вона стверджувала, що прохання повідомити їй інформацію стосовно її народження достатньо обґрунтоване, оскільки їй стало відомо, що вона має рідних братів.

2 лютого 1998 року судовий секретар повернув матеріали справи адвокатові заявниці із запискою: «...вважаємо, що заявниці слід звернутися до адміністративного суду, який, якщо це можливо, видасть розпорядження відповідним органам повідомити їй цю інформацію, але таке розпорядження в будь-якому разі суперечитиме Законові від 8 січня 1993 року». (Згідно з цим законом, клопотання про повідомлення ідентифікуючих відомостей стосовно справжньої матері має бути відхилене, якщо при народженні укладено угоду про конфіденційність такої інформації).

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 12 березня 1998 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. 16 жовтня 2001 року палата, створена зі складу третьої секції Суду, розглянувши питання прийнятності заяви та по суті, оголосила її прийнятною. 24 червня 2002 року палата відмовилася від юрисдикцiї на користь Великої палати, проти чого жодна із сторін не заперечувала. Слухання відбулося 9 жовтня 2002 року.

Судове рішення постановлене Великою палатою, до складу якої увійшло сімнадцять суддів:

Люціус Вільдхабер (Luzius Wildhaber, Швейцарія), Голова Суду

Крістос Розакіс (Christos Rozakis, Греція)

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція)

Ґеорґ Ресс (Georg Ress, Німеччина)

Ніколас Братца (Nicolas Bratza, Британія)

Джованні Бонелло (Giovanni Bonello, Мальта)

Лукіс Лукайдес (Loukis Loucaides, Кіпр)

Пранас Куріс (Pranas Kuris, Литва)

Іренеу Кабраль Баррето (Ireneu Cabral Barreto, Португалія)

Франсуаза Тюлкен(Françoise Tulkens, Бельгія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Матті Пеллонпя (Matti Pellonpää, Фінляндія)

Ханна Софія Ґрев (Hanne Sophie Greve, Норвегія)

Снежана Ботучарова (Snejana Botoucharova, Болгарія)

Міндія Уґрекхелідзе (Mindia Ugrekhelidze, Грузія)

Станіслав Павловський (Stanislav Pavlovschi, Молдова)

Лех Ґарліцький (Lech Garlicki, Польща),

а також Пол Махоуні (Paul Mahoney), Секретар Суду.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася, що їй не надали можливості одержати конкретні відомості про сім’ю її рідних батьків, що становило порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини (право на повагу до приватного і сімейного життя). За її словами, це завдало їй надзвичайної шкоди, оскільки позбавило її шансу відтворити минуле свого життя. Вона також стверджувала, що правила, які існують у Франції стосовно конфіденційності інформації про народження дитини, становлять дискримінацію за ознакою походження, на порушення статті 14 (заборона дискримінації).

Рішення Суду

Стаття 8 Конвенції

Застосовність статті 8

Суд вирішив за необхідне розглянути справу з погляду не сімейного, а приватного життя, оскільки вимога, яку заявниця, задля встановлення біологічної істини, висуває стосовно свого права знати про своє минуле, ґрунтується на тому, що їй не надали змоги отримати доступ до інформації про своє походження та до відповідних відомостей про особи її батьків.

Суд знову наголосив на тому, що стаття 8 захищає, разом з іншими інтересами, право людини на особистісний розвиток. Зокрема, для особистісного розвитку людини мають значення такі питання, як конкретні відомості про особу даної людини та захищений Конвенцією життєво важливий інтерес цієї людини в одержанні інформації, яка допомагає їй встановити істину стосовно важливих аспектів свого походження, зокрема особи її батьків. Народження, а також обставини, за яких народжена дитина, є складовою частиною приватного життя цієї дитини, а згодом — її дорослого приватного життя, і таке право ґарантоване статтею 8 Конвенції. Отже, дане положення в цій справі застосовується.

Дотримання статті 8

Заявниця скаржилася, що правова система Франції не забезпечила  їй повагу до приватного життя, оскільки система повністю перешкоджала їй учинити позов про встановлення материнства, з огляду на конфіденційність — на прохання її справжньої матері — такої інформації, а також забороняла їй доступ до ідентифікуючої інформації стосовно її матері.

Суд вказав на два інтереси, що конкурують у цій справі: з одного боку — право знати своє походження та життєво важливий інтерес дитини у своєму особистісному розвиткові, а з іншого боку — інтерес жінки в нерозголошенні своєї особи задля збереження свого здоров’я, що ґарантувалося в разі народження дитини в належних медичних умовах. Примирити ці інтереси нелегко, оскільки вони належать двом дорослим особам, наділеним свободою власної волі.

Крім того, проблему конфіденційності материнства не можна вирішувати відірвано від питання захисту інтересів третіх сторін, а саме — інтересів усиновлювачів, а також батька та інших членів рідної сім’ї заявниці. Суд з цього приводу зазначив, що заявниці, яку удочерили в чотирирічному віці, вже виповнилося 38 років і що розголошення без згоди сторін конфіденційної інформації може виявитися досить небезпечним не лише для самої матері, а й для усиновлювачів, які виховали заявницю, для її справжнього батька та рідних братів, кожен з яких також має право на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Необхідно також враховувати існуючі загальні інтереси, адже мета законодавства Франції полягала в збереженні здоров’я матері та дитини при її народженні, в уникненні абортів, особливо незаконних абортів, а також у створенні умов, коли відмова від народженої дитини може мати місце лише з дотриманням належної процедури. Таким чином, однією з цілей, поставлених правовою системою Франції, було забезпечення права на повагу до життя.

Суд знову наголосив, що при виборі заходів, які забезпечували б дотримання статті 8 у сфері стосунків між людьми, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Більшість держав — учасниць Конвенції не мають законів, подібних чинним законам Франції, які б виключали будь-яку можливість встановлення материнства справжньої матері, якщо вона відмовляється назвати себе. Разом з тим Суд зазначив, що деякі країни не покладають на справжніх батьків обов’язок розголошувати дані про свою особу у зв’язку з народженням їхніх дітей і що в різних інших країнах трапляються випадки, коли новонароджених залишають, що спричинило дискусію навколо права народжувати дитину анонімно. Зважаючи на різні підходи до цього питання в правових системах держав, на різні традиції та на існуючі факти відмови матерів від дітей, Суд визнав, що при виборі конкретних заходів, які, на думку держави, можуть забезпечити захист передбачених Конвенцією прав, ця держава повинна користуватися певною свободою розсуду.

Суд зважив на те, що заявниці було надано доступ до інформації, в якій не розголошувалася особа її матері та інших членів сім’ї її справжніх батьків, внаслідок чого вона змогла дізнатися про свої корені, але при цьому було забезпечено захист інтересів третіх сторін. Крім того, хоча практика надання матерям права на анонімне народження дітей зберігалася й надалі, Закон від 22 січня 2002 року полегшив зацікавленим особам пошук інформації про своє біологічне походження, адже на його підставі було створено Національну раду з доступу до інформації про особисте походження. На час, що розглядається, цей закон уже набрав чинності і заявниця могла скористатися ним для подання клопотання про розкриття особи її матері, за умови отримання від матері відповідної згоди.

Таким чином, законодавство Франції було спрямоване на забезпечення відповідної рівноваги та достатнього співвідношення між конкуруючими інтересами. Отже, Франція не вийшла за межі свободи розсуду, якою вона мала право скористатися з огляду на складне й делікатне питання доступу людини до інформації про свої корені — питання, яке стосується права людини знати минуле свого особистого життя, торкається вибору, зробленого справжніми батьками, а також існуючих сімейних зв’язків та усиновлювачів. Отже, порушення статті 8 Конвенції допущено не було.

Стаття 14 Конвенції, взята у поєднанні зі статтею 8

Суд зауважив, що заявниця скаржилася на обмеження, встановлені стосовно її можливостей одержати право власності від своєї рідної матері. На думку Суду, скарга, яку заявниця подала з посиланням на статтю 14 Конвенції, стосується відсутності у неї можливості встановити свої корені, але не її бажання встановити існування батьківського права, яке дало б їй право претендувати на спадщину. Суд зазначив, що ця скарга, хоч і подана дещо в іншому ракурсі, на практиці має такий самий зміст, що й скарга, яку Суд уже розглянув у світлі статті 8 Конвенції. У підсумку, Суд визнав, що ніякої дискримінації за ознакою споріднення стосовно заявниці допущено не було, оскільки стосовно неї батьківські обов’язки виконували її усиновлювачі і вона має майбутню частку в їхньому майні та нерухомості, а також не може заявляти про те, що ситуацію стосовно її рідної матері можна порівняти із ситуацією дітей, які користуються правами, що випливають із встановленого батьківського статусу рідної матері. Отже, Суд постановив, що порушення статті 14 Конвенції, взятої у поєднанні зі статтею 8, допущено не було.

Судді Розакіс, Ресс, Куріс та Ґрев висловили окремі думки, які збігаються з позицією більшості. Судді Вільдхабер, Братца, Бонелло, Лукайдес, Кабраль Баррето, Тюлкен та Пеллонпя висловили спільну окрему думку, яка не збігається з позицією більшості. Ці окремі думки додано до тексту судового рішення.

---