Український портал практики Європейського суду з прав людини


 
  Про нас
Про проект
Про журнал
Базові документи
Повні тексти рішень
Ухвали щодо прийнятності
Справи щодо України
Комюніке
Рішення за статтями Конвенції
Дослідження, коментарі
Інформаційно-довідкові матеріали
Анонс 
Корисні посилання

Журнал
  №: Рік:

Пошук

Інтернет-підтримка: 
ТОВ "Інтерактивні Системи"
Бронирование авиабилетов avia.ua
 


Стаття з журналу № 1'2003

Назва
 
Рішення палати у справі «Новицька проти Польщі». Комюніке Секретаря Суду.
(Chamber Judgment in the Case of Nowicka v. Poland)
 
Зміст
 

613
03.12.2002

Комюніке Секретаря Суду

РІШЕННЯ ПАЛАТИ У СПРАВІ
«НОВИЦЬКА ПРОТИ ПОЛЬЩІ»

Сьогодні Європейський суд з прав людини повідомив у письмовій формі рішення[1] у справі «Новицька проти Польщі» (Nowicka v. Poland) (заява № 30218/96).

Суд одноголосно постановив:

— що допущено порушення пункту 1 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) Європейської конвенції з прав людини; і

— що порушено статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя).

Згідно зі статтею 41 Конвенції (справедлива сатисфакція), Суд присудив заявниці 10 000 євро як компенсацію за нематеріальну шкоду та 2000 євро за судові витрати.

(Рішення викладене лише англійською мовою).

1. Основні факти

Заявниця — Доброхна Новицька (Dobrochna Nowicka) — громадянка Польщі, 1940 року народження, проживає в м. Лодзі (Lódz), Польща.

Вона отримала у спадщину 25-відсоткову акціонерну частку в багатоквартирному житловому будинку та земельну ділянку в м. Лодзі. 18 жовтня 1990 року її було призначено розпорядником цієї нерухомості. Згодом вона попросила попереднього розпорядника майна припинити збір орендної плати з орендарів, які проживали в будинку, але той відмовився. Вона також виступила проти права пана H.D. стягувати орендну плату з осіб, які орендували офісні приміщення в цьому будинку.

8 березня 1994 року пан H.D. висунув проти пані Новицької приватне обвинувачення в кримінально караному наклепі на тій підставі, що вона повідомила банк, начебто він одержав позику з цього банку під неправдивим приводом і погашає її за рахунок доходу, який отримує завдяки її власності.

Під час судового процесу проти пані Новицької в районному суді м. Лодзі суд запросив інформацію про її біографічні дані та стан психічного здоров’я. У зв’язку з тим, що вона, незважаючи на розпорядження суду, двічі не з’явилася на психіатричне обстеження, суд розпорядився про її арешт і запобіжне ув’язнення, щоб домогтися виконання нею наказів суду. 25 жовтня 1994 року її було заарештовано і поміщено у в’язницю № 1 м. Лодзі.

2 листопада 1994 року заявниця пройшла психіатричне обстеження. Двоє психіатрів дійшли висновку, що вони не в змозі поставити діагноз лише на підставі одного обстеження. 3 листопада 1994 року її було звільнено з-під варти.

8 листопада 1994 року районний суд м. Лодзі вирішив, що заявниця має пройти психіатричне обстеження в медичній установі. Заявниця знову не з’явилася. 23 березня 1995 року її заарештували і наступного дня помістили у в’язницю. У відповідь на клопотання про дозвіл дочці заявниці бачитися з матір’ю районний суд дозволив заявниці одне побачення на місяць.

У період від 19 квітня до 26 травня 1995 року заявниця пройшла ще одне психіатричне обстеження. У медичному висновку зазначалося, що її інтелектуальні здібності вищі за середній рівень і що ознак психічної хвороби чи розумової відсталості не виявлено. Але у висновку також зазначалося, що її особистість характеризується параноїдними ознаками і що вона усвідомлювала свої дії під час вчинення стверджуваного правопорушення.

3 червня 1995 року її було звільнено з в’язниці. Згодом районний суд м. Лодзі припинив кримінальне провадження проти неї.

2. Процедура і склад Суду

Заяву подано до Європейської комісії з прав людини 15 листопада 1994 року і передано до Суду 1 листопада 1998 року. 16 жовтня 2001 року її було оголошено частково прийнятною.

Судове рішення постановлене палатою, до складу якої увійшло сім суддів:

Жан-Поль Коста (Jean-Paul Costa, Франція), голова

Андраш Бака (András Baka, Угорщина)

Ґаукур Йорундссон (Gaukur Jörundsson, Ісландія)

Карел Юнґвірт (Karel Jungwiert, Чехія)

Володимир Буткевич (Volodymyr Butkevych, Україна)

Вільгельміна Томассен (Wilhelmina Thomassen, Нідерланди)

Лех Ґарлицький (Lech Garlicki, Польща),

а також Саллі Долле (Sally Dollé), секретар секції.

3. Стислий виклад судового рішення

Оскарження

Заявниця скаржилася, зокрема, на порушення пункту 1 статті 5 та статті 8 Конвенції.

Рішення Суду

Пункт 1 статті 5

Суд зауважив, що перед тим, як заявниці призначили прийом у психіатрів, її протягом восьми днів тримали під вартою. Обстеження завершилося того самого дня. Другому її обстеженню передували 28 днів ув’язнення. Суд визнав, що обидва періоди ув’язнення свідчать про небажання органів влади забезпечити негайне виконання заявницею розпорядження суду. До того ж «суто технічні причини», на які посилався Уряд, пояснюючи тривалість ув’язнення, яке передувало першому обстеженню, не могли виправдовувати тримання заявниці під вартою протягом восьми днів. Зваживши на тривалість тримання під вартою, Суд дійшов висновку, що органи влади не забезпечили рівноваги між необхідністю негайного виконання зазначеного розпорядження і необхідністю дотримання права на свободу.

Стосовно тримання заявниці під вартою після обстежень, Суд зауважив, що, хоча перше обстеження завершилося 2 листопада 1994 року, її тримали під вартою всю ніч і звільнили тільки наступного дня, 3 листопада. Друге обстеження завершилося 26 травня 1995 року, але вона залишалася під вартою ще вісім днів — до 3 червня 1995 року. Уряд не дав пояснення, чому заявницю тримали під вартою після проведення обстежень. Суд також взяв до уваги, що, згідно з пунктом 1 (b) статті 5, тримання заявниці під вартою після 2 листопада 1994 року та 26 травня 1995 року не мало під собою жодних підстав.

Суд дійшов висновку, що тримання заявниці під вартою, яке в загальному підсумку тривало 83 дні і здійснювалося у зв’язку з приватним обвинуваченням, що виникло із суперечки між сусідами, становило порушення пункту 1 статті 5.

Стаття 8

Суд визнав, що скарги заявниці на те, що рішення про проходження нею психіатричного обстеження та розпорядження про її арешт і тримання під вартою протягом 83 днів суперечили статті 8, не порушують окремого питання і на них не поширюється висновок про наявність порушення пункту 1 статті 5.

Стосовно обмеження побачень із сім’єю, Суд зауважив, що, хоча тримання під вартою саме по собі можна вважати як захід, призначений забезпечити законні інтереси запобігання злочинам, охорони здоров’я та захисту прав інших осіб, рішення судді про обмеження прав заявниці на побачення із сім’єю до одного побачення на місяць не мало ніякої законної мети і було непропорційним до будь-якої мети. Це обмеження було встановлено стосовно заявниці, яку тримали під вартою протягом 83 днів у справі, в якій вона не спростовувала подання приватного обвинувача щодо фактів справи проти неї. До того ж Уряд не навів відповідних підстав для такого обмеження.

Суд взяв до уваги твердження Уряду про те, що всі клопотання про надання дозволу на побачення із заявницею, подані членами її сім’ї, були задоволені і це відбувалося вже після видачі розпорядження про обмеження прав на побачення. Але сім’я заявниці подавала наступні клопотання лише один раз на місяць. Отже, це свідчить про те, що сім’я обмежила себе такою кількістю клопотань з огляду на рішення судді про щомісячні побачення. Суд дійшов висновку, що обмеження права заявниці на побачення з членами її сім’ї одним побаченням на місяць протягом перебування заявниці під вартою не мало ніякої законної мети і було непропорційним до будь-якої мети, а отже, становило порушення статті 8.



[1] Згідно зі статтею 43 Європейської конвенції з прав людини, упродовж трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може, у виняткових випадках, звернутися з клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати Суду, яка складається з 17 суддів. Якщо колеґія у складі п’яти суддів вважає, що справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення, Велика палата виносить остаточне рішення. Якщо серйозних питань або проблем не виникає, колеґія відхиляє клопотання, а судове рішення стає остаточним. В іншому разі рішення палати стають остаточними зі спливом зазначених вище трьох місяців або раніше, якщо сторони заявляють, що вони не звертатимуться із клопотанням про передання справи на розгляд Великої палати.

  

Голосування

Будь-ласка оцініть корисність матеріалу для правничої практики в Україні:
 
Ваша оцінка: дуже корисний
корисний
частково корисний
не корисний
Ваше ім'я:
Коментарі:

 

Усі права на матеріали, розміщені на «Українському порталі Європейського суду з прав людини», охороняються згідно із законодавством України. При цитуванні та використанні будь-яких матеріалів посилання на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. При цитуванні та використанні в Інтернеті гіперпосилання (hyperlink) на «Український портал Європейського суду з прав людини» обов`язкове. Републікація будь-яких матеріалів «Українського порталу Європейського суду з прав людини» можлива тільки за письмовою згодою Всеукраїнського благодійного фонду «Українська Правнича Фундація».

 Copyright © 2003-2017 Українська Правнича Фундація     http://www.eurocourt.in.ua